Ухвала суду № 27946327, 28.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/59020/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І., за участю секретаря судового засідання Паламарчук А. О.

та представника позивача -Підлужна М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва

касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 р.

у справі № 2а-2681/10/1370

за позовом відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат»

до Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Відкрите акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат»(далі -позивач, ВАТ «ЖЦПК») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області (далі -відповідач, ДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача № 0000102320/2/2387 та № 0000112320/2/2387 від 25.02.2009 р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2010 р., залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012р., позовні вимоги ВАТ «ЖЦПК»задоволено та визнано нечинними спірні податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посилання на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012р. і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2012 р. проти доводів касаційної скарги заперечував.

Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні та надання письмових або усних заперечень на касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ВАТ «ЖЦПК»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р., за результатами якої складено акт перевірки № 930/23-1/00278801 від 19.09.2008 р.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ 02.10.2008 р. прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000472320/0/12844, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10 197 452 грн., в тому числі за основним платежем 5 601 490 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 4 595 962 грн. За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення скасовано в частині 1 548 871,47 грн. основного платежу та 774 435,73 грн. штрафних (фінансових) санкцій та донараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток в розмірі 140 921,15 грн.

ДПІ 25.02.2009 р. прийняла нове податкове повідомлення-рішення №0000102320/2/2387, яким визначила позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 7 874 144,80 грн. ( 4 052 618,53 грн. основний платіж та 3 821 526,27 грн. штрафних (фінансових) санкцій), а також прийняла окреме податкове повідомлення-рішення № 0000112320/2/2387 від 25.02.2009 р., яким визначила податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 140 921,15 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями 140 921,15 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним рішень, а представниками позивача надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження щодо заявлених позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Податковим органом в ході перевірки встановлено, що позивач безпідставно занизив скоригований валовий дохід за 2 кв. 2007 р. та при цьому не включив до його складу суму кредиторської заборгованості 1 951 444,05 грн. по векселях як безповоротну фінансову допомогу, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом податкової перевірки були подані позивачем векселі, зокрема 10 векселів ВАТ «Львівгаз»на суму 435 000,44 грн., 5 векселів ВАТ «Остов»на суму 589 722 грн., а також 13 векселів ПП «Цифрові технології»на суму 926 889 грн., які є простими векселями та мають всі передбачені законодавством реквізити (ст.5 Закону України «Про обіг векселів в Україні»та ст. 75 Уніфікованого закону, запровадженого Женевською конвенцією 1930 р. (далі -Уніфікований закон), в тому числі і строк платежу - по пред'явленню, але не раніше 01.02.2006 р.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, зокрема, положення щодо строку платежу (статті 33-37). Згідно з ч.2 ст. 34 Уніфікованого закону трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явлений для платежу раніше визначеної дати. В цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено, що видані позивачем векселі в частині реквізиту строку платежу у встановленому ст. 13 Закону України «Про обіг векселів в Україні»та ст. 69 Уніфікованого закону змінювалися шляхом закреслення попереднього реквізиту та напису «по пред'явленню, але не раніше 1 лютого 2007 року»та «по пред'явленню, але не раніше 1 лютого 2008 року». При цьому продовження строку платежу за векселем мало місце зі згоди трасантів, скріплювалися печаткою підприємства та підписами його керівника і головного бухгалтера.

В межах встановленого строку, зазначеного у векселях, дані векселі були пред'явлені векселедержателями векселедавцю до оплати та оплачені, що підтверджується платіжним дорученням № 7918 від 25.09.2008 р. та розпискою від 30.09.2008 р.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що, оскільки строк позовної давності по векселях спливає 02.02.2010 р., кредиторська заборгованість позивача по векселях не може визнаватися безповоротною фінансовою допомогою та бути віднесеною до його валового доходу. Тому підстав для віднесення суми 1 951 444,05 грн. до складу валових доходів, та визначення, в зв'язку з цим, податкового зобов'язання з податку на прибуток оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням у податкового органу не було.

При цьому колегія суддів зазначає, що індосаментний ряд у векселях не порушений, а твердження касатора про необхідність надання платником податків оригіналів векселів не ґрунтується на нормах законодавства, оскільки такий обов'язок останнього положеннями законів не передбачений.

Окрім зазначеного, відповідач наполягає на тому, що позивачем в тому ж періоді до складу валових витрат безпідставно включено проценти за користування кредитами, використання яких не пов'язане з його господарською діяльністю.

Як встановлено судами попередніх інстанції, позивачем віднесено до валових витрат за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р. та відображено в рядку 04.12 Декларації з податку на прибуток підприємств відсотки за користування банківськими кредитами на загальну суму 17 701 075 грн. ( 2-й - 4-й кв. 2007 р. -13 135 215 грн., 1-й кв. 2008 р. -4 565 860 грн.).

Проте, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанції, податковий орган не звернув уваги на те, що погашення боргових зобов'язань інших суб'єктів господарювання відповідно до договору поруки від 21.04.2004 р. № SR/2004-223 позивач здійснив не за рахунок кредитних коштів, оскільки кошти на погашення тіла кредиту ВАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат», ТОВ «Корсар-98», ТОВ «Торговий дім «Жидачівський паперовий комбінат» та ТОВ «Львівпромліс»на суму 6 513 795 доларів США перерахував 12.07.2007 р. з рахунку позивача № 26005050002647, а кредитні кошти в сумі 7 813 202,36 доларів США для поповнення обігових коштів згідно кредитного договору № 4ж 944Д від 1.08.2006 р. надійшли з кредитного рахунку позивача № 2063 1 050002 пізніше, тобто 13.07.2007 р.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 цього ж Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Враховуючи викладене, оскільки витрати позивача по сплаті процентів за борговими зобов'язаннями як поручителя пов'язані з його господарською діяльністю, є вірними висновки судів попередніх інстанції про правомірність віднесення ВАТ «ЖЦПК»до валових витрат розміру сплачених процентів в 2-му- 4-му кв. 2007 р. та 1-му кв. 2008 р.

Крім того, податковий орган посилається на те, що за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р. позивач безпідставно завищив валові витрати на суму 8 673 179 грн. за рахунок включень витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації в сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду. Посилаючись на положення п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», податковий орган прийшов до висновку про заниження позивачем валових доходів за рахунок невірного відображення приросту запасів в 2007 р. та 1 кв. 2008 р. на загальну суму 11 781 338 грн., оскільки різниця між задекларованим та фактичним приростом в бік збільшення у 2007 році складала 9 423 567грн., в 1 кв. 2008 р. - в сумі 2 357 771 грн.

Відповідно до пп. 5.2.10 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат, включаються, зокрема, суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Згідно з пп.8.1.2 п.8.1 ст. 8 цього ж Закону амортизації підлягають витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Згідно з пп.8.7.1 п. 8.7 ст.8 цього ж Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Перелік всіх основних засобів позивача міститься в Інвентарному описі основних засобі станом на 31.12.2007 р., який наданий до суду позивачем. Перелік запасних частин з зазначенням їх кількості, вартості, яка віднесена до валових витрат в 2007 р. зазначений у відомостях розходу запасних частин.

Списання запасних частин оформлялося позивачем на підставі актів про витрату матеріальних цінностей на цехові потреби за календарний місяць, які були предметом дослідження в процесі податкової перевірки. Перелік запасних частин по рахунку 806, їх ціна, кількість та загальна сума вартості запчастин, яка віднесена до валових витрат, зазначений у витягах з актів про витрату матеріальних цінностей на цехові потреби позивача по рахунку 806 за а період з 1.01.2007 р. по 31.03.2008 р. Факт проведення певної роботи або заміни деталі з зазначенням дати та виконавця стверджується технічними паспортами на окремі одиниці обладнання.

Відповідно до п. 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за N 288/4509, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат. Згідно з п. 14 цього ж Положення, в редакції на час спірних правовідносин, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.

Суди першої та апеляційної інстанції з системного аналізу норм діючого законодавства дійшли вірного висновку, що заміна запасних частин, вартість яких віднесена до валових витрат, за своїм змістом відповідає поняттю технічного обслуговування як комплекс операцій (операція) для підтримання справного стану чи працездатності об'єкта при використанні його за призначенням, під час простою, зберігання чи транспортування, тому правомірно віднесена позивачем до складу валових витрат.

Доказів проведення ремонту основних засобів як операції відновлення справного стану чи працездатності об'єкта та відновлення його ресурсів чи складових частин податковий орган як суб'єкт владних повноважень не подав.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень № 0000102320/2/2387 та № 0000112320/2/2387 від 25.02.2009 р., позовні вимоги були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином відповідно до принципу офіційності з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 23, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис (підпис) І. В. Приходько Судді: підпис (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник суддідя підпис (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно З оригіналом згідно