Постанова № 27992167, 27.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 листопада 2012 року 12:45 № 2а-11811/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "ТВ-Проект" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2012 року №0000922250, №0000932250 Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 03.04.2012 №№ 0000922250, 0000932250.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем, на підставі пп.78.1.11. п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до постанови старшого слідчого СВ ПМ ПДІ у Святошинському районі м. Києва від 23.01.2012 р. в рамках кримінальної справи № 80-0263, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Маркон Груп Ко", ТОВ "Агенство "Віасат", ПП "Клер Шато Фиорд", ТОВ "Різано Трейд", ПП "Алмаз 2006", ПП "Автокар Україна", ПП "Олива 21", ТОВ "Компанія "Вайліс", ТОВ "Дженіт Флай", ТОВ "Проммаст Стандарт", ТОВ "Граньстройінвест", ТОВ "Лоу Консалт", ТОВ "Промелектро-75", ТОВ "Шляховик Авто", ТОВ "РМА Монамі", ТОВ "БК Геліос", ТОВ "ЮА "Авента", ТОВ "Агенція "Віко", ТОВ "ТД "Врекс", ТОВ "Ланотехмаш", ТОВ "Наладбуд Компані", ТОВ "ТД "Спец-Технор", ТОВ "Стратос", ТОВ "Техінпромприлад", ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ "Остін Трейд", ТОВ "Дормашавто", ПП "Фірма "Володар" за період з 01.01.09 по 31.12.11.

В ході проведення перевірки встановлено взаємовідносини позивача з контрагентами - ТОВ "Маркон Груп Ко", ТОВ "Компанія "Вайліс", ТОВ "ТПК "Техномашпостач", які ґрунтувалися на наступних договорах:

з ТОВ "Компанія "Вайліс" на договорах поставки віл 10.01.2011 р. № 4/01, від 14.06.2010 р. № 14/06, за якими позивач як покупець, здійснював закупівлю у контрагента як продавця товару, товар (відеоапаратуру);

з ТОВ "Маркон Груп Ко" на договорі поставки від 03.03.2011 р. № 4/03, за яким позивач як покупець, здійснював закупівлю у контрагента як продавця товару, товар (відеоапаратуру);

з ТОВ "ТПК "Техномашпостач" на договорах на оренду технічного обладнання від 15.07.2010 р. № 15/07, від 06.07.2010 р. № 06/07, за якими контрагент як орендодавець зобов'язувався надавати в оренду технічне обладнання та здійснювати ремонт техніки в обумовлені терміни протягом 2010-2011 років, а позивач як орендар зобов'язувався приймати та використовувати технічне обладнання за призначенням та сплачувати орендодавцеві орендну та ремонтну плату; на договорі про надання аудіо, відео послуг від 05.07.2010 р. № 05/07, за яким позивач як замовник доручав, а контрагент як виконавець брав на себе зобов'язання в порядку та на умовах, передбачених договором, надавати замовнику послуги, необхідні для створення (виробництва) аудіо та/або відео матеріалів, передбачених умовами відповідних письмових запитів, або додатків чи рахунків-фактур до договору та зобов'язується передавати усі аудіо та/або відео матеріали замовнику, а останній, в свою чергу, зобов'язувався приймати надані виконавцем послуги та оплачувати їх.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), вищезазначеними контрагентами були виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та дають йому право на податковий кредит.

В той же час, за результатами аналізу АІС "Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України" та отриманих матеріалів кримінальної справи № 80-0263, що перебуває у провадженні СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, яка порушена за фактом ухилення від сплати податків в особо великих розмірах службовими особами ТОВ "Медіа-Трейд Україна" за ст.212 ч.3 КК України та за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення підприємницької діяльності (юридичних осіб) - ТОВ "Маркон Груп Ко", ТОВ "Компанія "Вайліс", ТОВ "ТПК "Техномашпостач" з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, є підстави вважати, що позивач здійснював сумнівні фінансово-господарські операції та при складанні податкової звітності безпідставно використовував документи, що не відповідають дійсності, при взаємовідносинах з ТОВ "Маркон Груп Ко", ТОВ "Компанія "Вайліс", ТОВ "ТПК "Техномашпостач", що мають ознаки "фіктивності".

Згідно АІС "Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України" встановлено: ТОВ "Компанія "Вайліс" має стан - "до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням"; ТОВ "ТПК "Техномашпостач" має стан - "9 -напавлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням", у підприємств відсутні трудові ресурси та основні фонди, що свідчить про відсутність можливостей для здійснення господарської діяльності; ТОВ "Маркон Груп Ко" має стан - "до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням".

Згідно даних БТІ та Центру Безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем МВС України у зазначених контрагентів відсутні транспортні засоби, а також будь-які складські приміщення та інше нерухоме майно.

Крім того, згідно протоколу допиту свідка від 27.12.2011 ОСОБА_3, крім інших, підприємства - ТОВ "Маркон Груп Ко", ТОВ "Компанія "Вайліс", ТОВ "ТПК "Техномашпостач", створені та використовувались на протязі 2010-2011 pp. без мети ведення фінансово-господарської діяльності, а з метою надання послуг по конвертизації безготівкових коштів в готівку різним СПД. Поставка товарів та надання послуг від названих фіктивних підприємств на адресу клієнтів оформлювались лише по документам, а фактично товар не поставлявся та послуги не надавались.

Більше того, перевіркою було встановлено, що засновниками, директорами та бухгалтерами вищезазначених контрагентів позивача, в одному обличчі, були громадяни РФ - ТОВ "Компанія "Вайліс" -ОСОБА_4, ТОВ "Маркон Груп Ко" -ОСОБА_5, ТОВ "ТПК "Техномашпостач" - ОСОБА_6 В той же час, Державною міграційною службою України не підтверджено реєстрацію зазначених керівників; дозволів на працевлаштування у відповідних органах (Київський обласний центр зайнятості) вони не отримували; за інформацією Державної прикордонної служби України на час складання первинних документів зазначених громадян на території України не було.

Вищезазначене дало відповідачу підстави вважати, що контрагенти позивача -ТОВ "Маркон Груп Ко", ТОВ "Компанія "Вайліс", ТОВ "ТПК "Техномашпостач" мають ознаки "фіктивності", а всі правочини (договори), укладені між позивачем та такими контрагентами є нікчемними та такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а виписані зазначеними контрагентами первинні бухгалтерські документи, не можуть бути прийняті до уваги, як документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 14.03.12 № 71/22-50/31349497, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.5.3.9 п.5.3 ст.5. п.5.1. ст.5., пп.11.2.1 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.14.1.228 ст.14, п.138.1., п.138.2., п.138.4. ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого знижено податок га прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 119 877 грн., у тому числі: за 2010 рік (ІІІ квартал) в сумі 457 628 грн., за 2010 рік (4 квартал) в сумі 987 336 грн., за 2011 рік (І квартал) в сумі 306 119 грн., за 2011 рік (ІІ квартал) в сумі 368 794 грн.; пп.7.2.1., пп.7.2.3., пп.7.2.6., п.7.2. ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.4., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7, пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.198.3., п.198.6. ст.198, п.201.4., п.201.6., п.201.8. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 721 556 грн., у тому числі: за липень 2010 у сумі 85 417 грн., серпень 2010 року у сумі 58 205 грн., вересень 2010 року в сумі 222 628 грн., жовтень 2010 року в сумі 248 335 грн., листопад 2010 року в сумі 286 492 грн., грудень 2010 року в сумі 168 749 грн., січень 2011 у сумі 26 349 грн., лютий 2011 у сумі 84 773 грн., березень 2011 у сумі 133 646 грн., квітень 2011 у сумі 136 097 грн., травень 2011 у сумі 132 323 грн., червень 2011 у сумі 20 819 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 14.03.2012 р. №71/22-50/31349497, позивачем були подані відповідачу заперечення до акту, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки були залишені без змін, а заперечення - без задоволення.

Крім того, відповіддю від 30.03.2012 р. за № 1244/10/22-50 на заперечення до акту перевірки, у зв'язку з виявленням технічних помилок в акті перевірки від 14.03.2012 № 72/22-50/31349497, крім іншого, на сторінці 33 акту перевірки (висновки) абзац "…в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 721 556 грн., у тому числі: за липень 2010 у сумі 85 417 грн., серпень 2010 року у сумі 58 205 грн., вересень 2010 року в сумі 222 628 грн., жовтень 2010 року в сумі 248 335 грн., листопад 2010 року в сумі 286 492 грн., грудень 2010 року в сумі 168 749 грн., січень 2011 у сумі 26 349 грн., лютий 2011 у сумі 84 773 грн., березень 2011 у сумі 133 646 грн., квітень 2011 у сумі 136 097 грн., травень 2011 у сумі 132 323 грн., червень 2011 у сумі 20 819 грн." було викладено в наступній редакції: "… в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 721 556 грн., у тому числі: за липень 2010 у сумі 85 417 грн., серпень 2010 року у сумі 58 205 грн., вересень 2010 року в сумі 222 481 грн., жовтень 2010 року в сумі 235 423 грн., листопад 2010 року в сумі 359 235 грн., грудень 2010 року в сумі 195 211 грн., січень 2011 у сумі 26 349 грн., лютий 2011 у сумі 84 773 грн., березень 2011 у сумі 133 772 грн., квітень 2011 у сумі 152 503 грн., травень 2011 у сумі 147 368 грн., червень 2011 у сумі 20 819 грн.".

На підставі акта перевірки від 14.03.2012 р. №71/22-50/31349497, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 03.04.2012 р. № 0000922250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 119 877 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 361 242 грн.; від 03.04.2012р. № 0000932250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість розмірі 1 721 556,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 288 994,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві та ДПС України.

Рішенням ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 11.06.2012 р. № 3442/10/12-114 оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача були залишені без змін, а скарга позивача -без задоволення.

Рішенням ДПС України про результати розгляду повторної скарги від 16.08.2012р. № 499/0/61-12/10-2115 оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача були залишні без змін, а скарга позивача -без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи в їх сукупності: систематичність угод позивача з контрагентами посадові особи яких відсутні на території України, відсутність обґрунтованих пояснень позивача та його контрагентів про фактичне виконання угод , а також те, що податковим органом не встановлено будь-якої діяльності контрагентів позивача крім діяльності з формування податкового кредиту з податку на додану вартість для інших суб'єктів господарської діяльності, укладені між позивачем та контрагентами договори підписані невстановленими особами з боку контрагентів, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності укладених між позивачем та контрагентами договорів (правочинів) в силу їх нікчемності.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Враховуючи викладені вище обставини справи, судом встановлено, що первинні бухгалтерські документи з боку контрагентів були підписані невстановленими особами. При цьому позивач не надав суду обґрунтованих пояснень, щодо осіб з якими фактично здійснювався обмін первинними документами.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства, не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та не можуть базуватися на недійсному правочині.

В судовому засіданні, при огляді наявних в матеріалах справи первинних документів по взаємовідносинах позивача з контрагентами - ТОВ "Маркон Груп Ко", ТОВ "Компанія "Вайліс", ТОВ "ТПК "Техномашпостач", судом було встановлено, що видаткові накладні, виписані зазначеними контрагентами не містять реквізитів посад та ініціалів посадової особи, яка їх підписувала.

Враховуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати належними доказами документи видані контрагентами - ТОВ "Маркон Груп Ко", ТОВ "Компанія "Вайліс", ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та представлені позивачем. Ці документи не можуть також надати йому право на включення витрат понесених за недійсними договорами до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту у порядку, визначному Податковим кодексом України.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Приватного підприємств "ТВ-Проект" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій