Ухвала суду № 27952551, 05.12.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/4246/12 05.12.2012 05.12.2012 05.12.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц/1490/2840/12 Головуючий по першій інстанції Безпрозванний В.В.

Категорія 46 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Левківській Н.М.,

за участю позивачки ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2012 року за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4

про визнання житлового будинку сумісним майном, нажитим під час шлюбу та визнання права власності на Ѕ частину жилого будинку,

В С Т А Н О В И Л А :

12 серпня 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання жилого будинку з усіма нежитловими приміщеннями та господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, сумісним майном, нажитим під час шлюбу та визнання за нею права власності на 1/2 частину жилого будинку.

Позивачка вказувала, що з 1979 року знаходилась з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. З 1981 року вони виїхали до Магаданської області на заробітки, для подальшого придбання житла та повернулися у 1990 році Під час шлюбу, 22 лютого 1991 року рішенням Миколаївської міської ради № 46 їм було виділено земельну ділянку площею 600 кв. м. по АДРЕСА_1 для індивідуального будівництва будинку. Вказана земельна ділянка була оформлена на ім'я ОСОБА_4, оскільки вона не мала громадянства України. У 1992 році спільними зусиллями та за спільні кошти на вказаній земельній ділянці ними було побудовано спірний житловий будинок з нежитловими приміщеннями та господарськими спорудами. Оскільки подружні стосунки між нами не склалися у 2009 році шлюб було розірвано.

Посилаючись на вказане, позивачка просила позов задовольнити.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано житловий будинок по АДРЕСА_1 сумісним майном, нажитим ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час шлюбу. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку літ. А з усіма належними приміщеннями та господарськими спорудами загальною вартістю 296473 грн. по АДРЕСА_1, а також визнано право власності на іншу Ѕ частину цього ж житлового будинку за ОСОБА_4

Додатковим рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2012 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2012 року доповнено визнанням за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину житлового будинку літ. А з усіма не житловими приміщеннями та господарськими спорудами загальною вартістю 296473 грн. по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову. На думку апелянта, судом не в повній мірі з'ясовані обставини справи, а рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про те, що спірний будинок був придбаний сторонами під час шлюбу, за спільні кошти, спільними зусиллями і є їх спільною сумісною власністю. Тому, суд обґрунтовано задовольнив позов.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка діяла на час початку будівництва - 1991 рік, (а відповідно і п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»), вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно з'ясувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 серпня 1979 року між сторонами по справі був зареєстрований шлюб, який в 2009 році розірвано (а.с. 9).

Рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів від 22 лютого 1991 року відповідачу було відведено земельну ділянку площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку (а.с. 13).

Відповідно до договору від 17 травня 1991 року, вказана земельна ділянка була передана в безстрокове користування відповідачу - ОСОБА_4, який зобов'язався побудувати одноповерховий житловий будинок (а.с. 16).

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2011 року по АДРЕСА_1, знаходиться незакінчене будівництво одноповерхового житлового будинку з надвірними господарськими спорудами з початком будівництва - 1991 рік. Готовність будівництва житлового будинку 98% і фізичним зносом - 13%; вбиральні - 100% і фізичним зносом - 19%; сараю - 100% і фізичним зносом - 65%; спорудження огорожі - 100% і фізичним зносом - 15%. Вказаний житловий будинок та надвірні господарські будівлі побудовані із якісних матеріалів імпортного та вітчизняного виробництва з дотриманням вимог будівельних норм і правил та складають ринкову вартість - 296 473 грн. (а.с. 179).

З акту голови сільради, довідки військової частини вбачається, що станом на листопад 1993 року була проведена кладка стін спірного будинку, побудований дах, стеля, встановлені двірні і віконні блоки (а.с. 56, 217).

Відповідач в суді не заперечував проти того, що будівництво жилого будинку з господарськими спорудами проводилось саме в період зареєстрованого шлюбу з позивачкою.

Відповідно до положень ст. 22 КпШС УРСР, який був чинним на момент початку будівництва, ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Отже, вказані норми права, передбачають презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі, позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально - правову презумпцію).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Між тим, відповідач, заперечуючи проти позову та посилаючись на те, що спірний будинок побудований ним особисто, на його особисті

кошти та за час окремого проживання з позивачкою, не надав суду належних і допустимих доказів зазначеного.

Навпаки, з наданих позивачкою квитанцій, товарних чеків, рахунків-фактур вбачається, що будівельні матеріали на будівництво спірного будинку були придбані її батьком - ОСОБА_5 (а.с. 94-101).

Відповідач в суді першої інстанції не заперечував проти того, що його тесть - ОСОБА_5 приймав участь у будівництві, давав гроші та купував матеріали для будівництва спірного будинку (а.с. 151).

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі - не підлягають доказуванню.

Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції, що спірний будинок був побудований сторонами по справі у період знаходження в зареєстрованому шлюбу, спільного проживання та за спільні кошти, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності та їх частки є рівними.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що спірний будинок не підлягає поділу, оскільки право власності на нього не зареєстровано та він є незакінченим будівництвом, безпідставні.

Так, Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснив, що за позовом дружини, членів сім'ї забудовників, які спільно будували будинок, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Судом першої інстанції встановлена ступінь готовності будинку (98%) та, крім того, станом на жовтень 2011 року він вже має фізичний знос 13%.

Також, судом встановлено, що відповідач відмовляється від оформлення спірного будинку у встановленому законом порядку (а.с. 126, 142).

Інші доводи апеляційної скарги безпідставні, позбавлені правового обґрунтування та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

Таким чином, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга на підставі ст. 308 ЦПК України не підлягає задоволенню.

Керуючись статями 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але починаючи з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді