Постанова № 27997544, 13.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3736/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»(далі позивач) звернулося до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 17 травня 2012 року № 0000312200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою задовольнити вимоги адміністративного позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Васильківською ОДПІ Київської області проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ТОВ «РІП»за квітень 2011 року та ТОВ «СП ЕТО»за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 316/22-04/33776341 від 27 квітня 2012 року.

Вказаним актом встановлено порушення позивачем та пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2., п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 222 263, 69 грн.

Зазначені порушення ґрунтуються на висновку податкового органу, що договори на виконання робіт, укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними та такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки укладено за відсутності наміру дійсного виконання робіт, фактично ніякі роботи не виконувались, а договори укладено лише задля незаконного зменшення об'єктів оподаткування податком на додану вартість.

На підставі встановлених порушень 17 травня 2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення № 0000312200, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 222 263,69 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 111 131,85 грн.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реального характеру, а первинні документи складені з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого погодився з позицією відповідача про те, що позивачем неправомірно занижено податок на додану вартість, за який проведено перевірку.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки зазначені договори є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14 грудня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»(підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «СП ЕТО»(субпідрядник) укладено договір підряду № 39 - БР/10, відповідно до умов якого підрядник доручав, а субпідрядник брав на себе зобов'язання на виконання ремонтно-будівельних робіт.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт у розмірі 190 414 грн.

Перевіряючи правомірність формування апелянтом сум податкового кредиту, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, та порядок формування податкового кредиту на момент виникнення спірних правовідносин було передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

З системного аналізу зазначених правових норм видно, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що виконання послуг придбаних позивачем у ТОВ «СП ЕТО»підтверджується актами приймання виконаних робіт № 1 від 28 грудня 2010 року, № 2 від 28 грудня 2010 року, № 3 від 29 грудня 2010 року, № 4 від 29 грудня 2010 року.

На виконання умов вищевказаного договору контрагентом були виписані податкові накладні № 652 від 28 грудня 2010 року, № 653 від 28 грудня 2010 року, № 654 від 29 грудня 2010 року, № 655 від 29 грудня 2010 року.

Відповідно до простого векселя серії АА 2545295 позивачем було сплачено контрагенту ТОВ «СП «ЕТО»грошові кошти за виконані роботи в сумі 1 142 484 грн.

Вказане, на думку колегії суддів, спростовує висновки суду першої інстанції про фіктивність спірних операцій позивача.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 05 квітня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»(підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «РІП»(субпідрядник) укладено договір підряду № 6-ДС/11, відповідно до умов якого підрядник доручав, а субпідрядник брав на себе зобов'язання на виконання ремонтно-будівельних робіт.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт у розмірі 31 849, 69 грн.

Перевіряючи правомірність визначення позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по вказаному договору, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже Податковий Кодекс України також пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як вбачається з матеріалів справи, у наданих позивачем податкових накладних: № 35 від 29 квітня 2011 року, № 36 від 30 квітня 2011 року, № 37 від 30 квітня 2011 року; та звітах про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами зазначено перелік наданих послуг та найменування використаних робіт, в яких застосовано позначені в звітах матеріали, що відповідає умовам договору.

Оплата вказаних послуг підтверджується копіями, що містяться в матеріалах справи, платіжних доручень № 468 від 11 травня 2011 року, № 525 від 18 травня 2011 року, № 501 від 16 травня 2011 року, № 469 від 11 травня 2011 року та банківських виписок, а саме: № 1 від 11 травня 2011 року, № 2 від 11 травня 2011 року та № 3 від 16 травня 2011 року.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що позивачем підтверджено фактичне виконання замовлених робіт актами приймання виконаних робіт № 1 від 29 квітня 2011 року, № 2 від 30 квітня 2011 року, № 3 від 30 квітня 2011 року.

Крім того, послуги, які придбавалися позивачем у ТОВ «РІП»та ТОВ «СП ЕТО»(ремонтно - будівельні роботи), замовлялись для належного виконання зобов'язань перед іншим суб'єктом господарювання, зокрема, ТОВ «Теплолічильник», з яким позивач мав договірні відносини відповідно до укладеного договору будівельного субпідряду № 4-ДП/11 від 04 квітня 2011 року; ПАТ «Київська кондитерська фабрика «РОШЕН»відповідно до укладеного договору капітального ремонту № 133 від 03 березня 2011 року; Коростишівська районна рада згідно договору ремонтних робіт № 1 від 07 квітня 2011 року; ПП «Гарантсервіс», з яким позивач мав договірні відносини відповідно до укладеного договору будівельного субпідряду № 12-БП/10 від 25 січня 2010 року, тобто межах господарської діяльності, як того вимагає п.198.3 ст. 198 Податкового Кодексу.

Враховуючи те, що виконання для позивача послуг підтверджено розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Колегія суддів критично оцінює посилання податкового органу на те, що діяльність контрагентів позивача підпадають під ознаки фіктивної, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. При цьому будь-які порушення контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку -покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на момент укладення договорів, установчі документи ТОВ «РІП»та ТОВ «СП ЕТО»були визнані недійсними, чи були анульовані свідоцтва платників податку на додану вартість. Крім того, не було порушено кримінальної справи, не було вироків суду щодо посадових осіб вказаних контрагентів.

Відтак, зазначені підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховим Судом України (постанова № 239/11 від 14 листопада 2011 року №21-339а11 у справі за позовом Приватного підприємства - фірми «Асоль»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення - рішення).

Що стосується посилання апелянта на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегія суддів зазначає, що зміст зазначених правочинів не суперечать актам цивільного законодавства; відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено ст. 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними, в установленому порядку, вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складення податкових накладних.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що Васильківською ОДПІ Київської області не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що адміністративний позов ТОВ «БПФ Україна»підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, а відтак колегія суддів апеляційної інстанції вбачає підстави для його скасування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 207, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Вимоги адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно - проектна фірма Україна»задовольнити.

Податкове повідомлення - рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області № 0000312200 від 17 травня 2012 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.