Постанова № 27992351, 03.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2012 року № 2а-9551/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києві Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень №0001462312, №0001472312 від 20.03.2012

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києві Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001462312 від 20.03.2012 року та №0001472312 від 20.03.2012 р. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києві Державної податкової служби.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідач до суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

В матеріалах справи містяться заперечення Відповідача, в яких зазначено, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства та винесені вироки по посадовим особам контрагента позивача, наявні пояснення посадових осіб щодо фіктивності підприємств.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет»(надалі по тексту Позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства. За результатами перевірки складено акт від 24.02.2012 р. за № 192/23-12/30603588 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94 - ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток у період, що перевірявся на суму 1 181 557,00 грн., та пп. 7.4.5 п. 7.4, 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податку на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 945 246,40 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення до Акту перевірки, проте Податковим органом не було враховано заперечень, наданих Позивачем, та залишено висновки акту перевірки без змін.

На підставі даного акту перевірки Податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення: від 20.03.2012 р. №0001462312 про сплату податку на прибуток підприємства 1 476 946,00 грн. (за основним платежем -1 181 557,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -295 389,00 грн.) та від 20.03.2012 р. №0001472312 про сплату податку на додану вартість на загальну суму 1 181 558,00 грн. (штрафні санкції в сумі -945 246,00 грн. та за основним платежем 236 312,00 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Дабл-Ю Нет»співпрацювало з ТОВ «2Дабл»на підставі договору № ДІ-10/09 від 01.10.2009 про надання послуг доступу до мережі Інтернет. На виконання умов вказаного договору ТОВ «Дабл-Ю Нет»отримано від ТОВ «2Дабл»акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні, перелік яких наведений в акті перевірки, на загальну суму 2762965,5 грн., в т.ч. ПДВ 460484,24 грн. Вартість отриманих послуг ТОВ «Дабд-Ю Нет»віднесено до складу валових витрат у розмірі 2302470,83 грн. по контрагенту ТОВ «2Дабл», у тому числі по періодах: IV квартал 2009 року у розмірі 573333,34 грн.; 1 квартал 2010 року у розмірі 522952,5 грн.; II квартал 2010 року у розмірі 566751,66 грн.; 111 квартал 2010 року у розмірі 396516,67 грн. та IV квартал 2010 року у розмірі 242916,67 грн. Розрахунки між ТОВ «Дабл-Ю Нет»та ТОВ «2Да6л»проводились у безготівковій формі.

З ТОВ «ВМ-Сервіс»ТОВ «Дабл-Ю Нет»співпрацювало на підставі договору про надання послуг сервіс обслуговування від 02.06.10 № 02-06/10. На виконання умов вказаного договору ТОВ «Дабл-Ю Нет» отримано від ТОВ «ВМ-Сервіс»акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні, перелік яких наведений в акті перевірки, на загальну суму 450000,0 грн., в т.ч. ПДВ 75000,00 грн. Суми податку на додану вартість включені до податкового кредиту відповідних періодів, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за червень - серпень 2010 року. До складу валових витрат підприємством віднесено суму у розмірі 375500,00 грн. по контрагенту ТОВ «ВМ-Сервіс», у тому числі в II кварталі 2010 року у розмірі 125000,00 грн.; III кварталі 2010року у розмірі 250000,00 грн. Розрахунки між ТОВ «Дабл- 10 Нет»та ТОВ «ВМ-Сервіс»проводились у безготівковій формі.

Крім того, між ТОВ «Віста-Сервіс»та ТОВ «Дабл-Ю Нет»укладено договір про надання послуг доступу до мережі Інтернет від 04.01.10 № 21/10. На виконання умов вказаного договору ТОВ «Дабл-Ю Нет»отримано від ТОВ «Віста-Сервіс»акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні, на загальну суму 2458513,02 грн., в т. ч. ПДВ 409752,17 гри. ТОВ «Дабл-Ю Нет»віднесено до складу валових витрат суму у розмірі 2048760,85грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Віста-Сервіс», у тому числі: І квартал 2010 року у розмірі 789272,50 грн.; ІІ квартал 2010 року у розмірі 938612,1 грн.; ІІІ квартал 2010 року у розмірі 320 876,25 грн. Розрахунки між ТОВ «Дабл-Ю Нет»та ПП «Віста-Сервіс»проводились у безготівковій формі.

В матеріалах справи містяться Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), проте з даних Актів не можливо встановити об'єм наданих послуг, оскільки містяться виключно суми до сплати.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту…».

У відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ", а також, що "…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Крім того, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду доказів того, що його контрагенти мали дозволи на надання послуг, які передбачені були Договорами.

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентом, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагенти позивача були позбавлені можливості виконати роботи, які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Для з'ясування всіх обставин справи, Судом було направлено на адресу Богунського районного суду м. Житомира судовий запит, відносно кримінальної справа за №11/089003, порушеної щодо ОСОБА_2, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.212 КК України, щодо ОСОБА_3, за ознаками складів злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 КК України та щодо ОСОБА_1, за ознаками складів злочинів, передбачених ч.2 ст. 205, ч.3 ст. 27, ч. 3 ст.212 КК України.

На адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло повідомлення від Богунського районного суду м. Житомира та копія Постанови Богунського районного суду м. Житомира від 02.03.2012 р. по справі №1-П-13/2012 з відміткою про набрання законної сили.

В Постанові Богунського районного суду м. Житомира визнано винними: ОСОБА_2, та ОСОБА_3, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.212, ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України.

Оскільки контрагенти позивача зареєстровані за зверненням від імені осіб, які вчинили злочин щодо створення та діяльності підприємств, зокрема й ухиляння від сплати податків, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними правочинами.

У відповідності до ч.1, ч.4 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук