Постанова № 27946830, 05.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2012 року м. Київ К-35147/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Корюківському районі Чернігівської області (далі -ДПІ)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009

у справі № 2а-10204/09/2570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Індустрі" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009, позов задоволено; визнано незаконними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 22.05.2009 № 000039300/3 та № 0000231700/3.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права, зокрема, пункту 1.15 статті 1, підпункту 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та просить відмовити у задоволенні позову, скасувавши оскаржувані рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 30.06.2008. За наслідками цієї перевірки складено акт від 27.11.2008 № 420/23/34338802 та прийнято податкове повідомлення-рішення (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження) від 22.05.2009 № 0000392300/3 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 98659 грн. (у тому числі 73815 грн. за основним платежем та 24844 грн. за штрафними санкціями) та податкове повідомлення-рішення від 22.05.2009 № 0000231700/3 про визначення Товариству податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 27518,91 грн. (у тому числі 9172,97 грн. за основним платежем та 18345,94 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування оспорюваної суми податку на прибуток із застосуванням штрафних санкцій став висновок податкового органу про безпідставне коригування позивачем валових витрат у декларації за 3 квартали 2007 року за звітні періоди 2006 року внаслідок виправлення самостійно виявлених помилок в обчисленні приросту запасів шляхом збільшення їх балансової вартості станом на 01.01.2007. Свою позицію ДПІ мотивує тим, що попередньою податковою перевіркою, якою було охоплено період цього коригування, не було виявлено заниження Товариством балансової вартості запасів; акт перевірки від 06.07.2007 № 619/23/34338802 було підписано позивачем без застережень.

Однак суди, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано відхилили наведені доводи ДПІ як неспроможні. Адже, як зазначено у пункті 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), акт -це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

За своїм змістом акт перевірки є описом виявлених перевіркою порушень платником вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Фактично такий акт містить особисту думку посадових осіб податкового органу, які здійснюють перевірку, щодо кваліфікації дій платника з точки зору їх відповідності вимогам податкового та іншого законодавства. Висновки акта перевірки не є остаточними, не містять волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів та не породжують обов'язкових правових наслідків для платника.

А відтак невиявлення посадовими особами податкового органу під час перевірки розбіжностей між показниками, відображеними суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та даними перевірки не може розцінюватися як беззаперечний доказ відсутності таких розбіжностей.

У розглядуваному випадку судами було з'ясовано, що фактичною підставою для проведеного позивачем коригування шляхом збільшення позивачем балансової вартості запасів станом на 01.01.2007 стало помилкове невідображення Товариством у бухгалтерському та податковому обліку списання меблевих заготовок ІІ та ІІІ сортів (що утворювалися як попутна продукція про виробництві готової продукції) внаслідок їх переробки у І сорт для подальшого продажу замовникові. Наведені обставини підтверджені даними проведеної позивачем інвентаризації, бухгалтерськими довідками, актами списання пиломатеріалів на витрати, пов'язані з господарською діяльністю (копії яких залучені до матеріалів справи).

Пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Таким чином, вирівнювання бази оподаткування податку на прибуток (при обчисленні якої було попередньо враховано витрати на придбання запасів за правилом «першої події») відбувається наприкінці звітного періоду за наслідками ведення платником податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно), в порядку пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Адже невикористані запаси (у складі незавершеного виробництва, готової продукції), вартість яких була включена до валових витрат платника за правилом «першої події», відображаються у податковому обліку платника як приріст запасів, що збільшує оподатковуваний дохід платника.

З урахуванням викладеного висновок судів щодо правомірності коригування позивачем балансової вартості запасів з огляду на факт використання списаних матеріалів для виробництва продукції відповідає нормам діючого законодавства та наявним у справі доказам.

Що ж стосується правомірності донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, то в цій частині суди помилково підтримали позицію позивача по справі стосовно відсутності у Товариства функцій податкового агента під час виплати доходу фізичній особі від продажу автомобіля.

За визначенням, наведеним у пункті 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент -це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 цієї є статті Закону особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

За правилами пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 21.07.2008, укладеного за посередництвом Івано-Франківської аграрної біржі, Товариство придбало у ОСОБА_1 автомобіль марки УРАЛ 375; ціна договору склала 75750 грн.

З урахуванням наведених законодавчих приписів та з огляду на установлений судами факт продажу цього автомобіля ОСОБА_1 як фізичною особою у Товариства як у податкового агента виник обов'язок з нараховування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб від імені та за рахунок цього платника податку. Невиконання позивачем цього обов'язку обумовлює законність донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з цього податку.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати оскаржувані судові акти із прийняттям нового рішення у відповідній частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Корюківському районі Чернігівської області задовольнити частково.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 у справі № 2а-10204/09/2570 скасувати в частині визнання незаконним податкового повідомлення-рішення від 22.05.2009 № 0000231700/3.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 у справі № 2а-10204/09/2570 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько