Рішення № 27943381, 29.11.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/86/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.12 Справа № 5009/3556/12

Суддя Мойсеєнко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Російська літакобудівна корпорація "МіГ", м.Москва, Російська Федерація,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "МОТОР СІЧ", м. Запоріжжя,

про стягнення 39165254,80 російських рублів, що еквівалентно 9969907,26 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Тарасюк О.І. (довіреність № 296 від 24.08.2012р.)

від відповідача: Польнікова Н.В. (довіреність № 182юр від 10.08.2012р., начальник претензійно-позовної роботи служби правового забезпечення);

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося відкрите акціонерне товариство "Російська літакобудівна корпорація "МіГ" з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "МОТОР СІЧ" 39165254,80 російських рублів, що еквівалентно 9969907,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення умов контракту № 1323/658-Е02-133-RU643/26444 на поставку двигунів Д-436Т1 відповідач не передав позивачу двигуни, відмовився від контракту та не повернув позивачу сплачений ним аванс в розмірі 35% вартості контракту (1230250 доларів США). З огляду на припинення дії контракту згідно повідомлення відповідача від 13.10.2010 р. позивач вважає, що подальше утримання відповідачем сплаченого авансу є таким, що здійснюється без належної на це правової підстави. Тому просить стягнути з відповідача суму авансу як безпідставно набуте майно.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 5, 16, 664, 693, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 24.09.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/86/12 та призначено розгляд справи на 23.10.2012р.

У відзиві на позов відповідач з позовними вимогами не погодився та просить відмовити позивачу у позові. Зауважив, що невиконання відповідачем зобов'язання з поставки двигунів було викликано неналежним виконанням позивачем свого зобов'язання щодо повної попередньої оплати вартості двигунів, що визначено умовою здійснення поставки у п. 2.1.1 контракту. Вказує, що позивач не вчинив дій щодо належного виконання зобов'язань з повної оплати двигунів, і при наявності обставин, які утруднювали виконання контракту, не ставив питання про його розірвання. Також зазначає, що ні після спливу граничного строку поставки (30.09.2003 р.), ні протягом трирічного строку позовної давності (до 01.10.2006 р.) позивач не звертався до відповідача з пропозицією змінити умови поставки або повернути суму авансового платежу, хоча відповідно до п. 4.2 контракту та положень ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України позивач мав гарантійне зобов'язання відповідача на повернення авансового платежу у випадку непоставки двигунів у строк. Виходячи з наведеного, відповідач вважає, що ним не порушувалося право позивача на отримання ним суми попередньої оплати. Просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення авансового платежу. Також зауважує, що згідно з ч.4 ст. 653 ЦК України при розірванні контракту сторони не мають права вимагати повернення того, що було ними виконане за зобов'язанням.

Ухвалою господарського суду від 23.10.2012р. суд відклав розгляд справи за клопотанням позивача та у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду в повному обсязі на 13.11.2012р.

12.11.2012 р. від позивача надійшли письмові пояснення на відзив відповідача, в яких він зауважив, що виходячи з положень ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України відповідач обґрунтовано зупинив виконання свого обов'язку із поставки двигунів, зважаючи на відсутність стовідсоткової передоплати. За таких умов, беручи до уваги ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та за відсутності факту виконання відповідачем обов'язку із поставки двигунів, відповідач під час строку дії договору не мав права на неповернення здійсненої попередньої оплати за відсутності поставки, а після розірвання договору відповідач вважається таким, що утримує здійснену попередню оплату без достатньої правової підстави (підстава, на якій була отримана оплата -відпала). Відтак, прострочення строку внесення повного розміру попередньої оплати позивачем за наявності відмови від договору відповідача не є підставою для неповернення та утримання попередньої оплати відповідачем. Також наголошує на тому, що строк поставки двигунів не настав, оскільки умова здійснення поставки (точне і повне виконання покупцем умов авансового платежу) не була виконана позивачем. Тому посилання відповідача на сплив позовної давності 30.09.2003р. позивач вважає необґрунтованим. Позивач уточнив позовні вимоги та наголосив, що підставою для стягнення спірної суми є саме ст. 1212 Цивільного кодексу України. Оскільки підстава для утримання відповідачем попередньої оплати відпала 13.10.2010р. з моменту одностороннього розірвання договору, то вважає, що строк для звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.

В судовому засіданні 13.11.2012 р. судом була оголошена перерва до 20.11.2012 р. для витребування додаткових доказів по справі, зокрема від відповідача суд витребував надати гарантійне зобов'язання на повернення першого авансового платежу та письмові пояснення щодо застосування п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

19.11.2012 р. від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній напалягає на тому, що ні контракт, ні закон не передбачають випадків правомірності утримання та неповернення продавцем (відповідачем) частково здійсненої попередньої оплати при зупиненні продавцем (відповідачем) виконання свого обов'язку із поставки двигунів при умові ненастання строку виконання такого обов'язку із поставки. Тому вважає, що правовою підставою для повернення відповідачем суми передоплати є саме ст. 1212 Цивільного кодексу України.

