Постанова № 27992654, 29.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2012 року 10:38 № 2а-14885/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЯР»до відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2012 р. № 0005432203 та від 26.07.2012 р. № 0003832203

Суддя: Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання: Корніюк А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Буйвол Д.І. (довіреність № В-7607 від 24.10.2012 р.);

Чмир Ю.М. (довіреність № В-7605 від 24.10.2012 р. )

від відповідача: Борисов І.І. (довіреність № 9 від 06.03.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 29.11.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЯР»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2012 р. № 0003822203, від 26.07.2012 р. № 0003832203 та рішення ДПС у м. Києві від 02.10.2012 р. № 6251/10/12-114.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-14885/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В позовній заяві позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток від 26.07.2012 р. № 0003822203, винесене ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, яким донараховано податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на прибуток у сумі 303 108 грн., та рішення від 02.10.2012 р. № 6251/10/12-114, винесене Державною податковою службою у м. Києві, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 5 063,00 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 26.07.2012 р. № 0003832203, винесене ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, яким донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкції на загальну суму 42 431 грн.;

- покласти на відповідача вартість витрат судового збору.

13.11.2012 р. позивачем до канцелярії суду було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач уточнив позовні вимоги відносно податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС з податку на прибуток від 26.07.2012 р. № 0003822203 на загальну суму 303 108 грн., та рішення ДПС у м. Києві від 02.10.2012 р. № 6251/10/12-114, винесеного за результатами розгляду адміністративної скарги, оскільки за наслідками такого рішення ДПС у м. Києві від 02.10.2012 р. № 6251/10/12-114, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було винесено нове податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток від 23.10.2012 р. № 0005432203 на загальну суму 308 171 грн.

В судовому засіданні 29.11.2012 р. представники позивача уточнені позовні вимоги підтримали та в судових дебатах просили суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток від 23.10.2012 р. № 0005432203, винесене ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, яким донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 308 171 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 26.07.2012 р. № 0003832203, винесене ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, яким донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкції на загальну суму 42 431 грн.;

- покласти на відповідача вартість витрат судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, ст.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 34 755 грн., а також п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2, п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138, п.п.153.1.2 п.153.1 ст.15 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 270 446 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту суми сплачених коштів (суми ПДВ) по правовідносинах із контрагентами ТОВ «Луверс», ТОВ «РА група Укр-Медіа», ТОВ «Арт-Бланш», ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок», що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначені контрагенти позивача були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи таких контрагентів не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначених контрагентів, правовідносини відбувалися на підставі договорів, виконання яких та сплата коштів за якими підтверджується відповідними податковими та видатковими накладними, виписками з банку по особовому рахунку, а також відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення такими контрагентами позивача сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно не було доведено завдання шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Луверс», ТОВ «РА група Укр-Медіа», ТОВ «Арт-Бланш», ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок». Та крім того, наявні у справі докази, на думку позивача, підтверджують економічну мету таких правовідносин із вказаними контрагентами, та належним чином підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача.

Відповідачем 29.11.2012 р. було подано письмове заперечення на адміністративний позов, в якому податковий орган зазначив про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, ст.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 34 755 грн., а також п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2, п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138, п.п.153.1.2 п.153.1 ст.15 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 270 446 грн.

В обґрунтування своєї позиції представник відповідача послався на те, що документи, які на думку позивача підтверджують факт здійснення господарських операцій з його контрагентами, а саме: податкові накладні, акти виконаних робіт, рахунки, які були додані до позовної заяви, містять тільки загальну назву операцій і жодним чином не розкривають зміст господарських операцій, ким вони була виконані, яким чином позивач отримував прибуток від таких операцій, а відповідно такі документи не мають економічної мети, є такими, що не пов'язані з отриманням доходу позивача і як наслідок, не підтверджують зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ВІЯР»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2010 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2010 р. по 31.03.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки позивача, відповідачем було складено Акт перевірки від 04.07.2012 року № 4764/22-317/31457447, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, ст.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 34 755 грн., а також п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2, п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138, п.п.153.1.2 п.153.1 ст.15 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 270 446 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 26.07.2012 р. № 0003822203, яким донараховано податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) по податку на прибуток у сумі 303 108 грн.;

- від 26.07.2012 р. № 0003832203, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції на загальну суму 42 431 грн.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, звернувшись зі скаргою до Державної податкової служби у м. Києві.

04 жовтня 2012 року позивачем було отримано рішення ДПС у м. Києві від 02.10.2012 року № 6251/10/12-114, яким у задоволенні скарги було відмовлено повністю, а також додатково донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 5 063,00 грн.

На підставі зазначеного рішення ДПС у м. Києві від 02.10.2012 року № 6251/10/12-114 про результати розгляду скарги, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було винесено нове податкове повідомлення-рішення по податку на прибуток від 23.10.2012 р. № 0005432203, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) по податку на прибуток у сумі 308 171 грн.;

Однак, не погоджуючись із зазначеними рішеннями з податку на прибуток та податку на додану вартість, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем витрат, які задекларовані в рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11»та у рядку 06.3 ВЗ Декларацій «Витрати на збут», на суму 173 776 грн.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, перевіркою встановлено, що в порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями, позивачем завищено показники, задекларовані в рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11»та у рядку 06.3 ВЗ Декларацій «Витрати на збут», за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2012 р. на загальну суму 173 776 грн., а саме, до складу валових витрат віднесено витрати, які не підтверджені документально на загальну суму 173 776 грн., так як не було надано ніяких матеріалізованих результатів рекламних послуг, неможливо підтвердити вищезазначені витрати, здійснені підприємством як такі, що пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), в тому числі:

- 39 975,10 грн. за Договором № 28/09 про проведення рекламної кампанії від 23 квітня 2009 року., укладеним з ТОВ «Луверс»;

- 26 164,43 грн. за актами приймання-здачі робіт, укладеними з ТОВ «РА група Укр-Медіа»;

- 4 979,26 грн. за актами здачі-приймання робіт (надання послуг), укладеними з ТОВ «БІГ МЕДІА»;

- 24 850,00 грн. за договором № 08/02 від 02.02.2012 р., укладеним з ТОВ «Арт-Бланш»;

- 77 807,50 грн. за договором б/н від 29.12.2011 р., укладеним з ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок».

Так, на думку інспекторів ДПІ у солом'янському районі м. Києва, у ТОВ «ВІЯР»відсутній необхідний перелік належним чином оформлених первинних документів щодо підтвердження правомірності формування витрат на участь у виставці «МТКТ-20012»та проведення рекламних компаній.

Однак, вивчивши наявні матеріали справи та норми законодавства, чинного на момент виникнення спірних відносин, суд вважає, що такий висновок податкового органу не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та є безпідставним

Як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами заперечено відповідачем, зазначені господарські операції були здійснені позивачем із постачальниками робіт/послуг: ТОВ «Луверс», ТОВ «РА група Укр-Медіа», ТОВ «БІГ МЕДІА», ТОВ «Арт-Бланш»та ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок»в той час коли останні мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність, тобто зареєстровані в якості юридичних осіб на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, перебували на податковому обліку, були платниками податку на додану вартість, були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та не були визнані в судовому прядку банкрутами. Крім того, установчі документи таких контрагентів не були визнані в судовому порядку недійсними, та відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначених контрагентів.

Також суд вважає, що твердження відповідача про відсутність серед документів фото-звітів, чи наявність неправильно оформлених фото-звітів, наказів, кошторисів, не може бути підставою для не визнання валових витрат підприємству.

З даного приводу Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлює імперативні норми поведінки сторін, відповідно до чого належними доказами правомірності формування валових витрат чи податкового кредиту можуть бути тільки докази (документи), передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(аналогічні норми містяться також в Податковому кодексі України), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.4.4 пункту 5.4. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»прямо встановлено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Відповідно до вимог п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Частиною 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинними документами є документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, акти виконаних робіт/послуг є первинними документами, оскільки повністю відповідають критеріям первинного документа.

Враховуючи наведені норми законодавства, та наявні в матеріалах справи докази, вбачається, що проведені позивачем господарські операції з контрагентами були оформлені всіма необхідними документами (які на час проведення перевірки також були надані контролюючому органу), а саме, укладеними договорами, видатковими накладними, актами виконаних робіт, податковими накладними та інш.

Пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, визначає, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, надані позивачем документи (які також надавалися контролюючому органу під час перевірки) - підписані уповноваженими особами обох сторін, містять печатки і знаходяться на обліку у кожного з господарюючих суб'єктів. Отже, зазначені документи засвідчують факт здійснення господарської операції і мають всі необхідні реквізити, передбачені вимогами «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року та п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-ХІV, не визнані недійсними в судовому порядку, а тому правомірно використані підприємством для оподаткування господарської операції.

Відповідно до п.19 П(С)БО 16, витрати на передпродажну підготовку включаються до складу видатків на збут (Дт 93), що підтверджується нормами п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону № 334/94-ВР, згідно якого до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Отже, відсутність фото-звітів (в даному випадку, на думку відповідача: належним чином оформлених фото-звітів) або інших документів у підприємства, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства і не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не позбавляє платника податків права на формування валових витрат по актах приймання-передачі наданих послуг/робіт та не свідчать про не підтвердження правомірності формування витрат, а можу бути виключно порушенням сторонами договірних відносин, якщо вимоги договору передбачають надання таких фото-звітів.

У законодавчих актах України про оподаткування, зокрема у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законі України «Про податок на додану вартість»та Податковому кодексі України, - не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для формування валових витрат чи податкового кредиту (крім належним чином оформленої податкової накладної щодо права на формування податкового кредиту). Тексти цих законів не містять вказівок відносно того, що право формування валових витрат чи право на податковий кредит з надання рекламних послуг чи інших робіт має бути додатково підтверджене фото-звітами чи будь-якими іншими документами.

Аналогічна позиція висловлена у листі ДПА від 29.07.2008 р. № 15176/7/15-02. Узагальнююча податкова консультація щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затверджена наказом ДПС України 15.02.2012 р. №123, також не містить будь-яких додаткових вимог з даного приводу.

Також, в Акті перевірки інспекторами ДПІ зазначено, що до перевірки не надано: Наказ (розпорядження) про участь у виставці (ярмарку); План підготовчих заходів до участі у виставці; Кошторис витрат на участь у виставці; Договір па участь у виставці; Додаткові документи(короткостроковий торговий патент, дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі тощо); Звіт про участь у виставці.

Таким чином, на думку відповідача, у ТОВ «ВІЯР»відсутній необхідний перелік належним чином оформлених первинних документів щодо підтвердження правомірності формування витрат на участь у виставці.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, позивач дізнався про таке посилання відповідача щодо відсутності зазначених документів, тільки після отримання Акта перевірки.

При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.85.6 ст.85 ПКУ, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби, така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи органу державної податкової служби, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Відповідно до п.85.8 ст.85 ПКУ, посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Пунктом 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 (далі - Наказ № 984), зазначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень.

Так, під час перевірки працівниками ДПІ не було надано позивачу жодного запиту на отримання зазначених документів, який би підтверджував, що відповідач звертався до підприємства з проханням надати зазначені документи, а також не було складено акта про відмову позивача надати витребувані документи, відсутні пояснення керівництва підприємства з приводу вказаних порушень.

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, разом із запереченням на Акт перевірки позивачем було надано відповідачу Наказ по Підприємству про участь у виставці «МТКТ-2012»та Звіт відповідальної особи.

Також, з наявних у справі доказів вбачається, що надані позивачем під час перевірки фото-звіти (які відповідач вважає неналежно оформленими), є підтвердженням проведення рекламних заходів та розміщення рекламних зображень саме ТОВ «ВІЯР», так як на рекламних носіях вказано назву замовника реклами, тобто ТОВ «ВІЯР», та зазначене відповідно дає можливість пов'язати вказані витрати з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про рекламу», реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Згідно п.1 ст.9 Закону України від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР «Про рекламу», із змінами та доповненнями, реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Таким чином, інформація, що розповсюджується підприємством, вважається його рекламою, якщо вона містить інформацію про саме підприємство або його продукцію з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку в результаті розповсюдження такої інформації та яку можна чітко відокремити від іншої інформації.

Отже, витрати на проведення рекламних кампаній позивачем можуть бути віднесені до складу валових витрат відповідно до п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(та аналогічних норм ПКУ), за умови наявності в рекламі назви такого підприємства.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем вимог п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138, п.п.153.1.2 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями, щодо завищення показників, задекларованих в р. 06.5 ІВ (І квартал 2012 року 06.4 ІВ) «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати»на загальну суму 1 074 958 грн., яке стосується обліку курсових різниць за розрахунками в іноземній валюті з нерезидентами.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, такий висновок контролюючого органу не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та є безпідставним, з огляду на наступне.

Позивачем ведеться облік курсових різниць у бухгалтерському обліку на підставі ПСБО 21, у податковому обліку на підставі п.153.1 Податкового кодексу.

Згідно п.6 ПСБО 21 сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, надана іншим особам у рахунок платежів для придбання немонетарних активів (запасів, основних засобів, нематеріальних активів тощо) і отримання робіт і послуг, при включенні до вартості цих активів (робіт, послуг) перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на дату сплати авансу.

У разі здійснення авансових платежів в іноземній валюті постачальникові частинами та одержання частинами від постачальника немонетарних активів (робіт, послуг) вартість одержаних активів (робіт, послуг) визнається за сумою авансових платежів із застосуванням валютних курсів, виходячи з послідовності здійснення авансових платежів.

Так як ведення обліку взаєморозрахунків з нерезидентами та визначення курсових різниць у податковому обліку (п. 153.1 Податкового кодексу) приведено у відповідність з ПСБО 21 «Зміна валютних курсів», то ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві щодо проведення розрахунків з нерезидентами в іноземній валюті та визначення курсових різниць співпадають.

Таким чином, у податковому обліку підприємство здійснює облік розрахунків з постачальниками в іноземній валюті та відповідно обліку курсових різниць при розрахунках у відповідності з п.п.153.1.2 Податкового кодексу, згідно якого витрати, здійснені підприємством в іноземній валюті у зв'язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату розмитнення товарів, а в частині раніше проведеної оплати - за курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

Отже, як підтверджується наявними матеріалами справи, визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснювалось позивачем відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, при цьому прибуток ураховувався у складі доходів, а збиток у складі витрат.

Таким чином, позивач валові витрати з придбання товарів у нерезидентів включав до валових витрат у податковому обліку у встановленому порядку, а саме при розмитненні товарів в частині неоплаченої суми за курсом НБУ на дату розмитнення, а в частині раніше проведеної оплати - за курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

З даного приводу суд також зазначає, що Акт перевірки позивача не містить фактичних даних щодо порушення позивачем вказаних інспекторами норм законодавства з посиланням на первинні документи чи на інші дані зафіксовані у податковому обліку.

Отже, без аналізу господарських операцій здійснених підприємством з нерезидентами-постачальниками, а саме порядку оплати товару, його розмитнення, інспекторами ДПІ з витрат позивача було знято суму всього від'ємного значення курсових різниць за весь період, проте залишено без уваги доходи, що виникли у результаті курсових різниць.

На думку суду, такі дії ДПІ порушують вимоги п.86.10 ст.86 ПКУ, яким передбачено, що в Акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника, та пункт 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, у якому зазначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених правопорушень.

Зважаючи на викладене, та наявні у справі докази, суд вважає, що ТОВ «ВІЯР»валові витрати в загальній сумі 1 248 734,0 грн. були сформовані належним чином, у відповідності до вимог податкового законодавства, господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а висновок про заниження податку на прибуток на 270 446 грн. не ґрунтується на первинних документах та на вимогах податкового законодавства, а отже і податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 р. № 0003822203, яким визначено підприємству податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на прибуток у сумі 303 108 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податку на додану вартість, то відповідачем за результатами проведеної виїзної планової документальної перевірки позивача зроблено висновок, що в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, позивачем було завищено показники, задекларовані у р.10.1 колонка Б Декларацій «Товари придбані з ПДВ для операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою»та в порушення ст.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, позивачем завищено суму податкового кредиту на загальну суму 34 755 грн. по взаємовідносинах з постачальниками робіт/послуг ТОВ «Луверс», ТОВ «РА група Укр-Медіа», ТОВ «БІГ МЕДІА», ТОВ «Арт-Бланш», ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок».

Так, в Акті перевірки відповідачем зазначено, що вказані послуги не пов'язані з господарською діяльністю підприємства (позивача), оскільки не відбулося подальшої їх реалізації.

Як вже було зазначено судом вище, посилання контролюючого органу на відсутність серед документів фото-звітів, чи (в даному випадку) неправильно оформлених фото-звітів, наказів, кошторисів, не може бути підставою для не визнання підприємству валових витрат та податкового кредиту.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами, у редакції чинній на момент здійснення вищевказаних господарських операцій, встановлено порядок обчислення і сплати податку, п.7.4 вказаної статті регулює виникнення податкового кредиту.

Так, згідно наявних матеріалів справи, позивачем податковий кредит з податку на додану вартість був сформований відповідно до вимог п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункт 7.4.1 якого встановлює, що: податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж: на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті б та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх Імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, суми ПДВ, включені позивачем до податкового кредиту перевіряємого періоду, підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними, як того вимагають п.п.7.2.1, 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, та іншими документами, що підтверджують право на податковий кредит, а саме: угодами про здійснення господарської діяльності, видатковими накладними, актами виконаних робіт, тощо, що повністю узгоджується з вимогами п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого:

- податкова накладна видасться платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Додатково зазначаємо, що згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р. податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Таким чином, йдеться про документ, що фіксує відповідно до податкового законодавства наявність певних юридичних фактів і надає платнику податку повноваження на вчинення певних дій (включення витрат на сплату ПДВ до податкового кредиту з правом наступного відшкодування).

Згідно з п.п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, та не заперечувалося представником відповідача, податкові накладні, виписані контрагентами ТОВ «Луверс», ТОВ «РА група Укр-Медіа», ТОВ «Арт-Бланш», ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок»- складені особами, що зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, та контролюючий орган ні в Акті перевірки ні в судовому засіданні не посилався на неналежність оформлення таких податкових накладних.

Таким чином, з огляду на наявні у справі докази та норми наведеного податкового та іншого законодавства вбачається, що ТОВ «ВІЯР»вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР та ст.198.6 ст.198 Податкового кодексу не порушувало, та діяло у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що висновок відповідача щодо завищення ТОВ «ВІЯР»податкового кредиту в сумі 34 755 грн., не базується на первинних документах та на вимогах податкового законодавства, а отже є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до п.п.1.6, 1.7, 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавством чітко передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Однак, ні в Акті перевірки ні в судовому засіданні відповідач не посилався на невизначення контрагентами позивача ТОВ «Луверс», ТОВ «РА група Укр-Медіа», ТОВ «Арт-Бланш», ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок»податкових зобов'язань з ПДВ в розрізі взаємовідносин із позивачем, також відповідачем не було надано до матеріалів справи доказів наявності заборгованості в контрагентів позивача по сплаті податкових зобов'язань в розрізі взаємовідносин із позивачем, а відповідно не було доведено завдання шкоди Державному бюджету України внаслідок таких правовідносин позивача з ТОВ «Луверс», ТОВ «РА група Укр-Медіа», ТОВ «Арт-Бланш», ТОВ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок».

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 26.07.2012 р. № 0003822203, від 02.10.2012 р. № 6251/10/12-114 та від 26.07.2012 р. № 0003832203.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень від 26.07.2012 р. № 0003822203, від 02.10.2012 р. № 6251/10/12-114 та від 26.07.2012 р. № 0003832203.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток від 23.10.2012 р. № 0005432203, винесене ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, яким донараховано податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на прибуток у сумі 308 171 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 26.07.2012 р. № 0003832203, винесене ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, яким донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкції на загальну суму 42 431 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЯР»судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 570,35 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 07.12.2012 р.