Постанова № 27945854, 28.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28 листопада 2012 року 16 год. 09 хв. № 2а-14713/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представника позивача Лесика М.А., представників відповідача Макара О.З., Прокоф'євої Л.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державного підприємства "Інформаційні судові системи" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 28 листопада 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 25 жовтня 2012 року надійшов позов державного підприємства "Інформаційні судові системи" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (також далі за текстом - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 17 жовтня 2012 року № 0010462202 (також далі за текстом - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що оскаржуваним рішенням відповідач протиправно збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 527880,00 грн.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судових засіданнях представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю. У судовому засіданні 28 листопада 2012 року надав суду письмові пояснення по суті позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті судового рішення.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 19 листопада 2012 року. Пояснили, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки складено відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним чинного податкового законодавства.

Згідно зі ст. 55 КАС України, у судовому засіданні 19 листопада 2012 року судом здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва його правонаступником - державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 13 серпня по 10 вересня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 01 жовтня 2012 року № 787/22-2/34614292 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 квітня 2010 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 квітня 2010 року по 30 червня 2012 року (також далі за текстом - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено ПДВ у загальному розмірі 422304,00 грн., у тому числі за: серпень 2011 року - 2103,00 грн., вересень 2011 року - 13242,00 грн., грудень 2011 року - 365578,00 грн., січень 2012 року - 16260,00 грн., березень 2012 року - 25121,00 грн., чим порушено підпункт 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України).

Акт перевірки позивачем оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення до відповідача заперечень від 05 жовтня 2012 року № 2003/12-вих., за результатами розгляду яких відповідач листом від 12 жовтня 2012 року № 8376/10/22-210 повідомив позивача про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі акту перевірки, 17 жовтня 212 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 422304,00 грн. за основним платежем та у розмірі 105576,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами позивача про необхідність визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Будівництва та Архітектури" (також далі за текстом - ТОВ "Центр Будівництва та Архітектури") укладено договори від 21 липня 2011 року № 2Р-7/11, від 24 жовтня 2011 року № Р 27/10-11, від 09 грудня 2011 року № Р 9/12-11, від 26 грудня 2011 року № Р 26/12-11, від 16 січня 2012 року № 1Р-01/12 та від 12 березня 2012 року № Р 12/03-12, на виконання яких ТОВ "Центр Будівництва та Архітектури" виписано податкові накладні на 2260025,20 грн., у тому числі ПДВ - 37667086 грн.

Крім того, 02 грудня 2011 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Блоксоюз" (також далі за текстом - ТОВ "Блоксоюз") укладено договір № 2/12/11, на виконання якого ТОВ "Блоксоюз" виписано податкову накладну від 28 грудня 2011 року № 49 на 348000,00 грн., у тому числі ПДВ - 58000,00 грн.

Також, 01 серпня 2011 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа-Імідж" (також далі за текстом - ТОВ "Медіа-Імідж") укладено договір № 02-08/11, на виконання якого ТОВ "Медіа-Імідж" виписано податкову накладну від 12 серпня 2011 року № 2 на 92069,89 грн., у тому числі ПДВ - 15344,98 грн.

Суми ПДВ, зазначені у перелічених податкових накладних, позивачем включено до складу податкового кредиту.

У ході перевірки відповідачем враховано висновки актів від 20 лютого 2012 року № 125/23/33011124, від 22 лютого 2012 року № 199/23-08/37617560 та від 06 липня 2012 року № 1003/22-00/33586728, відповідно до яких, ТОВ "Центр Будівництва та Архітектури", ТОВ "Блоксоюз" та ТОВ "Медіа-Імідж" мають ознаки фіктивності.

Викладені обставини, у свою чергу, стали підставою для висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентами, та непідтвердженість первинними документами фактичного здійснення господарських операцій за такими договорами.

Однак, за переконанням суду, такий висновок відповідача є безпідставним та необґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (також далі за текстом - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09 викладено правову позицію стосовно того, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державним податковим інспекціям, у свою чергу, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Тобто, відповідач, у разі необхідності, може звернутись до суду з позовом про визнання правочину недійним, а не самостійно давати правову оцінку таким правочинам, однак будь-яких доказів звернення до суду з таким позовом представниками відповідача у ході судового розгляду справи не надано.

У листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319 зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про нікчемність договорів, укладених позивачем, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень.

Стосовно підтвердження фактичного здійснення позивачем господарських операцій суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

З аналізу викладених положень вбачається, що обов'язковою умовою включення суми ПДВ до складу податкового кредиту є наявність податкових накладних, належним чином зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, підставою неврахування суми ПДВ до складу податкового кредиту є непідтвердження таких сум податковими накладними або податковими накладними, оформленими з порушенням ст. 201 ПК України.

Таким чином, враховуючи, що сума сформованого позивачем податкового кредиту підтверджується наявними у матеріалах справи оформленими згідно зі ст. 201 ПК України податковими накладними, факт реєстрації яких у Єдиному реєстрі податкових накладних підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями, суд прийшов до висновку про відсутність у відповідача підстав для визнання протиправним формування позивачем податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача надав достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов.

Представники відповідача у ході судового розгляду справи, за переконанням суду, не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов державного підприємства "Інформаційні судові системи" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити повністю позов державного підприємства "Інформаційні судові системи" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 17 жовтня 2012 року № 0010462202, яким позивачу (ідентифікаційний код 34614292) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (код платежу 14010100) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 527880,00 грн. (П'ятсот двадцять сім тисяч вісімсот вісімдесят гривень 00 копійок).

3. Присудити на користь державного підприємства "Інформаційні судові системи" (ідентифікаційний код 34614292) здійснений ним судовий збір у загальному розмірі 4292,00 грн. (Чотири тисячі двісті дев'яносто дві гривні 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 03 грудня 2012 року