Постанова № 27946346, 19.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19 листопада 2012 року 14 год. 54 хв. № 2а-11574/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представника позивача Хіміч А.В., представників відповідача Жукової В.І., Гримальського А.Ю., Малишевої Т.В., прокурора Лисенка М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Євротехнології" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Оболонського району міста Києва, про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 19 листопада 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 22 серпня 2012 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Євротехнології" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 09 квітня 2012 року № 0000022201, № 0000032201 та № 0000042201 (також далі за текстом - оскаржувані рішення), складених на підставі акту від 19 березня 2012 року № 16/22-01/24373295 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року (також далі за текстом - акт перевірки).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), а також зменшив розмір від'ємного значення суми ПДВ у відповідних розмірах.

Ухвалою суду від 27 серпня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

До суду 15 жовтня 2012 року надійшла письмова заява про залучення прокуратури Оболонського району міста Києва до участі у справі з метою захисту економічних інтересів держави, яку судом задоволено на підставі ст. 60 КАС України.

У судовому засіданні 30 жовтня 2012 року судом на підставі ч. 4 ст. 65 КАС України здійснено виклик свідка - директора позивача ТОВ "ІБК "Євротехнології".

У судових засіданнях представник позивача позов підтримала та просила задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, які надійшли до суду 12 вересня 2012 року. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства, чинного у періоді, за який проводилась перевірка.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 13 лютого по 12 березня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт перевірки, згідно з висновками якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1225311,49 грн., у тому числі за: IV квартал 2009 року - 364387,33 грн., І квартал 2010 року - 697997,94 грн., ІІ квартал 2010 року - 133439,19 грн., ІІІ квартал 2010 року - 22742,63 грн., IV квартал 2010 року - 1947,47 грн., І квартал 2011 року - 2644,36 грн., ІІІ квартал 2011 року - 97,50 грн., IV квартал 2011 року - 2055,07 грн., чим порушено п. 5.1, підпункт 5.2.1 п. 5.2, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункти 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, підпункт 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, підпункти 139.1.1, 139.1.9, 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України);

- занижено ПДВ у загальному розмірі 1049672,57 грн., у тому числі за: листопад 2009 року - 177674,91 грн., грудень 2009 року - 134350,99 грн., січень 2010 року - 218600,34 грн., лютий 2010 року - 104666,66 грн., березень 2010 року - 244676,34 грн., квітень 2010 року - 102947,82 грн., серпень 2010 року - 16666,67 грн., вересень 2010 року - 1527,44 грн., жовтень 2010 року - 187,38 грн., листопад 2010 року - 591,06 грн., грудень 2010 року - 1099,07 грн., січень 2011 року - 1315,40 грн., березень 2011 року - 4228,97 грн., серпень 2011 року - 1776,50 грн., жовтень 2011 року - 1666,70 грн., листопад 2011 року - 16677,22 грн., грудень 2011 року - 21019,10 грн., завищено ПДВ за травень 2010 року у розмірі 4254,77 грн. та завищено від'ємне значення ПДВ за грудень 2009 року у розмірі 9545,00 грн., чим порушено підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.2 ст. 201 ПК України.

Перевірку проведено відповідно до ст.ст. 20, 77, 82 ПК України, на підставі повідомлення від 30 січня 2012 року № 3066/10/23-3, копію якого вручено уповноваженому представнику позивача 30 січня 2012 року.

Акт перевірки позивачем оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення до відповідача заперечень від 28 березня 2012 року, розглянувши які, відповідач прийняв рішення від 04 квітня 2012 року № 2396/10/22-123 про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі акту перевірки, 09 квітня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення № 0000022201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1225311,49 грн. за основним платежем та у розмірі 305129,64 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0000032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1045417,80 грн. за основним платежем та у розмірі 259969,36 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та № 0000042201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 9545,00 грн.

За результатами розгляду скарг позивача в адміністративному (досудовому) порядку, оскаржувані рішення залишено без змін.

Суд не погоджується з доводами позивача про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних обставин.

Так, згідно з підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 77.1, 77.2 ст. 77 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

В акті перевірки зазначено, що на формування показників податкової звітності вплинуло здійснення позивачем операцій з придбання будівельних матеріалів, послуг субпідряду, оренди та інше.

Зокрема, у ході перевірки виявлено, що 18 серпня 2010 року між позивачем та приватним підприємством "Фірма "Володар" (також далі за текстом - ПП "Фірма "Володар") укладено договір підряду на виконання робіт № 18/08-2010, за умовами якого ПП "Фірма "Володар" зобов'язалось на свій ризик за завданням виконати позивача електромонтажні роботи та здати їх позивачу, а позивач - прийняти та оплатити вказані роботи у порядку та на умовах договору.

Відповідачем враховано інформацію, зазначену у службовій записці ГВ ПМ відповідача № 1007/26-05, згідно з якою, у провадженні СВ ПМ державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва знаходиться кримінальна справа № 80-0263 за ст.ст. 212 ч. 3, 205 ч. 2 Кримінального кодексу України (також далі за текстом - КК України) за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа-Трейд Україна" та за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів господарювання - товариства з обмеженою відповідальністю "Остін Трейд", товариства з обмеженою відповідальністю "Дормашавто" та ПП "Фірма "Володар", з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі.

У ході оперативно-розшукових заходів виявлено та вилучено комп'ютерну техніку, систему "Клієнт-банк", первинну фінансово-господарську, бухгалтерську та звітну документацію суб'єктів господарювання з ознаками фіктивності, серед яких значиться товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Геліос" (також далі за текстом - ТОВ "БК "Геліос").

Відповідачем також враховано пояснення директора ПП "Фірма "Володар", відповідно до яких, вказана особа не має відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, жодних документів, зокрема договорів, рахунків-фактур, податкових накладних та декларацій не підписувала, ніяких товарів, послуг та робіт від імені ПП "Фірма "Володар" не виконувала та не поставляла.

Згідно з поясненнями позивача, валові витрати за перевіряємий період сформовано, зокрема, на підставі документів, отриманих від ТОВ "БК "Геліос" на підставі договорів від 30 жовтня 2009 року № 301009-02, від 16 листопада 2009 року № 161109-01 та від 19 листопада 2009 року № 191109-01.

Перевіркою також виявлено факт укладення 06 жовтня 2009 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Акцент-Електро" (також далі за текстом - ТОВ "Акцент-Електро") договору поставки № 0610-09-01 (також далі за текстом - договір № 0610-09-01).

Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Дак-Мастер" (також далі за текстом - ТОВ "Дак-Мастер") укладено контракт на виконання вогнегасних робіт від 01 грудня 2010 року № 5М/10/1, контракт від 24 березня 2011 року № 29М11 та контракт від 01 серпня 2011 року № 65М11.

Крім того, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з товариством з обмеженою відповідальністю "Сапфір 3000" (також далі за текстом - ТОВ "Сапфір 3000") та товариством з обмеженою відповідальністю "Розетка.УА" (також далі за текстом - ТОВ "Розетка.УА").

При цьому, відповідачем враховано висновки, викладені в акті від 17 лютого 2012 року № 53/23-20/36620842 та від 22 березня 2011 року № 265/23-9/37001916, відповідно до яких, господарська діяльність ТОВ "Сапфір 3000" та ТОВ "Розетка.УА" у перевіряємому періоді здійснювалась поза межами правового поля, тобто з метою надання податкової вигоди третім особам, а фінансово-господарські взаємовідносини між вказаними товариствами та його контрагентами здійснювались без наміру створення правових наслідків. Крім того, виявлено відсутність будь-якої інформації про складські приміщення, транспортні засоби та виробничі активи ТОВ "Розетка.УА".

Як зазначено у постанові Верховного суду України від 08 вересня 2009 року у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

У постанові Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року № 21-1258во09 зазначено, що необхідно приймати до уваги факт наявності фінансово-господарських зв'язків з підприємствами, діяльність яких має ознаки фіктивності та порушення кримінальної справи відносно засновників (директорів) таких підприємств.

Враховуючи викладені положення та обставини, суд прийшов до висновку про безпідставне включення позивачем до валових витрат сум по розрахунках із вказаними суб'єктами господарювання, що, у свою чергу, призвело до заниження позивачем суми податку на прибуток.

Згідно з п. 5.1, підпунктом 5.2.1 п. 5.2, підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені п. 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктами 139.1.1, 139.1.9, 139.1.12 п. 139.1 ст. 139, п. 44.1. ст. 44 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених ст. 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 цього Кодексу); витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку; витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів тільки у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть прийматись до уваги тільки ті первинні документи, які, за переконанням суду, складено у разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11

Стосовно формування позивачем ПДВ суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Відповідно до підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11, податкові накладні, що виписані від імені підприємств, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та Реєстрі платників ПДВ за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особам звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що наявність укладеного між учасниками господарської операції договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

З аналізу викладених положень та обставин вбачається, що платник має право сформувати податковий кредит тільки на підставі тих податкових накладних, які виписано у разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, фактичного здійснення таких операцій не відбулось. Документи, які надані представником позивача суду на підтвердження реальності господарських операцій, вчинюваних між позивачем та його контрагентами, а саме копії договорів, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних підрядних робіт, актів купівлю-продажу обладнання, за переконанням суду, не є достатніми доказами фактичного здійснення вказаних операцій.

Крім того, допитаний у судовому засіданні 08 листопада 2012 року як свідок директор ТОВ "ІБК "Євротехнології", зокрема, показав, що до зобов'язань суб'єктів господарювання, з якими позивачем укладено відповідні договори на виконання робіт, входило, зокрема, отримання та зберігання у своєму розпорядженні на будівельному майданчику засвідчених копій усіх необхідних допусків, дозволів і ліцензій, а також надання позивачу усієї необхідної і виконавчої документації та документів, що свідчать про відповідність нормативним вимогам використаних матеріалів, конструкцій, виробів і устаткування. Однак, на пропозицію суду представники позивача такі документи суду для огляду так і не надали.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача не надала достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов.

Представники відповідача у ході судового розгляду справи, за переконанням суду, надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Євротехнології" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-12, 60, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Євротехнології" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Оболонського району міста Києва, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 09 квітня 2012 року: № 0000022201, яким позивачу (ідентифікаційний код 24373295) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій штрафів) у загальному розмірі 1530441,13 грн. (Один мільйон п'ятсот тридцять тисяч чотириста сорок одна гривня тринадцять копійок); № 0000032201, яким позивачу (ідентифікаційний код 24373295) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (код платежу 14010100) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 1305387,16 грн. (Один мільйон триста п'ять тисяч триста вісімдесят сім гривень шістнадцять копійок); № 0000042201, яким позивачу (ідентифікаційний код 24373295) зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9545,00 грн. (Дев'ять тисяч п'ятсот сорок п'ять гривень 00 копійок).

2. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам та прокурору у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 26 листопада 2012 року