Постанова № 27991997, 26.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 листопада 2012 року 11:46 № 2а-13101/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Картель Преса Торм"до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

№000613/2303 від 14.09.2011

за участю представників сторін:

від позивача: Врублевський І.О.

від відповідача: Галик О.В.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.11.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Преса Торм", звернувся до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №000613/2303 від 14 вересня 2012 р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши думку сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва було проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ "Картель Преса Торм" в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ФАРОЗА ІНТЕР-ІНВЕСТ КОМ»за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 р.

За результатами перевірки складено Акт від 26.08.2011року №1919/2303/35530185 (надалі -Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6, ст. 198, п. 185.1, ст. 185, п. 188.1, ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суму ПДВ на загальну, що підлягає сплаті до бюджету за січень-травень 2011 року на суму 100 775,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення до податкового органу, за результатом розгляду заперечень Листом від 06.09.2011 р. №12107/10/23-03 було повідомлено Позивача, що висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків Акту перевірки, Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2011 р. №000613/2303.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням Позивачем було подано скарги до ДПС у м. Києві та до ДПС України, за результатом розгляду скарги було прийнято рішення ДПС у м. Києві від 23.11.2011 р. №11165/10/25-114, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення та рішенням ДПС України від 23.12.2011 р. №8195/6/10-2115, за результатом розгляду скарги було прийнято рішення ДПС у м. Києві від 23.12.2011 р. №8195/6/10-2115, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «Фірма «Фароза Інтер-Інвест Ком»(Продавець), з іншого боку, було укладено Договір поставки №01/06 ПК від 01.06.2010 р. (надалі по тексту Договір №01/06).

У відповідності до п. 1.1 Договір №01/06, Постачальник зобов'язується поставити у зумовлені Договором строки Покупцеві вироби народного споживання (далі - Товари, Товар), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар і розрахуватись з Постачальником на умова: даного Договору.

Згідно п. 2.2 вищезазначеного Договору, разом з Товаром Постачальник повинен передати Покупцю документи (документи про якість тощо), які мають відношення до товару і належать до передачі разом з Товаром відповідно до чинного законодавства України. Якщо разом з Товаром вказані документи не передані, то Постачальник зобов'язаний не пізніше 10-денного строку з дати передач товару Покупцю надати останньому вказані документи. В протилежному випадку Покупець має право відмовитися від придбання Товару та повернути Товар Постачальнику.

Так, в п. 3.1 Договору №01/06, зазначено, що загальний асортимент Товару, що поставляються згідно з Договором, групи, підгрупи, види, марки, типи визначаються Специфікацією, яка є невід'ємною частиною даного Договору. Специфікація погоджується Сторонами підписується разом з Договором.

У випадку зміни відпускних цін виробників Товарів, або постачальником Постачальника, останній має право змінити відпускні ціни для Покупця, уклавши та погодивши із Покупцем нову Специфікацію (п.7.3. ст.7 даного Договору).

Між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «Фірма «Фароза Інтер-Інвест Ком»(Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір поставки №Д 04/05/11 від 04.05.2011 р. (надалі по тексту Договір № Д 04/05/11).

У відповідності до п. 1.1 Договір № Д 04/05/11, Замовник доручає та оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов'язання протягом строку дії цього Договору власними силами та засобами виконувати комплекс робіт з обслуговування торгових точок торгівельної мережі Замовника згідно адресної програми шляхом організації сортування періодичних видань, доставки та сортування інших товарів (надалі - «Товар»), на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Згідно п. 2.1 вищезазначеного Договору, комплекс робіт, що виконуються Виконавцем згідно умов цього Договору, включають в себе: сортування Товару на складі Замовника, вантажно-розвантажувальні роботи, доставка та експедирування Товару в торгові точки торгівельної мережі Замовника, отримання в торгових точках нереалізованого Товару та доставка його на склад Замовника.

Так, в п. 3.1 Договору № Д 04/05/11, зазначено, що щомісячна вартість комплексу робіт Виконавця з обслуговування торгових точок торгівельної мережі Замовника, визначається в додатках до цього Договору, що являються його невід'ємною частиною. У разі збільшення кількості торгових точок, що приймаються на обслуговування Виконавцем, та/або збільшення обсягу робіт за цим Договору, Сторони мають право переглянути вартість робіт Виконавця, про шо вносяться відповідні зміни в додаток до Договору.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується видаткові накладні, Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), Реєстрами документів по договорам, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, Відповідач зазначає, що за результатами аналізу документів ТОВ «ФАРОЗА ІНТЕР-ІНВЕСТ КОМ», які є в обліковій справі підприємства, даних податкової звітності встановлено відсутність трудових ресурсів (форма 1-ДФ, не подавалась загальна чисельність працюючих 1 особа), виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, (декларація на прибуток), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва надано до Науково-Дослідного Експертно-Криміналістичного Центру при Управлінні МВС України на Південно-Західній Залізниці звітні документи, на підставі яких проведено почеркознавчу експертизу реєстраційних та звітних документів ТОВ «ФАРОЗА ІНТЕР-ІНВЕСТ КОМ», та за результатами експертизи складено висновок спеціаліста, згідно з яким встановлено, що: Підпис від імені директора ТОВ «ФАРОЗА ІНТЕР-ІНВЕСТ КОМ»гр. ОСОБА_3, у податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2011 року з додатками-виконані не гр.. ОСОБА_3, а іншою особою.

Згідно з базами даних «Інформаційно-пошукова система»ДНІ у Шевченківському районі м. Києва станом на дату складання акту перевірки стан платника ТОВ «ФАРОЗА ІНТЕР-ІНВЕСТ КОМ»- «направлено повідомлення про відсутність за місцемзнаходження».

Таким чином Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та його контрагентом не спрямовні на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагент Позивача ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушують публічний порядок.

Судом встановлено, що за вищезазначеним договорам позивачем було придбано послуги (товар) та реалізовано дані послуги в подальшому, отже договори були належним чином та в повному обсязі виконані.

Поруч з тим, суд зазначає, що висновок Науково-Дослідного Експертно-Криміналістичного Центру при Управлінні МВС України на Південно-Західній Залізниці не є судовим висновком, оскільки такий висновок, складений під час розслідування кримінальної справи, виступає доказом відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, на підставі якою орган дізнання, слідчий і суд можуть встановити наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржений договір сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір було укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання про безпідставність висновків податкового органу, що викладені в акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення №000613/2303 від 14 вересня 2012 р. підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 17.07.2012 р. по справі за №К/9991/72255/11; від 12.07.2011 р. по справі за № К/9991/11753/12; від 02.08.2012 р. по справі №К/9991/20740/12.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №000613/2303 від 14 вересня 2012 р.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук