Постанова № 27979231, 06.12.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9980/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"06" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київопорядкомплект" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2012 р. у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Київопорядкомплект" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№0001551530/0, 0001561530 від 01.02.2012 та № 0000431540 від 04.05.2012, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2012 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено перевірку дотримання законодавства в частині своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань ПАТ «Київопорядкомплект»за період з 01.01.2009 р. по 17.01.2012 р., за результатами якої складено акт від 17.01.2012 №33/15-30/05503326.

Крім того, відповідачем було проведено перевірку дотримання вимог законодавства в частині своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань ПАТ «Київопорядкомплект»за період з 01.04.2009 р. по 09.04.2012 р., за результатами якої складено акт від 04.09.2012 №6/11-40/05503326.

Перевіркою встановлено порушення п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, в результаті чого порушено платником податків строків сплати узгодженої суми.

На підставі висновків Актів перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Ш»від 01.02.2012 року №0001551530/0, №0001561530; податкове повідомлення-рішення форми «Ш»від 04.05.2012 року №0000431540.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючому органу нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які повинні були бути нараховані до введення мораторію, але були виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 02.10.2009 р. було порушено провадження у справі № 44/627-6 про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, в тому числі і виплат до державного бюджету

Відповідно до абз. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі - Закон про банкрутство), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Станом на 30.09.2009 року за позивачем рахувалась недоїмка з плати за користування надрами за 1 квартал 2009 року, згідно розрахунку № 93399 від 12.05.2009 року в розмірі 466 518, 23 грн. Із зворотного боку облікової картки платника, на початок 2010 року за позивачем рахувалась недоїмка з плати за користування надрами в розмірі 518 950,20 грн. ( в т.ч. 466 518,23 грн. - сума основного боргу + штраф 52 432,51 грн.) та залишок пені в розмірі 8 665,13 грн.

Ухвалою підготовчого засідання господарського суду м. Києва від 25.10.2010 p. у справі № 44/627-6 Відповідача було визнано конкурсним кредитором третьої черги на суму 765 468,39 грн. та внесено до реєстру вимог кредиторів.

Постановою Вищого господарського суду м. Києва від 09.11.2011 p. у справі № 44/627-6 провадження у справі про банкрутство Позивача було припинено.

Отже мораторій на задоволення вимог кредиторів тривав з 02.10.2009 по 09.11.2011 p.p.

Згідно п. 1.3. Податкового Кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України «Про банки і банківську діяльність», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно п. 87.10. ст.87 ПК України, з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов'язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», без застосування норм цього Кодексу.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем в порушення зазначеного, поточні платежі позивача зі сплати за користування надрами місцевого значення зараховувались на погашення недоїмки та пені, згідно розрахунку № 93399 від 12.05.2009 р., тобто його ж кредиторських вимог заявлених ним у справі про банкрутство.

Тобто, відповідач, під час дії мораторію (з 02.10.2009 по 09.11.2011 р.р.) змінював призначення платежу зазначену в платіжних дорученнях і погашав суму недоїмки за користування надрами за 1 квартал 2009 p., згідно розрахунку № 93339 від 12.05.2009, яка була заявлена ним як конкурсна вимога у справі про банкрутство позивача, що призвело до утворення поточної заборгованості, стосовно якої і накладались відповідачем оскаржувані штрафні санкції.

Крім того, після припинення провадження у справі про банкрутство на підставі постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2011 p. у справі № 44/627-6 позивачем було перераховано відповідні суми в рахунок погашення боргу з плати за користування надрами за 1 квартал 2009 р. по розрахунку № 93339 від 12.05.2009 р.

Однак, як вбачається з розрахунку штрафних санкцій від 09.04.2012 року, відповідач зарахував ці кошти як сплату боргу згідно декларації № 9003094526 від 10.05.2011 року і нарахував на суми штрафних санкцій.

Водночас, ні Законом, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, ні Податковим Кодексом України, який набрав чинності 01.01.2011 р., не визначено право відповідача під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів самовільно погашати кредиторські вимоги заявлені ним у справі про банкрутство та/або борги минулих періодів та право нараховувати штраф за самовільне зарахування ним поточних платежів платника податку на погашення заборгованості минулих періодів.

Абзацом 4 п. 17 Постанови пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 № 15 «Про судову практику у справах про банкрутство»зазначено, що за змістом ст. 12 Закону про банкрутство, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний його суттю.

Проаналізувавши вищезазначені вимоги законодавства та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем, як під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, так і після припинення провадження у справі про банкрутство було безпідставно змінено призначення платежів з плати за користування надрами, а отже і безпідставно нараховано штрафи за затримку виконання грошових зобов'язань, оскільки останній не наділений правом змінювати призначення платежу визначене платником податків та спрямовувати такі платежі в рахунок погашення заборгованості, що виникла до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а норми Податкового Кодексу України (який набрав чинності з 01 січня 2011 р.) не можуть застосовуватись до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, тобто у 2009-2010 р.р.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позовної заяви та не довів правомірності своїх дій та рішень.

В свою чергу, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київопорядкомплект" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2012 р. - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київопорядкомплект" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 01.02.2012 року за № 0001551530/0 та від 04.05.2012 року за № 0000431540.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Кузьменко В. В.

Повний текст постанови виготовлено 11.12.2012.