Ухвала суду № 28006927, 12.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2012 р.Справа № 2а-3274/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Донець Л.О.

Суддів: Зеленського В.В. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Попової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Нарут" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-3274/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Нарут"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

14.03.2012 року, Приватне підприємство "Нарут" (далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби України (далі - відповідач), в якому просив суд, скасувати від 01.03.2012 року №№ 0001042330; 0001052330.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 року в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції від 6 вересня 2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи під час прийняття оскаржуваної постанови судом першої інстанції.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, положення Податкового кодексу України, та фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку.

Працівниками відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань з"ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податкових обліках із відповідними відображенням у податкових деклараціях (розрахунках. звітів, тощо) результатів операцій по придбанню товарів (робіт. послуг) від ТОВ "Промтехноопт", про що був складений акт від 16.02.2012 року № 200/23-304/32439020.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні п.п.14.1.179,14.1.181 п.14.1 ст.14,п.185.1 ст.185.п.187.1 ст.187.п.198.6 ст.198 ПК України в результат чого занижено податок на додану вартість в сумі 18841,00 грн., в тому числі за вересень 2011 року в сумі 15541,00 грн.; за квітень 2011 року в сумі 3330.00 грн.: п.3.1ст.3.п.5.1.п.п.5.2.1.п.5.2.п.п.5.3.9,п.5.3ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ; п.п.14.1.27.п.14.1.36.п.14.1 ст.14.п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України. в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 23221,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року - 19426 грн., за 2 квартал 2011 року - 3795,00 грн.

За результатами перевірки були ухвалені податкові повідомлення-рішення від 01.03.2012 року № 0001042330 про збільшення позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 23221,00 грн. та № 0001052330 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 18841,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив із приписів Податкового кодексу України та положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

На підставі п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

На підставі п.198.2 ст.198 ПК України, зазначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди починали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платника податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи непідтверджені митними деклараціями (іншими подібними документів згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

На підставі п.138.1.1 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140. статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат - платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст.5 вказаного вище Закону визначено, що до складу валових витрат включаючи, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв»язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з приданням електричної енергії (включаючи реактивну), у урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно абзацу четвертого п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Податковий орган ставить під сумнів реальний характер господарських операцій між позивачем та "Промтехноопт" та правильність формування податкового кредиту за результатами господарських операцій в сумі 18 841 грн., в тому числі за березень 2011 року в сумі 15 541 грн., за квітень 2011 року в сумі 3 330 грн. та віднесення сум до складу валових витрат у розмірі 23 221,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року - 19426,00 грн., за П квартал 2011 року - 3 795,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що в ході своєї господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Промтехноопт" з яким був укладений договір поставки від 01.03.2011 року №7 обладнання; договір поставки обладнання від 01.04.2011 року №10; договір від 01.04.2011 року №11 про надання послуг по вивченню ринку запасних частин для автомобілів для подальшої їх реалізації в Україні та за кордоном.

Позивачем для підтвердження фактичного здійснення даних господарських операцій були надані бухгалтерські документи.

Колегія суддів вважає, що зазначені документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Так, у відповідності до частини 2 названої статті первинні та зведенні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях ї повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позову та неправильність формування податкового кредиту та віденесення сум до валових витрат за результатами даних господарських операцій позивачем.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відповідність наданих документів бухгалтерського обілку вимогам Закону, то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Надані до суду апеляційної інстанції копії документів бухгалтерського обліку не доказують наявність фактичного здійснення вказаних господарських операцій, здійснення руху активів у позивача, та зобов'язань.

Крім цього, колегія суддів зауважує про те, що матеріали справи не свідчать про потребу позивача у здійсненні вивчення ринку автозапчастин та отриману економічну вигоду від даної господарської операції.

Щодо доводів представника позивача про неправильну оцінку судом першої інстанції наданих доказів, та надання до суду апеляційної інстанції документів первинного бухгалтерського обліку, то колегія суддів зазначає судом першої інстанції не було допущено необґрунтованого відхилення наданих документів.

Надані до суду апеляційної інстанції документи первинного бухгалтерського обліку; картки рахунків; звіти про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача дублюють вже існуючі у справі документи та не спростовують висновків суду.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Колегія суддів, вважає, що оскаржувані рішення відповідача відповідають даним критеріям оскільки прийняті та вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.1ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Нарут" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-3274/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Донець Л.О.Судді Зеленський В.В. Кононенко З.О.

Повний текст ухвали виготовлений 16.11.2012 р.