Рішення № 27974600, 12.12.2012, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 1407/4563/2012

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"12" грудня 2012 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В., при секретарі -Кашарайло А.А.,

за участю: позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Вознесенський міськрайонний центр зайнятості, про розірвання трудового договору, зобов'язання внести запис про звільнення до трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

В жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (який уточнила в листопаді 2012 року) до ФОП ОСОБА_3 про розірвання трудового договору, зобов'язання внести запис про звільнення до трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу в якому вказувала, що 01 липня 2005 року між нею та відповідачкою був укладений безстроковий трудовий договір, який 07 липня 2005 року було зареєстровано у Вознесенському міськрайонному центрі зайнятості за №1496 та за яким позивачка була прийнята на роботу продавцем в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1».

За умовами договору працівник зобов'язалася виконувати роботу, визначену цією угодою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець -щомісячно виплачувати їй заробітну плату за виконану роботу в розмірі 155 грн., але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати та забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи.

Незважаючи на взяті на себе зобов'язання, 25 квітня 2012 року ФОП ОСОБА_3 припинила роботу магазину, в якому ОСОБА_1 працювала продавцем, не забезпечила працівника іншим робочим місцем, не створила належних умов, необхідних працівнику для виконання передбаченої трудовим договором роботи та перестала виплачувати позивачці заробітну плату, тобто фактично відсторонила її від роботи з припиненням виплати заробітної плати.

09 серпня 2012 року ОСОБА_1 направила відповідачці заяву з вимогою про розірвання трудового договору та виплату заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак заява була залишена без задоволення.

Враховуючи вказані обставини, позивачка просила в судовому порядку та на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України розірвати трудовий договір з відповідачкою, зобов'язати ФОП ОСОБА_3 внести відповідний запис до трудової книжки, стягнути з неї на свою користь заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час вимушеного прогулу, а всього за період з квітня 2012 року по вересень 2012 року (включно) в розмірі 6 588 грн.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в усному порядку зменшили розмір вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку, просили про стягнення коштів за квітень 2012 року -серпень 2012 року включно (по день розірвання судом договору) в загальному розмірі 6 037 грн. В іншій частині вимоги залишили незмінними.

Відповідачка ФОП ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, судом належним чином про час та місце розгляду справи повідомлена, причину неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи без самостійних вимог -Вознесенського міськрайцентру зайнятості в судове засідання не з'явився, направивши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Суд вважає за необхідне ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивачка та її представник не заперечували проти такого вирішення справи.

Заслухавши пояснення позивачки, її представника, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, оглянувши матеріал Вознесенського МВ УМВС України в Миколаївській області за №1190 про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_3, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що 01 липня 2005 року між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір, який 07 липня 2005 року було зареєстровано у Вознесенському міськрайонному центрі зайнятості за №1496 та за яким позивачка була прийнята на роботу продавцем в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1».

За умовами договору працівник зобов'язалася виконувати роботу, визначену цією угодою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець -щомісячно виплачувати їй заробітну плату за виконану роботу в розмірі 155 грн., але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати та забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи (а.с. 4, 11, 39, відмовний матеріал).

Незважаючи на взяті на себе зобов'язання, 25 квітня 2012 року ФОП ОСОБА_3 припинила роботу магазину, в якому ОСОБА_1 працювала продавцем, не забезпечила працівника іншим робочим місцем, не створила належних умов, необхідних працівнику для виконання передбаченої трудовим договором роботи та перестала виплачувати позивачці заробітну плату, тобто фактично відсторонила її від роботи з припиненням виплати заробітної плати (а.с. 10, 39, 39-а).

23 травня 2012 року ФОП ОСОБА_3 додатково звернулася до Вознесенського МВ УМВС України в Миколаївській області з заявою про вчинення злочину в якій просила притягнути позивачку та інших працівників магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»до кримінальної відповідальності по факту нестачі та незаконного привласнення матеріальних цінностей.

Постановою Вознесенського МВ УМВС України в Миколаївській області від 24 травня 2012 року в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 191 КК України відносно цих осіб було відмовлено в зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину, в тому числі в зв'язку з тим, що факт нестачі товарно-матеріальних цінностей не підтвердився (відмовний матеріал за №1190).

09 серпня 2012 року ОСОБА_1 направила відповідачці заяву з вимогою про розірвання трудового договору та виплату заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак заява була залишена без задоволення (а.с. 4, 11, 36-37, 39).

При вирішенні вимог про розірвання трудового договору, зобов'язання внести запис про звільнення до трудової книжки суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 3, 221 КЗпП України, в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, в тому числі членів кооперативів, їх об'єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебували з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

Статтею 232 КЗпП України, що узгоджується з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. 3 ст. 221 і ст. 222 цього Кодексу;

3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб, митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. 3 ст. 221 і ст. 222 цього Кодексу;

4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу.

Таким чином такого способу захисту трудових прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, як розірвання трудового договору в судовому порядку законом не передбачено, тому питання щодо розірвання трудового договору між працівником та фізичною особою-підприємцем підлягає вирішення в іншому порядку відповідно до чинного законодавства, зокрема норм Кодексу Законів про працю України з врахуванням положень «Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 8 червня 2001 року.

До належного вирішення питання про розірвання трудового договору також є передчасним й вирішення судом питання про зобов'язання роботодавця внести запис про звільнення працівника в його трудову книжку, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час прогулу, то суд виходить з наступного.

Як раніше встановлено судом, сторони знаходяться в трудових правовідносинах з липня 2005 року.

25 квітня 2012 року роботу магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», в якому працювала позивачка, припинено його власником.

Остання, не припинивши з ОСОБА_1 трудові відносини, зокрема не розірвавши трудовий договір, не забезпечила працівника іншим робочим місцем, не створила належних умов, необхідних працівнику для виконання передбаченої трудовим договором роботи та перестала виплачувати позивачці заробітну плату.

Підставою такого була підозра ФОП ОСОБА_3 в тому, що позивачка в процесі здійснення трудової діяльності привласнила товарно-матеріальні цінності, хоча вказана обставина в подальшому була спростована правоохоронними органами.

Таким чином ФОП ОСОБА_3 фактично відсторонила працівника від роботи з припиненням виплати їй заробітної плати.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Однак ФОП ОСОБА_3 відсторонила працівника від роботи без законних підстав.

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України за №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Середній заробіток підлягає стягненню за весь час прогулу та не обмежений строками, передбаченими ст. 233 КЗпП України.

Розмір середньої заробітної плати підлягає обчисленню відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08 лютого 1995 року.

Період вимушеного прогулу позивачки з 25 квітня 2012 року (дати недопуску до роботи) по 31 серпня 2012 року (в межах вимог) з врахуванням надання їй двох вихідних днів (понеділок, четвер) складає 92 робочих дні.

Середній заробіток за цей час складає 4591,72 грн. (2 146 грн. (середня заробітна плата за 2 повних місяця, що передували місяцю відсторонення від роботи та обчислюється, виходячи з мінімальної зарплати, що в цей період складала 1073 грн.) : 43 робочих дня (за 2 місяці, що передували місяцю відсторонення) = 49 грн. 91 коп. (середньоденна заробітна плата) х 92 робочих дні (вимушеного прогулу) = 4591 грн. 72 коп.)

Також, згідно ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці»з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню й заборгованість по заробітній платі за період з 01 квітня 2012 року по 25 квітня 2012 року, оскільки зарплата за цей відпрацьований працівником період була узгоджена сторонами в трудовому договорі, але безпідставно не виплачена працівнику та складає 885,70 грн. (1 094 грн. (визначена законом мінімальна зарплата станом на квітень 2012 року) : 21 робочий день (в квітні) = 52 грн. 10 коп. (середньоденна заробітна плата) х 17 робочих днів (відпрацьованих в квітні) = 885 грн. 70 коп.)

В силу ст. 88 ЦПК України та відповідно до розміру задоволених вимог також підлягають розподілу судові витрати, а саме слід стягнути:

- з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 -453,65 грн. витрат на правову допомогу;

- з ФОП ОСОБА_3 на користь бюджету -194,71 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 88, 209, 212, 213, 214, 215, 226, 228, 233 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Вознесенський міськрайонний центр зайнятості, про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 квітня 2012 року по 25 квітня 2012 року в розмірі 885 (вісімсот вісімдесят п'ять) гривень 70 копійок (сума вказана без утримання податку й інших обов'язкових платежів) та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 квітня 2012 року по 31 серпня 2012 року (включно) в розмірі 4 591 (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто одна) гривня 72 копійки (сума вказана без утримання податку й інших обов'язкових платежів).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Вознесенський міськрайонний центр зайнятості, про розірвання трудового договору, зобов'язання внести запис про звільнення до трудової книжки -відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 453 (чотириста п`ятдесят три) гривні 65 копійок витрат на правову допомогу.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 194 (сто дев`яносто чотири) гривні 71 копійку судового збору на користь державного бюджету Вознесенського району (банк ГУ ДКУ в Миколаївській області, МФО 826013, код платежу 22030001, код отримувача 38037770, код ЄДРПОУ 26498995, р/р 31210206700113).

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: