Ухвала суду № 27945832, 08.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/25628/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Лучка А.О.

представника відповідача Переняка О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.12.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012

у справі № 2-а-98/07

за позовом Закритого акціонерного товариства "Прикарпатжитлобуд"

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.12.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012, позов задоволено повністю. Податкові повідомлення-рішення від 27.11.2007 № 0000182302/3 та № 0000192302/3 визнано недійсними. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

ДПІ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області ДПС подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві податковим повідомленням-рішенням №0000182302/0 від 08.05.2007 податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 784365,60 грн., в тому числі 585348 грн. основного платежу та 199017,6 грн. штрафних санкцій, та податковим повідомленням-рішенням №0000192302/0 від 08.05.2007 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 92721 грн., в тому числі 52882 грн. основного платежу та 39839 грн. штрафних санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 20.04.2007 за № 171/23-2/05423969 за період з 01.07.2005 по 31.12.2006, про порушення позивачем вимог:

п. 3.1 ст. 3, п. 6.1 ст. 6, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, яке полягало у віднесенні позивачем до складу валових витрат витрати у загальній сумі 812179 грн., із них у сумі 388068,43 грн. за 2004 рік та у сумі 424110,57 грн. за період, що перевірявся, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, в результаті чого занижено за 2005 рік об'єкт оподаткування на 469379 грн. та податкове зобов'язання на 117345 грн.;

п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у включенні позивачем до складу валових витрат за 3-4 квартали 2006 року витрати зі спорудження основних фондів -групи житлових будинків по вул. Медичній у загальній сумі 2687573,14 грн.;

п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1, 7.3.5 п.7.3 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, як полягало у тому, що позивач занизив об'єкт оподаткування податком на додану вартість з операцій з поставки квартир фізичним особам протягом 2004 та 2005 років, в результаті чого занизив податкове зобов'язання на суму 52882 грн. за жовтень 2005. При цьому податковий орган виходив з того, що загальна сума отриманих коштів склала 7914414 грн., зокрема: у 2004 році позивач отримав в результаті здійснення вказаних господарських операцій від покупців коштів на загальну суму 710914, у жовтні 2005 року на загальну суму 81000 грн. та у листопаді 2005 року на 500 грн., натомість нарахував податкове зобов'язання на загальну суму 79019,73 грн., зокрема: 30299,16 грн. у 2004 році та 48720,57 грн. у жовтні 2005 року, тоді як за даними перевірки, сума податку на додану вартість, яку необхідно було нарахувати на загальну суму коштів, отриманих від фізичних осіб пайовиків (791414 грн.), склала 131902 грн. При цьому податок на додану вартість у сумі 131902 грн. розраховано таким чином: 791414 грн. -загальна сума отриманих коштів : 6.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо помилковості висновків податкового органу про завищення позивачем валових витрат на 8121179 грн. -суму понесених витрат зі спорудження торгово-фінансового комплексу у м.Косові, зокрема на 388068,43 грн. у попередніх податкових періодах та 424110,57 грн. -у періоді, що перевірявся, оскільки позивач не допустив порушення вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Виходячи з положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», право на валові витрати виникає в результаті придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання в господарській діяльності.

Приписи п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР забороняли віднесення до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у грудні 2005 року позивачем закінчено будівництво торгово-фінансового комплексу в м. Косові, яке розпочато у 2002 році. В II півріччі 2005 року та у 2006 році проводилось будівництво 24-х квартирного житлового будинку по вул. Мельника та багатоквартирного будинку по вул. Медичній.

Торгово-фінансовий комплекс в м. Косові зданий в експлуатацію.

Витрати зі спорудження даного комплексу, віднесені до складу валових витрат, підтверджені первинними податковими та бухгалтерськими документами, які містять відомості про господарську діяльність та підтверджують її здійснення та які були надані до перевірки, зокрема: податковими накладними, банківськими виписками про оплату за придбані будівельні матеріали, за виконані роботи субпідрядними організаціями, матеріальними звітами про списання по об'єкту торгово-фінансового центру в м. Косові будівельних матеріалів, договорами на виконання підрядних робіт та актами виконаних робіт, відомостями рахунку 15/1.

Судами попередніх інстанцій при безпосередньому дослідженні доказів не було встановлено, що зазначені вище первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності.

З огляду на наведене, виходячи з положень абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9, ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, п. 1.2, п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за № 168/704, суди попередніх інстанцій правильно вказали на безпідставність неврахування податковим органом наданих позивачем у підтвердження здійснення господарських операцій, за наслідками яких сформовані спірні валові витрати, вказаних вище первинних документів, які є розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та які фіксують і підтверджують реально здійснені господарські операції, що призвели до об'єктивної зміни складу активів платника податку.

При цьому суд касаційної інстанції, з огляду на встановлену судами попередніх інстанцій обставину щодо проведення податковим органом перевірки позивача за період з 01.07.2005 по 31.12.2006, також враховує те, що податковий орган вийшов за межі перевірки, безпідставно перевіривши валові витрати позивача за 2004 рік та зменшивши їх на 388068,43 грн.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо відсутності з боку позивача порушень вимог п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке б полягало у включенні позивачем до складу валових витрат витрати зі спорудження основних фондів.

Підпункт 5.3.2. п. 5.3. ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств» забороняє відносити до складу валових витрат витрати з придбання, будівництва, реконструкції, модернізації, ремонту та інших поліпшень основних фондів.

Відповідно до п.п. 8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, серед видів діяльності позивача за КВЕД є загальне будівництво будівель (нові роботи, роботи з заміни, реконструкції та відновлення). Квартири по вул. Медичній є товаром, який створений з метою продажу та отримання прибутку. Станом на 27.11.2007 позивачем вже реалізовано 10 квартир. Доказів використання позивачем споруджених квартир по вул.Медичній у власній господарській діяльності як основних фондів податковим органом не надано.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильних висновків про те, що витрати, понесені позивачем на будівництво групи житлових будинків по вул. Медичній, безпідставно визначені податковим органом як витрати, понесені на спорудження основних фондів для власних потреб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем валові доходи та валові витрати визначались відповідно до другої позиції ДПА України, визначеної у листі останньої від 11.04.2005 за №156/2/15-1110, що відповідає положенням п.п. 4.4.2 п.4.4 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Відповідно до цієї позиції у підприємства, яке займається будівництвом житла за багатосторонніми договорами, валові доходи виникають відповідно до статті 11 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 7.9 Закону встановлено порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, зокрема п.п. 7.9.1 цього пункту визначено, що з урахуванням особливостей, встановлених Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з придбанням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 пункту 7.9 Закону.

Отже, дія підпункту 7.9.1 Закону на операції з одержання від пайовиків внесків для фінансування будівництва житла у вигляді коштів не поширюється.

Позивачем в 3 кварталі 2006 року змінено методику обліку приросту (убутку) запасів в деклараціях по податку на прибуток за 9 місяців 2006 року та за 2006 рік. А саме: матеріальні витрати по групі будинків по вул. Медичній у поданій декларації за 9 місяців 2006 року відображені як приріст матеріальних запасів у незавершеному виробництві.

Податковим органом при визначенні різниці між задекларованими доходами за 3 квартал 2006 року за даними податкового обліку платника та даними перевірки в сумі 5885050 грн. необґрунтовано визначено інвестиційний дохід від реалізації 24-х квартирного житлового будинку по вул. Мельника без врахування всіх понесених товариством витрат на будівництво вказаного будинку.

При цьому в акті перевірки за №171/23-2/05423969 від 20.04.2007 року податковим органом визначено та підтверджено витрати понесені позивачем на будівництво будинку по вул. Мельника в сумі 4558612 грн.

Однак при визначенні інвестиційного доходу дані витрати податковим органом не були взяті до уваги, натомість використана методика, згідно із якою на підставі не підтверджених показників неправомірно визначено різницю між задекларованими доходами за 3 квартал 2006 року за даними податкового обліку платника та даними перевірки в сумі 5885050 грн.

При річному обороті ЗАТ «Прикарпатжитлобуд»у 6000000 грн. різниця між задекларованими доходами та даними податкового обліку не може становити 5885050 грн.

В подальшому у листі-відповіді на заперечення позивача ДПІ в м.Івано-Франківську зазначено, що дана різниця вже становить іншу суму, а саме: 1326438,2 грн., однак жодних посилань на первинні документи на підставі яких податковим органом проведено такий розрахунок не зроблено.

Податковим органом при визначенні валових витрат по кожному об'єкту будівництва останні необґрунтовано визначені за різною методикою. Так при визначенні валових витрат по будівництву торговельно-фінансового комплексу в м.Косові первинні податкові та бухгалтерські документи: податкові накладні, банківські виписки про оплату за придбані будівельні матеріали, за виконані роботи субпідрядними організаціями, матеріальні звіти про списання по об'єкту ТФЦ в м. Косові будівельних матеріалів, договори на виконання підрядних робіт та акти виконаних робіт, відомості рахунку 15/1 містять відомості про господарську діяльність та підтверджують її здійснення, податковим органом до уваги не взято, а аналогічні документи, що підтверджують витрати по будівництву 24 квартирного житлового будинку по вул. Мельника були враховані. Крім того працівники ДПІ самостійно визначили витрати, понесені на спорудження житлового будинку по вул. Медичній, як витрати понесені на спорудження основних фондів для власних потреб та виключили їх з валових витрат.

Згідно із бухгалтерськими даними товариства за 2006 рік нараховано амортизаційних відрахувань в сумі 1050000 грн., з яких в податкових деклараціях відображено тільки 480000 грн. Однак, незважаючи на те, що в акті перевірки підтверджено, що позивач володіє власними основними фондами і на вартість таких фондів згідно бухгалтерського обліку нараховано амортизаційних відрахувань за 2006 рік в сумі 1050000 грн., податковим органом не враховано витрати підприємства в сумі 570000 грн. (1050000 грн.- 480000 грн. = 570000 грн.).

Податковий орган здійснив облік фінансової діяльності позивача по окремих об'єктах будівництва, а не в цілому.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про протиправність визначення позивачеві податковим органом податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставне визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2005 року у сумі 52965 грн., оскільки позивачем не було допущено порушень вимог п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1, 7.3.5 п.7.3 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», податкові зобов'язання за цей період нараховані та сплачені у повному обсязі.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, ЗАТ «Прикарпатжитлобуд»у періоді, що перевірявся, виконував роботи по будівництву 24х квартирного житлового будинку в с. Крихівці із залученням бюджетних коштів та коштів фізичних осіб-пайовиків, з якими укладено договори про пайову участь.

У жовтні 2005 року позивач отримав від фізичних осіб-пайовиків грошові кошти в загальній сумі 81500 грн. як доплату за квартири та як оплату за добудову приміщення по об'єкту.

Вказані кошти у періоді, що перевірявся, були відповідно до вимог п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість» задекларовані та з них сплачено податок на додану вартість у повному обсязі, відповідно, підстави для висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2005 року відсутні.

При цьому судами попередніх інстанцій враховано, що кошти в сумі 709914 грн. ЗАТ «Прикарпатжитлобуд»отримано від фізичних осіб пайовиків в 2004 році. Даний період перевірявся податковими органами і за результатами перевірки складено відповідні акти перевірок, донараховані суми зі сплати податку на додану вартість були сплачені.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, які не дозволяють суду касаційної інстанції здійснювати дослідження та переоцінку доказів, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло