Рішення № 27943692, 03.12.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2012 р. Справа № 5023/4566/12

вх. номер 4566/12

Суддя Господарського суду Харківської області Светлічний Ю.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гобельовської Л.П. директора;

відповідача - Стеценко Г.Ф. довіреність №01-27/1059 від 02.07.2012 р.;

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Мадрид", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Регіон-Банк" м. Харків

про визнання договору оренди недійсним та стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Друкарня Мадрид" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Регіон-Банк", в якій просить розірвати договір оренди від 29.05.2012 р. з 16.07.2012 року та вважати нежитлові приміщення повернутими банку типографією 16.07.2012 р. м. Харків, стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі 17 692,00 грн. та судові витрати.

Представник позивача у судовому засіданні 12.11.2012 р. надав заяву про уточнення позовних вимог за вх.№18607, в якій позивач користуючись ст. 22 ГПК України, просить визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень площею 98,3 кв.м. у будинку №8 по вул. Ольминського в місті Харкові від 29 травня 2012 року; стягнути з відповідача на користь позивача 36 537,00 грн. та судові витрати. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідачем при укладанні договору від 29.05.2012 р. було приховано той факт, що між ПАТ "Регіон - Банк" та громадянином Гайворонським А.О., Черненком А.В., ПТ "Ломбард Чепіль і Компанія" існує цивільно - правовий спір стосовно квартири №2 у будинку №8 по вул. Ольминського в місті Харкові, а тому у договорі оренди від 29.05.2012 р. немає посилання на об'єкт оренди як на квартиру №2 у наведеному житловому будинку, а саме рішенням Київського районного суду від 10.09.2012 р. у справі №2018/3153/12/10 визнані недійсними укладені між Черненко А.В. і ПАТ "Регіон - Банк" договір іпотеки №06-2-06-61/3 від 20.06.2008 р., договір про внесення змін №1 від 18.12.08 р., договір про внесення змін №2 від 20.03.09 р., договір про внесення змін №3 від 22.04.09 р., договір про внесення змін №4 від 27.05.2009 р., договір про внесення змін №5 від 24.06.09 р. Наразі орендовані приміщення дійсно знаходяться у житловому будинку №8 по вулиці Ольминського в місті Харкові, тобто якщо у оренду здавалось нежитлове приміщення, як частина житлового будинку, то договір його оренди має відповідати вимогам ст.ст. 793-797 ЦК України. Також позивач посилався на те, що у орендованому приміщенні систематично з'являлись фізичні особи, які висловлювали претензії щодо займаних приміщень, посилаючись на те, що данні приміщення належать ним, та створювали обставини, котрі унеможливлювали нормальну виробничо - фінансову діяльність у цих приміщеннях. Крім того позивач зазначив, що наприкінці червня 2012 р. ним одержане повідомлення про припинення подачі електроенергії, оскільки по орендованим приміщенням мається борг у розмірі 1 076,96 грн. всупереч того, що у травні та червні орендар сплатив оренду плату орендарю (відповідачу), до змісту якої входять і сплата за комунальні послуги, тобто дана ситуація була незрозумілою, адже без електроенергії устаткування типографії працювати не може, а орендар, як наймодавець, не забезпечив функціонування зданих у оренду приміщень, що змусило позивача окремо сплатити борг постачальнику електроенергії, аби не відбулося відключення. Викладені обставини на думку позивача є підставою недійсності правочину, договору оренди нежитлових приміщень від 29.05.2012 р. згідно ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 листопада 2012 р. судом було прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог та розгляд справи продовжено з урахуванням цих змін. У задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено. Клопотання позивача про відкладення розгляду справи - задоволено. Розгляд справи відкладено на "21" листопада 2012 р. о 11:15.

У судовому засіданні 21 листопада 2012 р. було оголошено перерву до 27 листопада 2012 року о 10:30.

Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.11.12 р. та просив позов задовольнити.

Присутній представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечував, оскільки позивачем не оскаржується факт підписання договору оренди нежитлових приміщень від 29.05.2012 р. та акту приймання - передачі орендованого приміщення від 29.05.2012 р., та факт отримання позивачем послуги оренди приміщень, що підтверджується сплатою за оренду приміщення та підписанням останнім актів приймання - передачі наданих послуг від 31.05.2012 р. та від 27.06.2012 р., відповідно до яких сторони взаємних претензій не мають. Право власності банку (відповідача) на нежитлову нерухомість, що є об'єктом оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав №28220373 від 02.12.2010 р., тому посилання позивача на ніби - то житлову нерухомість незрозуміло. Відповідач, як власник вказаного майна мав право на укладання договору оренди від 29.05.2012 р. Стосовно ніби - то сплачених орендарем комунальних послуг відповідач зазначив, що умовами договору, який укладено між сторонами не передбачено обов'язок орендаря самостійно сплачувати комунальні послуги, а позивачем не надано доказів про звернення орендаря до орендодавця з приводу якихось вимог комунальних служб у зв'язку із несплатою комунальних послуг та загрозою відключення саме орендованих приміщень. Також відповідач зазначив проте, що позивачем не доведено жодного законного доводу про те, що на час укладання договору оренди позивача не повідомлено про нібито права третіх осіб на орендовані приміщення. Крім того, відповідач зазначив, що посілиння позивача на рішення Київського районного суду від 10.09.2012 р. у справі № 2018/3153/12/10 безпідставно, оскільки дане рішення скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08.11.12 р. Враховуючи вищевикладене відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

29 травня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежитлових приміщень, а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху №2-1-:-2-10 в літ. А-4 загальною площею 98,3 кв.м., в будинку, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Ольминського, буд.№8, терміном оренди встановлено два роки одинадцять місяців з дати підписання Сторонами акту приймання - передачі Приміщення. Право власності банку (відповідача) на нежитлову нерухомість, що є об'єктом оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав №28220373 від 02.12.2010 р.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір - погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1,2, 4 статті 202 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 2.1. договору, передача Приміщення в користування за Актом приймання - передачі приміщень в день його підписання, що свідчить про фактичну передачу його Орендареві (позивач) в користування.

Факт передачі майна позивачу в оренду підтверджується актом прийому-передачі орендованого майна, підписаного сторонами 29.05.2012 р.

На виконання договору оренди сторонами підписувались акти прийому - передачі наданих послуг (від 31.05.2012 р.; від 27.06.2012 р.).

16.07.2012 р. позивач (орендар) вручив відповідачу (орендодавцю) лист із пропозицією дострокового розірвання договору оренди укладеного між позивачем та відповідачем.

На пропозицію позивача відповідачем була надана відповідь згідно листа №09-04/1179 від 17.07.2012 р. та звернута увага на виконання Орендарем своїх обов'язків за договором на протязі двох місяців.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08.11.12 р. у справі №2018/3153/12/10 рішення Київського районного суду від 10.09.2012 р. скасовано, в задоволенні позову Гайворонського Антона Олександровича до Повного товариства "Ломбард Чепіль і Компанія", Черненка Андрія Вікторовича, Публічного акціонерного товариства "Регіон - Банк" про визнання недійсними угод, визнання переважного права на придбання квартири, переведення прав покупця, визнання права власності на квартиру та в задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства "Ломбард Чепіль і Компанія", Гайворонського Антона Олександровича, третя особа: Черненко Андрій Вікторович про визнання недійсним договору найму житла, - відмовлено, тому посилання позивача на рішення Київського районного суду від 10.09.2012 р. безпідставно, оскільки вказане рішення скасовано та не існує законних підтверджених документально прав третіх осіб про які б орендодавець знав та не повідомив орендаря.

У відповідності до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009 р. N9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

Отже, у даній справі необхідною умовою для визнання спірного договору оренди недійсним є встановлення норми права, котрій суперечить спірний договорі і доведення факту невідповідності змісту договору цій нормі.

Позивач у позовній заяві не зазначив жодної підстави, які могли б бути підставою недійсності спірного правочину (ст.203 ЦК України). В силу принципу змагальності сторін суд не вправі виходити за межі своєї компетенції та за позивача наводити правове обґрунтування позовних вимог, а потім давати їм правову оцінку як суд. Відтак, в даному разі позовні вимоги не містять під собою правових підстав, що в свою чергу є підставою для відмови від позову.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п. 2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки сторонами при укладанні договору оренди нежитлових приміщень, а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху №2-1-:-2-10 в літ. А-4 загальною площею 98,3 кв.м., в будинку, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Ольминського, буд.№8, було досягнуто всіх істотних умов договору, а позивачем не доведено суду та не надано доказів в підтвердження факту недійсності спірного правочину, відповідно до цього позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, тому суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Відповідно довідок про невірне зарахування судового збору від 29.11.2012 р.; та від 30.11.2012, позивач сплатив за подання позовної заяви до господарського суду платіжними дорученнями №444, №445 від 10.10.2012 р. на загальну суму 2 682,50 грн. невірно вказавши реквізити зарахування судового збору, який справляється за подачу заяв до господарського суду.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмір 2 682,50 грн. до державного бюджету.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Мадрид" (61024, м. Харків, вул. Ольминського, 11, рах.№26009120354 в ВАТ "Райффайзенбанк "Аваль" м. Київ, МФО 380805) на користь державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, номер рахунку 31215206783003, код 37999654, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в сумі 2682,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Светлічний Ю.В.

Справа №5023/4566/12

Повне рішення складено 10 грудня 2012 року.