Постанова № 27989127, 12.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2012 р. Справа № 5017/1548/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіОстапенка М.І.,суддіКондратової І.Д.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачане з'явились;від відповідачане з'явились;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Ланжерон"на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2012р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2012р.у справі№ 5017/1548/2012 Господарського суду Одеської областіза первісним позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_4доКомунального підприємства "Ланжерон"провизнання договору оренди дійснимта за зустрічним позовомКомунального підприємства "Ланжерон"доФізичної особи -підприємця ОСОБА_4прозобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_4 (надалі -ФОП ОСОБА_4, позивач за первісним позовом) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Ланжерон" (надалі -КП "Ланжерон", відповідач за первісним позовом), у якому відповідно до частини другої статті 220 Цивільного кодексу (надалі -ЦК) України просив суд визнати дійсним договір оренди нежилого приміщення № 28/1/05/Д від 01.01.2005р., посилаючись те, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору і відбулося повне виконання договору, але КП "Ланжерон" ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Заперечуючи проти позову, КП "Ланжерон" подало відзив, в якому просило суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не породжують для сторін прав та обов'язків.

Крім того, КП "Ланжерон" подало зустрічний позов до ФОП ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом зобов'язання усунути перешкоди у користуванні приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого на земельній ділянці на території пляжу Ланжерон в м. Одесі, загальною площею 57 кв.м., посилаючись на те, що у порушення вимог ст. 793, 794 ЦК України сторони уклали договір оренди нерухомого майна № 28/1/05/Д від 01.01.2005р., відповідно до якого позивачу за первісним позовом передавалося в оренду нежитлове приміщення строком на 24 років, у простій письмовій формі, і ніяких дій щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації не приймали, що свідчить про нікчемність даного договору (частина перша статті 220 ЦК України).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2012р. (суддя Щавинська Ю.М.) у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2012р. (колегія суддів у складі : головуючого судді Журавльова О.О., суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.) вищезазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі КП "Ланжерон", посилаючись на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення, задовольнити зустрічний позов, рішення місцевого господарського суду в частині розгляду первісного позову залишити без змін.

ФОП ОСОБА_4 надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі № 5017/1548/2012 - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно частини другої статті 1115, частини першої статті 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі -ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 01 січня 2005 року між сторонами було укладено у простій письмовій формі договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого КП "Ланжерон" (орендодавець) передало, а ФОП ОСОБА_4 (орендар) прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташоване на земельній ділянці на території пляжу Ланжерон в м. Одесі, загальною площею 57 кв.м., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі майна, який водночас є додатком № 1 до вказаного договору, строк дії договору - з 01.01.2005 р. до 31.12.2029 р.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову про визнання договору оренди нежилого приміщення дійсним та зустрічного позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, суди виходили з того, що договір оренди нежилого приміщення не підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки при його підписанні сторонами досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, визначених у статті 10 Закону України від 10 квітня 1992 р. N 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", а стаття 12 цього Закону, норми якого застосовуються переважно перед нормами статей 793, 794 ЦК України, встановлює, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Враховуючи наведене суди дійшли висновку, що недотримання нотаріальної форми договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (її частини) державної або комунальної власності не є підставою для визнання такого договору недійсним та не зумовлює його нікчемність.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальні положення про найм (оренду) встановлені § 1 глави 58 ЦК України. Її положення поширюються на всі види орендованого майна.

У законі можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (частина друга статті 759 ЦК України). Крім того, ЦК України та іншим законом можуть встановлюватися особливості найму окремих видів майна (частина третя статті 760 ЦК України).

Сферу орендних відносин, предметом яких є державне та комунальне майно, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", що набрав чинність з 02 червня 1992 р. (Голос України, 1992, 06, 02.06.92 N 101). Сферу орендних відносин, предметом яких є найм (оренда) будівлі або іншої капітальної споруди, незалежно від форми власності орендного майна, врегульовано § 4 Глави 58 ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в абзаці четвертому пункту 3.2 та в абзаці другому пункту 3.3 мотивувальної частини Рішення від 10 грудня 2009 року N 1-46/2009 у справі про переважне право наймача на придбання військового майна, основним актом цивільного законодавства України є Кодекс; актами цивільного законодавства визнаються також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Кодексу (частина друга статті 4 ЦК України). Конституційний Суд України вважає, що інші закони, передбачені частиною третьою статті 760 ЦК України, повинні прийматися і діяти за правилами, встановленими статтею 4 ЦК України. Співвідношення між нормами ЦК України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Кодексу або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Кодексу, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту.

У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше (абзац третій пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

Отже, оскільки Закон "Про оренду державного та комунального майна" не містить особливостей нотаріального посвідчення і державної реєстрації договорів оренди державного або комунального майна, то у вирішенні цього питання слід застосовувати правила, встановлені ЦК України (зокрема, у статтях 220, 640, 793 та 794), який був прийнятий пізніше Закону та запровадив нотаріальне посвідчення і державну реєстрацію договорів найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частин).

Правова позиція щодо необхідності нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди комунального майна, укладеного на строк, що перевищує максимальний строк встановлений законом, згідно частини другої статті 793 ЦК України та частини першої статті 794 ЦК України підтверджується також усталеною судовою практикою Верховного Суду України, що викладена у постановах Верховного Суду України від 26.09.2006р. у справі N 15/96-05, від 02.09.2008 р. у справі N 25-16/394-06-10570 та від 09.09.2008 р. у справі N 2-3/15041-2007.

За таких обставин, оскільки висновок судів у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам Верховного Суду України у подібних правовідносинах, постановлені в справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими і тому вони підлягають скасуванню.

Враховуючи те, що допущена судами помилка у застосуванні норм матеріального права призвела до неповного з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а згідно із ст. 1117 ГПК України усунути ці недоліки в касаційній інстанції не можливо, рішення першої інстанції та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

За результатами нового розгляду справи господарський суд має вирішити й питання про розподіл судових витрат у справі, у тому числі і сум судового збору за подання заяв про перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2012 р. в апеляційному та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2012р. в касаційному порядку (п. 6.4 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Керуючись статями 49, 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Ланжерон" задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2012р. та рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2012р. у справі № 5017/1548/2012.

Справу № 5017/1548/2012 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Остапенко М.І.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.