Рішення № 28005293, 27.11.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.11.12 р. Справа № 5006/47/80/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» (юридична адреса: 04053, місто Київ, провулок Киянівський, будинок № 3-7, поштова адреса: 01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок № 73, офіс № 5; код ЄДРПОУ - 32962368)

до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» (85322, Донецька область, місто Димитров, вулиця Ватутіна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32087941)

про стягнен?ня 861 297,98 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Кононенко О.А., яка діє на підставі довіреності б/н від 29.10.2012

від відповідача: Поливанов Л.М. який діє на підставі довіреності б/н від 04.01.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» три відсотки річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 83 495,20 гривень, суму інфляційного збільшення у розмірі 794 311,00 гривень, а всього 877 806,20 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем рішень господарського суду Донецької області у справі № 40/23 від 23 березня 2007 року, у справі № 19/337 від 06 лютого 2008 року, у справі № 40/207 від 24 березня 2009 року, у справі № 40/263 від 20 жовтня 2009 року, у справі № 6/233 від 06 грудня 2010 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 526, 527, 530, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 173, 175, 218 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 серпня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 27 серпня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 серпня 2012 року розгляд справи відкладено до 01 жовтня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 15 серпня 2012 року.

01 жовтня 2012 року, до початку судового засідання через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що основна заборгованість за договором № 489 від 01 жовтня 2005 року, яку стягнуто за рішенням господарського суду Донецької області у справі № 40/23 від 23 березня 2007 року сплачено, про що свідчить платіжне дорученням № 302 від 28 лютого 2011 року на суму 6 000 000,00 гривень.

Вказаний відзив прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 жовтня 2012 року розгляд справи відкладено до 10 жовтня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та клопотанням останнього про відкладення розгляду справи.

01 жовтня 2012 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких приведено порядок розрахунків трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань.

Додаткові пояснення прийняті судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 жовтня 2012 року за клопотанням представника позивача строк вирішення спору було продовжено на 15 днів, та розгляд справи відкладено до 17 жовтня 2012 року у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

17 жовтня 2012 року, до початку судового засідання через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву, які прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи

17 жовтня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 23 жовтня 2012 року.

22 жовтня 2012 року через відділ діловодства суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник позивача зазначає, що під час здійснення розрахунків до позовної заяви були допущені помилки, що призвели до неправильного визначення ціни позову. Позивач, з урахуванням усунених помилок просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування за період з 01.01.2007 по 30.06.2012 у розмірі 777 802,78 гривень, три відсотки річних за період з 01.09.2010 по 30.06.2012 у розмірі 83 495,20 гривень та судовий збір у розмірі 17 225,96 гривень. Решту суми судового збору повернути з Державного бюджету України.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абзац третій пункту 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

23 жовтня 2012 року, до початку судового засідання через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на заяву про зменшення розміру, який прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

23 жовтня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 26 жовтня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 жовтня 2012 року розгляд справи відкладено до 29 жовтня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 29 жовтня 2012 року у зв'язку з находженням судді Фурсової С.М. у відряджені справу № 5006/47/80/2012 передано на розгляд судді Зекунову Е.В.

За змістом пункту 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі зміни складу суді (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 29 жовтня 2012 року розгляд справи відкладено до 15 листопада 2012 року у зв'язку з неявкою представників сторін.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 15 листопада 2012 року у зв'язку з поверненням з відрядження судді Фурсової С.М. справу № 5006/47/80/2012 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Так, відповідно до приписів пункту 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», перебіг строку вирішення спору почато заново.

15 листопада 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 27 листопада 2012 року.

Представник позивача Кононенко О.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі і надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача Поливанов Л.М. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимоги і надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та заву про зменшення розміру позовних вимог.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 01 жовтня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» (далі - позивач) та Державним підприємством «Красноармійськвугілля» (далі - відповідач) було укладено договір поставки товару № 489 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити вугілля (далі - товар).

Позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу товару, в той час, як відповідач несвоєчасно та не у повному обсязі здійснював розрахунки, у зв'язку з чим позивач мав безспірні грошові вимоги до відповідача.

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 40/23 від 23 березня 2007 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» суму боргу у розмірі 4 326 364,44 гривень, пеню в сумі 366 183,48 гривень за період з 21.06.2006 по 21.12.2006, три відсотки річних у розмірі 73 251,86 гривень за період з 21.06.2006 по 31.12.2006, інфляційні нарахування у розмірі 370 789,79 гривень за період з 21.06.2006 по 31.12.2006, витрати по сплаті держмита у розмірі 25 500,00 гривень та забезпеченню судового процесу у розмірі 118,00 гривень (а.с. 9-12).

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 19/337 від 06 лютого 2008 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» три відсотки річних у розмірі 114 040,37 гривень за період з 01.01.2007 по 28.12.2007, інфляційні нарахування у розмірі 561 499,50 гривень за період з 01.01.2007 по 28.12.2007, витрати по сплаті держмита у розмірі 6 755,39 гривень та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 116,82 гривень (а.с. 13-16).

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 40/207 від 24 березня 2009 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» інфляційні нарахування у розмірі 645 819,35 гривень за період з 29.12.2007 по 01.10.2008, три відсотки річних у розмірі 79 311,30 гривень за період з 29.12.2007 по 01.10.2008, витрати по сплаті держмита у розмірі 7 251,30 гривень та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 гривень (а.с. 17-19).

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 40/263 від 20 жовтня 2009 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» інфляційні нарахування у розмірі 504 044,39 гривень за період з жовтня 2008 року по червень 2009 року, три відсотки річних у розмірі 90 436,01 гривень за період з 02.10.2008 по 12.08.2009, витрати по сплаті держмита у розмірі 5 944,80 гривень та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 гривень (а.с. 20-24).

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 6/233 від 06 грудня 2010 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» інфляційні нарахування у розмірі 275 949,46 гривень за період з липня 2009 року по серпень 2010 року, три відсотки річних у розмірі 110 245,80 гривень за період з 13.08.2009 по 31.08.2010, витрати по сплаті держмита у розмірі 3 861,95 гривень та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 гривень (а.с. 25-28).

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Позивач стверджує, що на момент розгляду спору в суді сума несплаченої відповідачем заборгованості складає 786 105,68 гривень.

Факт неналежного виконання зобов'язання відповідачем за договором поставки № 489 від 01 жовтня 2005 року підтверджено рішенням господарського суду Донецької області від 23 березня 2007 року у справі № 40/23.

Як зазначалось вище, позивач вже звертався до суду з вимогами про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції з суми боргу за період з 21.06.2006 по 31.08.2010. Ці вимоги були задоволені рішеннями господарського суду Донецької області у справі № 40/23 від 23 березня 2007 року, у справі № 19/337 від 06 лютого 2008 року, у справі № 40/207 від 24 березня 2009 року, у справі № 40/263 від 20 жовтня 2009 року, у справі № 6/233 від 06 грудня 2011 року.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, в яких не передбачено такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором (частина перша статті 612 ЦК України).

В підтвердження факту належного виконання виниклого на підставі рішення суду № 40/23 від 23 березня 2007 року зобов'язання по сплаті коштів на користь позивача за неналежне виконання умов договору поставки № 489 від 01 жовтня 2005 року, відповідач посилається на платіжне доручення № 302 від 28 лютого 2011 року про сплату суму боргу у розмірі 6 000 000,00 гривень, а також приписи Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні.

Такі посилання відповідача судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

В графі «призначення платежу» платіжного доручення № 302 від 28 лютого 2011 року відповідач самостійно вказав: «за вугільну продукцію згідно рішення суду, справа № 6/233 від 06.12.2010» (а.с. 58).

У відповідності до приписів пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Враховуючи те, що загальна сума заборгованості за рішенням господарського суду Донецької області у справі № 6/233 складала лише 390 293,21 гривень, то залишок коштів у розмірі 5 613 804,74 гривень, що надійшли від відповідача було розподілено в рахунок погашення заборгованості:

- повністю погашено заборгованість за рішенням господарського суду Донецької області у справі № 40/263 в сумі 600 661,20 гривень;

- повністю погашено заборгованість за рішенням господарського суду Донецької області у справі № 40/207 в сумі 732 499,95 гривень;

- повністю погашено заборгованість за рішенням господарського суду Донецької області у справі № 19/337 в сумі 682 412,08 гривень;

- частково погашено заборгованість за рішенням господарського суду

- Донецької області у справі № 40/23 в сумі 3 594 133,56 гривень.

Підставою для розподілу грошових коштів у наведеному порядку був наказ президента товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» № 02/28 від 28 лютого 2011 року.

Статтею 534 ЦК України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимогу кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

- у другу чергу сплачуються проценти та неустойка;

- у третю чергу сплачується основна сума боргу.

З огляду на вищевказані приписи діючого законодавства та визначене відповідачем призначення платежу в платіжному дорученні № 302 від 28 лютого 2011 року суд дійшов висновку, що позивачем правомірно здійснено зарахування заборгованості у зазначеній послідовності.

Оскільки коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення існуючої заборгованості у повному обсязі не вистачило, несплаченою залишилась сума основного боргу у розмірі 786 105,68 гривень.

У свою чергу, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань зі сплати залишкової частини заборгованості, наявність якої встановлена рішенням господарського суду Донецької області у справі № 40/23 від 23 березня 2007 року, в той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, заборгованість за товар, яка встановлена рішенням господарського суду Донецької області у справі № 40/23 від 23 березня 2007 року, відповідачем повністю не погашена та продовжує існувати на день ухвалення рішення в цій справі.

Надавши належну правову кваліфікацію відносинам сторін, господарський суд дійшов висновку про наступне.

Часткова сплата основного боргу, не припиняє обов'язків відповідача щодо виконання грошового зобов'язання, як це зазначено у частині другій статті 631 ЦК України.

Тому грошова сума в порядку індексу інфляції може нараховуватися по день фактичного стягнення з боржника суми заборгованості, оскільки між сторонами існують матеріальні відносини (зобов'язання), на котрі розповсюджуються дія частини другої статті 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 19/204 від 10.04.2008.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183, і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109.

Частиною першою статті 111-28 ГПК України передбачено, що рішення Верхового Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідності із рішеннями Верховного Суду України.

Позивач, посилаючись на наявність у відповідача суми заборгованості в період з 01.09.2010 по 28.02.2011 у розмірі 3 493 031,11 гривень просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 51 964,82 гривень; на наявність суми заборгованості в період з 01.03.2011 по 30.06.2012 у розмірі 786 105,68 гривень просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 31 530,38 гривень; на наявність заборгованості в період з 01.01.2007 по 30.06.2012 просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 777 802,78 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про наявність помилок, які полягають у невірному проведені арифметичних дій.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних розрахунків:

3 493 031,11 х 181 х 3 %/365 : 100 = 51 964,82 гривень, де:

- 3 493 031,11 гривень - сума заборгованості, на яку нараховується три відсотки річних;

- 181 - кількість днів прострочення (з 01.09.2010 по 28.02.2011);

- 3 % - відсоткова ставка;

- 365 - кількість календарних днів у 2010/2011 році.

786 105,68 х 306 х 3 %/365 : 100 = 19 771,10 гривень, де:

- 786 105,68 гривень - сума заборгованості, на яку нараховується три відсотки річних;

- 306 - кількість днів прострочення (з 01.03.2011 по 31.12.2011);

- 3 % - відсоткова ставка;

- 365 - кількість календарних днів у 2011 році.

786 105,68 х 182 х 3 %/366 : 100 = 11 727,15 гривень, де:

- 786 105,68 гривень - сума заборгованості, на яку нараховується три відсотки річних;

- 182 - кількість днів прострочення (з 01.01.2012 по 30.06.2012);

- 3 % - відсоткова ставка;

- 366- кількість календарних днів у поточному році.

А тому, сума трьох відсотків річних, що підлягає стягненню з відповідача за період з 01.09.2010 по 30.06.2012 становить 83 463,07 гривень.

Перевіривши здійснений розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про наявність помилок, які полягають у наступному.

Інфляційні нарахування здійснено позивачем за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2012 року у розмірі 777 802,78 гривень.

Але, як вказано вище, позивач вже звертався до суду з вимогами про стягнення інфляційних нарахувань за період з 21 червня 2006 року по серпень 2010 року.

Рішеннями господарського суду Донецької області у справі № 40/23 від 23 березня 2007 року, у справі № 19/337 від 06 лютого 2008 року, у справі № 40/207 від 24 березня 2009 року, у справі № 40/263 від 20 жовтня 2009 року, у справі № 6/233 від 06 грудня 2010 року, ці вимоги були задоволено.

Наведено свідчить про те, що позивач має право на отримання від відповідача інфляційних нарахувань на існуючу заборгованість, проте період нарахування та порядок розрахунку визначено (обрано) невірно.

Таким чином інфляційні підлягають нарахуванню:

- 228 810,57 гривень за період прострочення з вересня 2010 року по лютий 2011 року на суму заборгованості 3 493 031,11 гривень;

- 21 243,93 гривень за період прострочення з березня 2011 року по червень 2012 року на суму заборгованості 786 105,68 гривень.

Внаслідок того, що у липні-серпні 2011 року та травні-червні 2012 року інфляція не зафіксована, сума боргу розраховується, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляції, а дефляція) (див. лист Верхового Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції про розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р, інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466).

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню за період з вересня 2010 року по червень 2012 року у розмірі 250 054,50 гривень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Зі змісту пункту 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

З огляду на приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність винесення ухвали про повернення судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 631 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85, 111-28 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» (85322, Донецька область, місто Димитров, вулиця Ватутіна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32087941, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» (04053, місто Київ, провулок Киянівський, будинок № 3-7; код ЄДРПОУ - 32962368, відомості про рахунки в установах банків відсутні) три відсотки річних від простроченої суми заборгованості за період з 01.09.2010 по 30.06.2012 у розмірі 83 463,07 гривень, суму інфляційних нарахувань за період з вересня 2010 року по червень 2012 року у розмірі 250 054,50 гривень, а всього 333 517 (триста тридцять три тисячі п'ятсот сімнадцять) гривень 57 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» (85322, Донецька область, місто Димитров, вулиця Ватутіна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32087941, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» (04053, місто Київ, провулок Киянівський, будинок № 3-7; код ЄДРПОУ - 32962368, відомості про рахунки в установах банків відсутні) судовий збір у розмірі 6 669,89 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Винести ухвалу про повернення судового збору позивачу у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 27.11.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2012

Суддя Фурсова С.М.