Рішення № 27943519, 04.12.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 року справа № 5020-1174/2012

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІПІТА УКРАЇНА ЗБУТ"

(вул. Боженко, б.86, м. Київ, 03150)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, 99038)

про стягнення 78 534,89 грн.,

за участю представників сторін:

позивача -Буренка Р.О., довіреність б/н від 01.11.2012;

відповідача - не з'явився.

16.10.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧІПІТА УКРАЇНА ЗБУТ" (далі -ТОВ "ЧІПІТА УКРАЇНА ЗБУТ", Позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -ФОП ОСОБА_1, Відповідач) про стягнення 78 534,89 грн.

Позовні вимоги з посиланням на статті 202, 205, 207, 525, 526, 530, 692, 712 Цивільного кодексу України та статті 193, 265 Господарського кодексу України обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем обов`язку з оплати товару, поставленого Позивачем за видатковими накладними №РН-0000851 від 14.02.2012, №РН-0001225 від 29.02.2012, №РН-0001226 від 29.02.2012 та №РН-0003001 від 11.05.2012.

05.11.2012 на адресу суду від представника Відповідача надійшло листа /а.с.43-44/, з якого вбачається, що Відповідач обґрунтовує виникнення заборгованості перед Позивачем несвоєчасним виконанням його контрагентами своїх зобов'язань перед ним, а саме: ДП «Маркет Плазо»на суму 68 787,56 грн. та ТОВ «Фора-Бриз»на суму 17 309,73 грн. Крім того, просить знизити міру відповідальності за порушення свої зобов'язань у вигляді сплати 20% річних від простроченої суми до 3% річних, визначених статтею 625 Цивільного кодексу України, та надати відстрочення зі сплати основного боргу.

Відповідач у засідання суду 04.12.2012 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином (рекомендованою кореспонденцією) та завчасно (повідомлення про вручення поштового відправлення від 16.11.2012 /а.с.74/).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника Відповідача.

Представник Позивача у засіданні суду 04.12.2012 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника Позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ "ЧІПІТА УКРАЇНА ЗБУТ" та ФОП ОСОБА_1 існують тривалі стосунки щодо постачання товарів харчування. Так, Позивачем було поставлено Відповідачу товар на загальну суму 121 556,68 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000851 від 14.02.2012 на суму 48 705,20 грн., №РН-0001225 від 29.02.2012 на суму 33 868,80 грн., №РН-0001226 від 29.02.2012 на суму 24 480,00 грн. та №РН-0003001 від 11.05.2012 на суму 14 502,68 грн.

ФОП ОСОБА_1 свої зобов'язання щодо оплати ТОВ "ЧІПІТА УКРАЇНА ЗБУТ" поставленого товару виконав не в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками /а.с.17-25/, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 78 534,89 грн.

30.06.2012 між сторонами було здійснено звірення взаємних розрахунків щодо оплати поставленого товару. Актом звірення, підписаним сторонами, було встановлено, що заборгованість Відповідача за поставлений товар склала 78 534,89 грн. /а.с.13/.

07.09.2012 Позивачем на адресу Відповідача був надісланий лист-вимога за вих. №157 від 29.08.2012, відповідно до якого Позивач просив сплатити заборгованість у розмірі 78 534,89 грн. протягом семі днів від дня пред'явлення вимоги. Однак зазначена заборгованість Відповідачем оплачена не була.

Викладені обставини з'явилися підставою для звернення Позивача до суду із зазначеним позовом.

Дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною другою статті 206 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором поставки. Ці дії згідно зі статтями 11, 712 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у Відповідача обов'язку сплатити заборгованість за поставлений Позивачем товар у повному обсязі.

Зобов'язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 Господарського кодексу України та положення глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на юридичну адресу Відповідача 07.09.2012 був надісланий лист-вимога про оплату заборгованості у розмірі 78 534,89 грн. за товар, поставлений за видатковими накладними №РН-0000851 від 14.02.2012, №РН-0001225 від 29.02.2012, №РН-0001226 від 29.02.2012 та №РН-0003001 від 11.05.2012. Факт його вручення підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 07.09.2012 /а.с.16/.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості за Договором у сумі 78 534,89 грн., тоді як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт наявності заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ "ЧІПІТА УКРАЇНА ЗБУТ" у розмірі 78 534,89 грн. підтверджується також актом звірення взаємних розрахунків станом на 30.06.2012, підписаним сторонами без зауважень /а.с.13/. Крім того, сам Відповідач у наданих суду поясненнях /а.с.43-44/ не заперечує проти наявності у нього перед Позивачем зазначеної заборгованості, а лише просить суд відстрочити її сплату.

З огляду на наведене, позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу в розмірі 78 534,89 грн. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Суд вважає помилковим довід ФОП ОСОБА_1 стосовно невиконання Позивачем заходів досудового врегулювання спору, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Аналогічне положення стосовно досудового врегулювання спорів міститься в пункті 3.17.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011.

Стосовно посилання Відповідача на наявну заборгованість контрагентів перед ним, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед ТОВ "ЧІПІТА УКРАЇНА ЗБУТ", суд зазначає, наступне.

Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з положеннями статей 44, 128 ГК України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу, у тому числі, принципу комерційного розрахунку та власного комерційного ризику

Таким чином, усі ризики, у тому числі ризик несвоєчасного виконання контрагентами розрахунків за існуючими господарськими договорами, не звільняють Відповідача від необхідності належним чином та своєчасно виконувати зобов'язання за Договором.

Щодо прохання Відповідача знизити міру відповідальності за порушення зобов'язань у вигляді сплати 20% річних від простроченої суми до 3% річних, визначених статтею 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що вимоги про стягнення процентів річних, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України, Позивачем не заявлені.

Відносно вимоги Відповідача надати відстрочення сплати основної заборгованості суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до пункту 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Із зазначених положень випливає, що відстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, за наявності доказів, що встановлюють обставини, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Згідно з частиною першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте, ФОП ОСОБА_1 жодних доказів, які би свідчили про наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом, не надано. Викладені Відповідачем у поясненнях обставини такими не являються.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що підстави для надання Відповідачеві відстрочки виконання рішення відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості у розмірі 78 534,89 грн. підлягають задоволенню повністю.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99038, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у СФ КБ «Приватбанк», МФО 324935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІПІТА УКРАЇНА ЗБУТ" (вул. Боженко, б.86, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 32955832, р/р 26006418051 у ПАТ „Марфінбанк", МФО 328168) 78 534,89грн. (сімдесят вісім тисяч п'ятсот тридцять чотири грн. 89 коп.), а також судовий збір у розмірі 1 609,50 грн. (одна тисяча шістсот дев'ять грн. 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.12.2012.

Суддя підпис О.М. Юріна