Рішення № 27962939, 04.12.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 205/1279/2012 Провадження № 22-ц/0290/3199/2012Головуючий в суді першої інстанції:Шепель К.А.Категорія: 27 Доповідач: Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2012 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Голоти Л.О.,

При секретарі: Яблонській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 вересня 2012 року в справі

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -

встановила:

В квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 17 листопада 2010 року він уклав з відповідачами договір позики, відповідно до якого передав їм грошові кошти в сумі 50000 доларів США, що еквівалентно 400000 грн., з умовою повернення даних коштів до 01 травня 2011 року. Після закінчення зазначеного строку відповідачі борг не повернули, крім 40000 грн.

За таких обставин, позивач уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь 360000 грн. боргу, що є еквівалентом 45000 доларів США, а також судові витрати по справі, які складаються з судового збору в розмірі 3219 грн. та 2000 грн. витрат на правову допомогу.

Заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 вересня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача 360000 грн. боргу за договором позики, 3219 грн. судового збору, 2000 грн. витрат на правову допомогу, а всього 365219 (триста шістдесят п'ять тисяч двісті дев'ятнадцять) грн.

У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам закону та є необґрунтованим.

При цьому вказується на те, що розписка, яка стала підставою задоволення позову ОСОБА_3 була складена ним без реального отримання коштів і є лише попередньою домовленістю сторін про намір укласти договір позики. До того ж кошти, які він так і не отримав, повинні були передаватися виключно йому, а не на сімейні потреби. Відповідач ОСОБА_4 як дружина ОСОБА_2 давала лише згоду на подальше укладення договору позики, а тому не зобов'язана нести солідарну відповідальність перед позивачем.

У своїх запереченнях на скаргу позивач ОСОБА_3 її доводи не визнав, вказавши на їх безпідставність і на законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приймаючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, районний суд виходив з того, що відповідно до розписки від 17 листопада 2010 року, відповідач ОСОБА_2 взяв в борг у позивача 50000 доларів США, а його дружина -відповідач ОСОБА_4 дала згоду на взяття у борг даної суми і відповідно взяла на себе повну відповідальність за взяту у борг суму. Відповідачі у встановлений в розписці строк та на момент розгляду справи в суді не повернули позивачу грошові кошти у визначеному договором розмірі, а тільки 40000 грн., що є еквівалентом 5000 доларів США.

Оскільки відповідачі є подружжям і один з них укладав договір позики в інтересах сім'ї, то суд прийшов до висновку, що такий договір створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, що відповідає положенням ч. 4 ст. 65 СК України.

Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, несуть солідарну відповідальність перед потерпілою особою.

З огляду на те, що відповідачі є подружжям і один з них уклав договір позики в інтересах сім'ї, то вони повинні нести солідарну відповідальність перед позивачем.

Проте, з таким висновками суду в повній мірі погодитися не можна, так як вони не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 17 листопада 2012 р. між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв в позику у ОСОБА_3 50000 доларів США, що еквівалентно 400000 гривень, які ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 01 травня 2011 року, про що свідчить відповідна розписка (а.с.26).

В установлений термін відповідач позичені грошові кошти не повернув.

За договором позики (ст.1046 ЦК України) одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При таких обставинах судова колегія вважає, що у відповідності до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України міськрайонний суд правомірно встановив факт боргового зобов'язання, за яким позикодавцем є ОСОБА_3, а позичальником ОСОБА_2

З аналізу змісту вищевказаних статей вбачається, що боргова розписка є належним та достатнім доказом виникнення правовідносин позики та підтвердженням передачі позикодавцем коштів у власність позичальника, а тому посилання апелянта ОСОБА_2 на складання ним розписки без реального отримання коштів безпідставні, так як у відповідності до ст. 10 ЦПК України відповідач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.

Таких доказів відповідач суду не надав.

Судова колегія погоджується з висновками суду щодо задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення суми позики з ОСОБА_2, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли і закон, який їх регулює.

Разом з тим суд першої інстанції безпідставно стягнув суму боргу солідарно з відповідача ОСОБА_4

Відповідно до загальних положень цивільно-процесуального законодавства суд повинен з'ясувати обставини, які пов'язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини (ст. 214 ЦПК України). При цьому факти підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являються предметом позову.

Позивач повинен зазначити і довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу.

ОСОБА_3 пред'явив позов про стягнення грошових коштів з відповідачів за договором позики на підставі ст. 1046 ЦК України. Саме це є предметом вимоги, а підстави позову лежать в основі гіпотези норми права зазначеного матеріального закону.

Натомість, суд першої інстанції вдався в дослідження обставин, що лежать за межами підстави позову, тобто в дослідження того, чи укладено договір позики в інтересах сім'ї відповідачів, чи є гроші, які були одержані за цим договором, об'єктом права спільної власності та були використані в інтересах сім'ї. Однак такого позову не пред'являлось.

Судова колегія вважає, що ОСОБА_3, на порушення обов'язку, передбаченого ст. 10 ЦПК України, щодо доведення підстави свого позову, не довів тих обставин, що відповідач ОСОБА_4 є стороною договору позики та отримала від позивача грошову суму. При цьому зазначена обставина спростовується письмовою борговою розпискою, за змістом якої ОСОБА_4 не зазначає, що отримала від ОСОБА_3 грошові кошти, а лише дає згоду, як дружина, на отримання їх відповідачем ОСОБА_2

З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що позов ОСОБА_3 про стягнення суми позики в розмірі 360000 грн. підлягає задоволенню повністю, однак за рахунок саме позичальника за договором -ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача стягуються судові витрати по справі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 вересня 2012 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 360000 грн. боргу за договором позики, 3219 грн. судового збору, 2000 грн. витрат на правову допомогу, а всього 365219 (триста шістдесят п'ять тисяч двісті дев'ятнадцять) грн. скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

«З оригіналом вірно»

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.