Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2008 року місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.

суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.

з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,

представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1ОСОБА_2 іОСОБА_3на рішення Острозького районного суду від 31 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1ОСОБА_2 іОСОБА_3до Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь», ТОВ «БПК-2004» та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Острозького районного суду від 31 жовтня 2008 рокуОСОБА_1., ОСОБА_2. і ОСОБА_3. відмовлено у задоволенні позову до Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь», ТОВ «БПК-2004» та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві про відшкодування по 100000 грн. моральної шкоди кожному, завданої смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачі, не погодившись із таким висновком місцевого суду, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просять апеляційний рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове про задоволення їх позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Відмовляючи позивачам у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачі у справі як підприємства не можуть нести відповідальності перед позивачами за завдану їм моральну шкоду, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров*я або в разі смерті працівника, здійснюється виключно Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закону № 1105-ХІУ), та що відшкодування моральної шкоди цим Законом за рахунок Фонду взагалі не передбачено.

Проте погодитися повністю з такими висновками місцевого суду колегія суддів не може, виходячи з такого.

Відповідно до п. 9 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів особи може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв*язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім*ї чи близьких родичів.

Як встановлено частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, як правило, за наявності її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали однією сім*єю.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється відповідно до Закону України № 1105-ХІУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Статтею 2 Закону № 1105-ХІУ встановлено, що його дія поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Зі змісту цього закону вбачається, що він регулює правові відносини між Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві (страховиком) та застрахованими громадянами й їх роботодавцями (страхувальниками).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону № 1105-ХІУ у разі смерті потерпілого право на одержання від Фонду щомісячних страхових виплат (одноразової допомоги, пенсії у зв*язку із втратою годувальника) та послуг, пов*язаних із похованням померлого, мають члени сім*ї померлого потерпілого.

Таким чином, Законом № 1105-ХІУ (у чинній редакції) визначено умови та порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві лише матеріальної шкоди, заподіяної смертю годувальника.

Проте Законом № 1105-ХІУ в усіх редакціях не виключено обов*язку безпосередніх заподіювачів шкоди відшкодувати моральну шкоду, яка була завдана з їх вини членам сім*ї загиблого працівника внаслідок його смерті, відповідно до п. 9 ст. 16, п. 2 ч. 2 ст. 23, ч. 1 ст. 1167 та ч. 2 ст. 1168 ЦК України, про що було зазначено вище.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що передбачене статтею 237-1 КЗпП України і статтею 1167 Цивільного кодексу України відшкодування моральної шкоди як один зі способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, не застосовується до осіб, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону. Зазначені норми регламентують відшкодування  моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах.

Відмовляючи позивачам у задоволенні позову, місцевий суд не зважив на те, що Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року стосувалося роз*яснення редакції Закону № 1105-ХІУ, яка на той час ще передбачала можливість здійснення Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві страхової виплати за завдану моральну шкоду самому потерпілому (ч. 2 ст. 28).

Як встановлено судом, позивачі у справі (незважаючи на те, що на них частково поширюється дія Закону № 1105-ХІУ в частині, що стосується відшкодування матеріальної шкоди, яка передбачена у разі смерті потерпілого) не перебували у трудових відносинах з будь-ким із відповідачів та не були суб*єктами страхування з їх боку, просили суд відшкодувати їм моральну шкоду, завдану смертю члена їхньої сім*ї на підставі ст. ст. 1167, 1168 ЦК України.

А тому колегія суддів вважає, що згадане вище рішення Конституційного Суду України спору сторін у даній справі не стосується, оскільки у цій справі йдеться не про відшкодування потерпілому матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної йому як працівникові, який був застрахований від нещасного випадку на виробництві, або ж матеріальної шкоди, заподіяної смертю годувальника, відповідно до Закону № 1105-ХІУ, а про відшкодування недоговірної моральної шкоди, завданої членам сім*ї загиблого працівника (які (члени сім»ї) не підлягали обов'язковому соціальному страхуванню) його (працівника) смертю, що настала з вини інших осіб, відповідно до правил глави 82 ЦК України.

На переконання апеляційного суду, право на таке відшкодування моральної шкодиОСОБА_1., ОСОБА_2 і ОСОБА_3., які не відносяться до числа застрахованих осіб та не пов*язані із страховиком і страхувальником, а також іншими відповідачами у справі, будь-якими договірними відносинами, мають на підставі ч. 2 ст. 1168 ЦК України.

Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року (справа про страхові виплати) визначено, що незважаючи на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону N 1105-XIV, право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Факт заподіяння позивачам моральної шкоди смертю потерпілого працівника є очевидним і самими сторонами фактично не оспорюється.

Як встановлено судом, на час, коли трапився нещасний випадок, позивачі були членами сім'ї ОСОБА_4, який був застрахований ТОВ «БПК-2004» відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", і 25 жовтня 2005 року загинув при виконанні своїх трудових обов'язків майстра ТОВ «БПК-2004» внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Смерть потерпілого наступила внаслідок винних дій відповідачів у справі - ТОВ «БПК-2004», де працював потерпілий, та Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь», які неналежним чином виконували свої обов*язки, що були покладені на них відповідно законом та п. 1.3. СНиП Ш-4-80 і укладеним 1 лютого 2005 року відповідачами (ТОВ «БПК-2004» і Дочірнім підприємством «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь») між собою договором підряду на виконання будівельно-монтажних робіт.

З акту спеціально створеної для розслідування нещасного випадку комісії, складеного з участю провідного державного інспектора Держнаглядохоронпраці по Київській області та м. Києву, від 15 грудня 2005 року вбачається, що нещасний випадок з потерпілим, що призвів до його смерті, трапився через порушення ТОВ «БПК-2004» вимог безпеки під час експлуатації належного Дочірньому підприємству «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь» бетонозмішувача, який не мав пристроїв для блокування обертання лопат при відкритій кришці завантажувального люка.

Нещасний випадок з потерпілим, який призвів до його смерті, трапився з вини відповідальних працівників роботодавця ТОВ «БПК-2004», який ніс відповідальність за безпечне виконання робіт та експлуатацію механізмів, однак усупереч вимогам ст. 153 КЗпП України не забезпечив потерпілому безпечних і нешкідливих умов праці; а також унаслідок вини Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь», який як власник обладнання (бетонозмішувача) та генпідрядник відповідно до п. 1.3. СНиП Ш-4-80 і укладеного договору підряду не забезпечив технічну справність переданого обладнання (а. с. 7-12).

З урахуванням цих обставин апеляційний суд на підставі ч. 1 ст. 1167, ч. 2 ст. 1168 ЦК України приходить до висновку про те, що відповідачі у справі - ТОВ «БПК-2004», де працював потерпілий, та Дочірнє підприємство «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь», яке несло відповідальність за технічний стан наданої бетономішалки, з вини яких був смертельно травмований потерпілий, - повинні відшкодувати позивачам моральну шкоду, заподіяну смертю члена їхньої сім*ї.

Згідно зі ст. 541 ЦК України солідарний обов"язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов"язання.

Проте таких обставин у даній справі не встановлено. Тому апеляційний суд не вбачає достатніх підстав покладати на відповідачів солідарну відповідальність. На думку колегії суддів, відповідальність відповідачів необхідно визначити відповідно до ступеня вини кожного із них у частковому відношенні.

Згідно зі встановленими дійсними обставинами справи ступінь вини кожного з відповідачів апеляційний суд рахує однаковою і визначає в розмірі 50% для ТОВ «БПК-2004», де працював потерпілий, та 50% для Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь» », яке несло відповідальність за технічний стан наданої бетономішалки.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На переконання апеляційного суду, загибель потерпілого, який був близьким родичем для позивачів (відповідно сином і братом) і загинув з вини відповідачів, призвела до душевних страждань усіх позивачів, порушила їх нормальні життєві зв”язки та вимагала від них додаткових зусиль для організації свого життя, що на підставі ст. 1167, 1168 ЦК України дає їм право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Розмір такого відшкодування апеляційний суд, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, відповідно до характеру та обсягу моральних страждань позивачів, визначає дляОСОБА_1 в розмірі 50000 грн. ., для ОСОБА_2 - 50000 грн., для ОСОБА_3 - 30000 грн.

Зазначені суми відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з відповідачів - ТОВ «БПК-2004» і Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь» - у рівних частках відповідно до ступеня вини кожного з них.

Достатніх підстав для зменшення заподіяної моральної шкоди апеляційний суд не вбачає. Умислу потерпілого на настання шкоди колегія суддів не знаходить.

Що стосується спору сторін відносно Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, то, на думку апеляційного суду, він місцевим судом у цій частині вирішений правильно, відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного та керуючись п. 9 ст. 16, п. 2 ч. 2 ст. 23, ч. 1 ст. 1167 та ч. 2 ст. 1168 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1ОСОБА_2 іОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Острозького районного суду від 31 жовтня 2008 року в частині вирішення спору стосовно відповідачів ТОВ «БПК-2004» і Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь» скасувати.

Позов ОСОБА_1ОСОБА_2 іОСОБА_3відносно цих відповідачів задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «БПК-2004», яке знаходиться у м. Києві, проспект Правди, 35/34, на користь: ОСОБА_1 - 25000 (двадцять п*ять тисяч) грн.,ОСОБА_2 - 25000 (двадцять п*ять тисяч) грн.,ОСОБА_3- 15000 (п*ятнадцять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь», яке знаходиться в м. Києві, проспект Героїв Сталінграду, 14 б, на користь: ОСОБА_1 - 25000 (двадцять п*ять тисяч) грн.,ОСОБА_2 - 25000 (двадцять п*ять тисяч) грн.,ОСОБА_3- 15000 (п*ятнадцять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні інших позовних вимог стосовно цих відповідачів відмовити.

В решті рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Стягнути з ТОВ «БПК-2004» і Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь» по 7,5 (сім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що пов”язані з розглядом справи, перерахувавши їх Державному бюджету м. Рівного, ЄДРПОУ 22586331, Банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31219259700002, код платежу 22050000, призначення платежу - ІТЗ для Апеляційного суду Рівненської області.

Стягнути з ТОВ «БПК-2004» і Дочірнього підприємства «Портал» ЗАТ «Молодіжно-житловий комплекс «Оболонь» на користь місцевого бюджету міста Рівного, ЄДРПОУ 22586331, банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31414537700002, код платежу 22090100, по 6,38 (шість) грн. судового збору.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: