Ухвала суду № 27946850, 05.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/59000/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012

у справі № 2а/1570/6225/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Європлей" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -не з'явились,

відповідача -Ястремського В.П.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012, позовні вимоги задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.07.2011 № 0001432350, за яким позивачеві збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 10 479 619 грн. (у тому числі із застосуванням штрафної санкції у сумі 1 грн.).

На зазначені судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі рішення та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам. На думку скаржника, операції з купівлі позивачем та подальшого продажу товарів мали фіктивний характер, не були опосередковані дійсним рухом активів та здійснювалися з метою отримання доходу за рахунок податкової вигоди без наміру здійснювати реальну економічну діяльність.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як встановлено судами, ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 04.07.2011 № 1502/23-0302/33923995 та винесено податкове повідомлення-рішення від 21.07.2011 № 0001432350, за яким позивачеві збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 10 479 618 грн. та застосовано штраф у сумі 1 грн.

Підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії стало невизнання податковим органом права позивача на формування валового доходу та валових витрат за операціями з придбання товарів у товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне інвестування», товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Оверест Компані ЛТД»та товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бремексгруп ЛТД», а також з подальшого продажу позивачем придбаних товарів приватному підприємству «Антошка», товариству з обмеженою відповідальністю «Мега-7»та приватному підприємству «Торгівельна фірма «Антошка», у зв'язку з тим, вказані операції не мали реального характеру.

Як вбачається зі змісту пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів є витратами операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 названого Кодексу, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу;

Згідно з пунктом 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В силу вимог пункту 138.4 статті 138 названого Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В аспекті розглядуваного питання наведені законодавчі положення слід розуміти таким чином, що окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених статтею 44 та пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення об'єкта оподаткування на суму понесених витрат) є реальність господарської операції з придбання товарів платником та отримання доходу від їх фактичного продажу.

Як випливає з установлених судами обставин справи, факт придбання позивачем товару у спірних контрагентів, а також подальший продаж цього товару підтверджується належним чином оформленими документами первинного обліку, а саме -договорами поставки, податковими накладними, видатковими накладними, виписками з банківського рахунку; придбаний товар до його подальшої реалізації зберігався на орендованих позивачем складах. Факт отримання позивачем доходу від продажу цих товарів податковим органом не заперечується.

З урахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що подані Товариством за спірними господарськими операціями первинні облікові документи відповідають вимогам чинного податкового законодавства та є підставою для врахування витрат у складі валових витрат, що зменшують базу оподаткування податком на прибуток.

Такий факт, як відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та інших перевізних документів, у даному разі не може слугувати підставою для позбавлення Товариства права на податковий кредит та на формування валових витрат. Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк є підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Заперечення ж керівниками спірних контрагентів причетності до господарської діяльності цього товариства, факт підписання первинних документів від імені цих підприємств невстановленими особами, а також їх відсутність за місцезнаходженням відносяться не до позивача безпосередньо, а до його контрагентів, тобто третіх осіб. А відтак за відсутності доказів того, що позивач знав або повинен був знати, що директори цих постачальників були їх номінальними керівниками, вказані обставини не можуть розцінюватися як порушення позивача та як підстава його відповідальності.

За названих обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що податковим органом не спростовано здійснення Товариством реальних господарських операцій, а витрати позивача за цими операціями є документально підтвердженими, мають виробничий характер та спрямовані на одержання доходу від реальної підприємницької діяльності, та правомірно скасували оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Доводам ДПІ, викладеним у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій була надана належна правова оцінка. Підстави для переоцінки касаційним судом прийнятих судами доказів та установлених ними обставин справи відсутні з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 у справі № 2а/1570/6225/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько