Ухвала суду № 27947070, 15.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/11007/12

К/9991/11007/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012

у справі № 2а-9125/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2011 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві від 08.04.2011 № 0000194220.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Венбест»просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій з мотивів неправильного застосування матеріального та процесуального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки, викладені в акті перевірки від 24.03.2011 № 625/23-08/30310579, про порушення позивачем норм підпунктів 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР), пункту 2 ст.3, пунктів 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(Закон № 996-XIV), в результаті чого занижено податок на додану вартість у податковому обліку за вересень-грудень 2009 року, січень 2010 року на загальну суму 4902832,00 грн. (у тому числі: у 2009 році: вересень -870888,00 грн., жовтень -899805,00 грн., листопад -1169855,00 грн., грудень -954832,00 грн., січень 2010 року -1007452,00 грн.). Вказані порушення, за висновком СДПІ, мали місце у зв`язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості послуг з технічного обслуговування та ремонту систем та засобів охоронно-тривожної сигналізації, за договором, який не був спрямований на реальне настання наслідків, укладеним з ТОВ «Будмережа-Екевін».

За наслідками перевірки СДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011 № 0000194220 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4902832,00 грн. основного платежу та 1225708,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У судовому процесі встановлено, що 16.09.2009 між позивачем (замовник) та ТОВ «Будмережа-Екевін»(виконавець) укладено договір про надання послуг № 42/09, за умовами якого виконавець зобов`язується виконати за дорученням замовника роботи з профілактичного та ремонтного технічного обслуговування систем та засобів охоронно-тривожної сигналізації загальною вартістю 35040345,00 грн. ТОВ «Будмережа-Екевін»виписані податкові накладні (а.с. 84-99 т.1), сторонами підписані акти прийняття-здачі робіт, замовником перераховані виконавцю грошові кошти в безготівковому порядку розрахунків (а.с. 135-250 т.1, а.с.1-45 т.2).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 30.11.2006 № 398-V) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою підпункту 7.4.5 цієї ж статті (у редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV) визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку на додану вартість, сплачену у вартості товарів (послуг), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником -платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що контрагент позивача на час виписування податкових накладних мав цивільну правоздатність та статус платника ПДВ, виписані ним податкові накладні відповідають вимогам Закону № 168/97-ВР, факт поставки підтверджується підписаними сторонами договору від 16.09.2009 № 42/09 актами прийняття-здачі робіт, а факт оплати -платіжними дорученнями.

Вказані документи є належними доказами підтвердження здійснення господарської операції, однак не є безумовним свідченням реальності таких операцій за умови встановлення факту відсутності поставки товарів (послуг).

Суд апеляційної інстанції на підставі дослідження актів приймання-передачі виконаних робіт зробив правильний висновок про те, що такі акти, всупереч нормам частини 2 ст.9 Закону № 996-XIV, не відображають зміст та обсяг виконаних робіт: кожен з підписаних сторонами актів містить однакове найменування виконаних робіт (профілактичне та ремонтне, технічне обслуговування систем та засобів охоронно-тривожної сигналізації на об`єктах, що охороняються за допомогою ПЦН ТОВ «Венбест»), проте різну вартість таких робіт. Суд апеляційної інстанції об'єктивно звернув увагу на узагальнений однаковий опис робіт в усіх актах, без зазначення об'єкту, на яких вони виконанні, ідентифікуючих ознак обладнання, що з врахуванням вартості робіт обґрунтовано оцінено судом як підстава не визнати акти первинним документом, що відображає інформацію про здійснення господарської операції, її зміст та обсяг. Така оцінка актів виконаних робіт зроблена з дотриманням вимог статті 86 КАС України, оскільки апеляційний суд виходив при цьому в тому числі і з умов договору № 42/09, пунктами 2.1 та 3.2 якого встановлено, що технічне обслуговування засобів та систем ОТС складається з профілактичних оглядів та робіт, спрямованих на підтримку засобів ОТС в робочому стані, а також поточного ремонту і що саме від вартості фактично виконаних робіт залежить розмір суми, яку замовник зобов'язується сплатити виконавцю.

Відповідно до статті 224 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Венбест»залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: М.І. Костенко Н.Є. Маринчак