Рішення № 28005878, 26.11.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2012 р. Справа № 4/121-12

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт", с. Гора

про стягнення 43 303, 39 грн.

за участю представників:

від позивача: Терещенко О.І. -предст., дов. № 196-4807/КР від 29.05.2012 р.;

від відповідача: Лешкевич О.М. -предст., дов. №55-2012 від 30.05.2012 р.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області звернулось Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" (відповідач) про стягнення 36 788, 88 грн. основного боргу за Договором № 178/12 тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Києва, укладеним між сторонами 25.07.2012 р., а також 801, 64 грн. пені, 160, 71 грн. 3% річних, 5 516,41 грн. 15% штрафу та 35,75 грн. інфляційних втрат за порушення договірних зобов'язань за вищевказаним договором, що загалом становить 43 303, 39 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.10.2012 р. у справі № 4/121-12 було порушено провадження та призначено до розгляду на 12.11.2012р.

Ухвалою суду від 12.11.2012р. розгляд справи було відкладено на 26.11.2012р., у зв'язку з неявкою представника відповідача та поданням останнім клопотання про відкладення розгляду справи.

26.11.2012р. відповідач, на виконання вимог ухвал господарського суду Київської області від 24.10.2012 р. та від 12.11.2012 р., надав суду відзив на позов, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши, що підписаний зі сторони позивача договір, в порушення статті 181 ГК України не було направлено на адресу відповідача, а тому ПАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт»вважав, що даний договір не підписано. Крім того, за твердженнями відповідача, зазначені у виставленому рахунку від 31.07.2012р. до сплати суми, містять розрахунки за тимчасове використання місця для розміщення реклами починаючи з 2008 року, тобто до дати відсутності договірних зобов'язань між сторонами, оскільки договір підписано 25.07.2012р., вказані заперечення прийняті судом до розгляду.

Позивач підтримав позов та просив його задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

В судовому засіданні 26.11.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті господарський суд Київської області -

встановив:

25.07.2012 р. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (підприємство) та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Аеросвіт" (розповсюджувач) було укладено Договір № 178/12/19-1216/5 тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Києва (договір), на виконання умов якого за Адресною програмою на право тимчасового користування № 1 від 25.07.2012 р. розповсюджувачу надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами за адресою: м. Київ, Печерський р-н, вул. Червоноармійська, 9/2, оф. 7, а також встановлено плату за право тимчасового користування у розмірі 520, 63 грн. за місяць без ПДВ.

Відповідно до розділу 3 договору, адресні програми на пріоритет -це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет.

Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів, вид рекламних засобів, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду рекламних засобів та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації).

Адресні програми є невід'ємною частиною цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2012р. між сторонами (зі сторони позивача - в.о. директора К.Е. Барташ, зі сторони відповідача -директор О.М Авдєєв) було підписано та скріплено печатками адресну програму на право тимчасового користування №1 до договору № 178/12, з якої вбачається, що розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцями за адресою: м. Київ, Печерський р-н, вул. Червоноармійська, 9/2, оф. 7а, щодо здійснення рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді, розмірами 4,500*0,945 загальною площею 4,2500 кв.м., кількість № 05361-04 (09917) з оплатою за місяць в розмірі 520, 63 грн. Дата прийняття рішення про надання дозволу -28.04.2004р.; дата кінця строку дії -29.12.2015р.

Договір, відповідно до п. 8.1, набирає чинності після його підписання сторонами та скріплення печатками з моменту реєстрації робочим органом та діє протягом строку дії пріоритету та/або дозволу.

Згідно п. 2 адресної програми визначено, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін, починаючи з 28.04.2004р., в порядку передбаченому ч. 3 статті 631 ЦК України.

Так, частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Нормами ч. 7 статті 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

З укладеної між сторонами адресної програми, вбачається, що остання є невід'ємною частиною договору, про що також викладено в п. 3.6. договору.

Тобто, на умови адресної програми, які діяли до укладення договору від 25.07.2012р. поширюються договірні правовідносини сторін щодо надання послуг з розміщення рекламних засобів починаючи з 28.04.2004р. (моменту надання дозволу), як це передбачено ст. 631 ЦК України та ст. 180 ГК України.

Як стверджує позивач, у відповідності до поданих позивачем рахунків, а також договору, зобов'язання з оплати за тимчасове використання місця для розміщення рекламних засобів, відповідачем здійснено не було, у зв'язку з чим останнім утворилась заборгованість в розмірі 36 788, 88 грн.

В якості доказів існування зазначеної заборгованості, позивачем надано суду довідку станом на 18.10.2012 р. про стан розрахунків між сторонами по рахункам - фактурам за пріоритет та тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, які встановлені в період з 01.02.2008 р. по 30.09.2012 р., а також рахунки: № 58437 від 31.07.2012 р., № 59076 від 15.08.2012 р., № 60022 від 17.09.2012 р. та рахунок коригування № 60021 від 17.09.2012 р. до рахунку № 59076 від 15.08.2012 р.

Відповідач, в обґрунтування поданих до суду письмових заперечень на позовну заяву також посилається на те, що ним не було отримано підписаний позивачем екземпляр договору, два екземпляри яких було направлено на адресу позивача, а тому відповідач вважав, що даний договір не було підписано взагалі.

Приписами пункту 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Враховуючи наявний в матеріалах справи договір від 25.07.2012р., з якого вбачається, що останній підписаний першими особами підприємств та скріплений їх печатками, що дає суду вважати щодо погодження всіх істотних умов стосовно договору, а тому останній є таким, що укладений. Будь-яких інших доказів стосовно того, що даний договір припинив дію чи розірваний в судовому порядку, відповідачем не надано, а тому вказаний договір є чинним та діє у відповідності до положень п.8.1 договору та адресної програми до 29.12.2015р.

Крім того, на виконання умов договору, позивачем були вчинені дії стосовно надання відповідачеві права на тимчасове користування місцем для розміщення реклами, а відповідачем було прийнято таке право.

До того ж, в подальших запереченнях відповідача зазначається про факт неправомірного визначення в рахунку від 31.07.2012р. рахунків щодо надання послуг починаючи з 2008 року, оскільки договір підписано лише 25.07.2012р., а тому, за його словами, плата повинна нараховуватись з моменту укладення договору, тобто з 25.07.2012р.

Зважаючи на зазначену позицію, суд приходить висновку, що відповідач тим самим не заперечує самого факту існування укладеного договору від 25.07.2012р.

Однак, суд звертає увагу відповідача, що застереження, які містяться в адресній програмі та яка підписана першими особами підприємств, стосуються прав та обов'язків сторін до укладення договору, починаючи з моменту надання послуг (2008р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений термін, при чому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунки по оплаті тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу: № 58437 від 31.07.2012р., № 59076 від 15.08.2012р., № 60022 від 17.09.2012 р. та рахунок коригування №60021 від 17.09.2012р. до рахунку №59076 від 15.08.2012 р. Всього на загальну суму 36 788, 88 грн.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача підтвердив факти отримання вказаних рахунків та розміщення рекламного засобу на відведеній площі, однак проти самого існування суми боргу заперечував.

Відповідно до п. 6.8. договору, плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача від зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Жодних доказів (ні копій платіжних доручень, ні банківських виписок) на підтвердження проведених відповідачем оплат за користування місцем для розміщення рекламного засобу у період з 01.02.2008р. по 30.09.2012 р. відповідачем суду не надано.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті за користування місцем для розміщення рекламного засобу становить 36 788,88 грн., згідно рахунків № 58437 від 31.07.2012 р., № 59076 від 15.08.2012 р., № 60022 від 17.09.2012р. та рахунок коригування № 60021 від 17.09.2012 р. до рахунку № 59076 від 15.08.2012 р., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 36 788,88 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, не спростованою відповідачем і, відповідно, підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути з відповідача 160,71 грн. 3% річних та 35, 75 грн. інфляційних втрат за порушення договірних зобов'язань.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період, визначений позивачем, зокрема, на суму 35131,38 грн. (рахунок від 31.07.2012р.) з 27.08.2012 р. по 19.10.2012р., на суму 624,76 грн. (рахунок від 15.08.2012р.) з 27.08.2012 р. по 19.10.2012р., а також тільки 3% річних на суму 1020,00 грн. (рахунок від 17.09.2012р.) з 26.09.2012р. по 19.10.2012р. та встановив, що вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі заявленій позивачем 160,71грн. та 35,75 грн. відповідно.

Також позивач заявив вимогу про стягнення пені згідно п. 7.2 в сумі 801,64 грн.

Відповідно до п. 7.2 договору, позивач має право застосовувати штрафні санкції у вигляді нарахування пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно частини першої ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд, здійснивши власний розрахунок, з урахуванням норм чинного законодавства та умов договору, а також застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ встановив, що заявлена позивачем пеня в розмірі 801, 64 грн., розрахована на суму 35131,38 грн. за період з 27.08.2012р. по 19.10.2012р.; на суму 637,50 грн. за період з 27.08.2012 р. по 19.10.2012р., а також на суму 1020,00 грн. за період з 26.09.2012р. по 19.10.2012р. підлягає задоволенню в повному обсязі.

З договору вбачається, що сторонами передбачено за прострочення внесених платежів нарахування боржнику штрафу у розмірі 15% простроченої суми (п.7.3. договору), який за розрахунком позивача складає 5 516,41 грн.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказана правова позиція викладена також в постанові Верховного суду України від 09.04.2012р. у справі № 20/246-08.

З урахуванням зазначеного, заявлена до стягнення сума штрафу є правомірною та підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 5516,41 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача підлягає стягненню 36 788, 88 грн. основного боргу, 801,64 грн. пені, 160,71 грн. 3% річних, 5516,41 грн. 15% штрафу та 35,75 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" (08307, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, код ЄДРПОУ 20048090) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, вул. Боричів Узвіз, буд. 8, код ЄДРПОУ 26199714) -36 788 (тридцять шість тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 88 коп. основного боргу, 801 (вісімсот одну) грн. 64 коп. пені, 160 (сто шістдесят) грн. 71 коп. 3% річних, 5516 (п'ять тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 41 коп. 15% штрафу та 35 (тридцять п'ять) грн.75 коп. інфляційних втрат, 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата складання повного тексту рішення: 10.12.2012 р.

Суддя О.В. Щоткін