20.11.2012 р. відповідач надав додаткові письмові пояснення, в яких зауважив, що строк поставки чітко визначений контрактом (3 квартал 2003 р.) і він не є умовним. Вказує, що сторони при укладенні контракту спільно погодили умови повернення авансового платежу та розірвання договору, які пов'язані виключено з неналежним виконанням сторонами своїх зобов'язань та, на думку відповідача, умисно позбавлять правопорушника можливості повернення виконаного за зобов'язанням. Вважає, що положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України застосовуються до позадоговірних відносин, а вданому випадку правовідносини сторін були заздалегідь врегульовані договором, тому підстав для застосування вимог ст.1212 ЦК України у позивача та суду немає.

Відповідач в судовому засіданні 20.11.2012 р. надав суду клопотання № 284-1/СПО, в якому просить продовжити строк розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України та відкласти розгляд справи на термін, встановлений судом, для можливості надання доказів, необхідних для розгляду справи. В обґрунтування поданого клопотання відповідач пояснив, що витребувані судом документи, які мають істотне значення для розгляду справи, а саме: гарантійне зобов'язання на повернення першого авансового платежу, рахунок № 3119п від 17.12.2002 р. та гарантійний лист до нього, рахунок та гарантійний лист на останню частину авансових платежів за контрактом № 1323/658-Е02-133-RU643/26444 від 30.10.2002 р. на поставку двигунів Д-436Т1, знаходяться у Представництві АТ "Мотор Січ" у м. Москва, яке проводило переговори стосовно укладення даного контракту між сторонами по справі. Тому для надання вказаних документів суду відповідачу необхідно надати час, щоб отримати всі необхідні документи від вказаного представництва.

Позивач заперечив проти клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи.

Враховуючи істотне значення для розгляду даної справи доказів, для подання яких відповідач заявив клопотання, а також те, що 20.11.2012 р. є останнім днем розгляду даної справи, суд з метою повного та об'єктивного розгляду справи згідно з положеннями ст. 22 ГПК України надав можливість відповідачу реалізувати своє право на подання доказів, для чого на підставі ст. 69 ГПК України ухвалою від 20.11.2012 р. продовжив строк розгляду справи на 15 днів та відклав розгляд справи в межах цього строку на 29.11.2012 р.

29.11.2012 р. відповідач надав додаткові заперечення до позовної заяви, в яких зазначає, що за своїм змістом укладений між сторонами договір містить елементи договору підряду, що полягає у виготовленні відповідачем двигунів, які є предметом договору. Вказує, що з моменту укладення контракту відповідач запустив виробництво авіаційних двигунів, визначених у цьому контракті, шляхом закупівлі на суму авансового платежу необхідних комплектуючих матеріалів і агрегатів. Виходячи з наведеного, відповідач вважає, що до спірних відносин неможливо застосувати положення ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, оскільки аванс був отриманий відповідачем на належній правовій підставі та освоєний на виконання зобов'язань з поставки.

В судовому засіданні 29.11.2012 р. були присутні представники обох сторін, за їх заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені в позові вимоги.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

В судовому засіданні 29.11.2012 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30.10.2002р. між федеральним державним унітарним підприємством "Російська літакобудівна корпорація "МіГ" та публічним акціонерним товариством "МОТОР СІЧ" укладено контракт № 1323/658-Е02-133-RU643/26444 на поставку двигунів Д-436Т1.

Як зазначено у статуті позивача, відкрите акціонерне товариство "Російська літакобудівна корпорація "МіГ" створено шляхом перетворення федерального державного унітарного підприємства "Російська літакобудівна корпорація "МіГ" і є його правонаступником.

Відповідно до статі 1 контракту продавець продає, а покупець купує 2 авіаційних двигуни Д-436Т1. Вищевказані авіаційні двигуни, призначені для встановлення на літак Ту-334-100, в подальшому будуть іменуватися як двигун(и).

У додатку 1 до контракту сторони погодили комплект поставки двигуна.

Згідно з п. 1.1 контракту з урахуванням протоколу розбіжностей, який прийнятий в редакції покупця, продавець поставить покупцю двигуни на умовах СРТ, м. Москва (Інкотермс, редакція МТП, 2000 р.) у 3 кварталі 2003 року за умови точного і повного виконання умов платежу, вказаних у статті 4.

У п. 1.2 ст. 2 контракту зазначено, що строки поставки можуть бути змінені за узгодженням сторін. Дострокова та часткова поставка допускаються за погодженням сторін та не можуть слугувати підставою для відмови від платежу.

Датою поставки двигунів згідно з п. 2.1.3 ст. 2 контракту буде вважатися дата оформлення міжнародного транспортного документу про відвантаження двигунів.

У статті 3 контракту визначено, що ціна двигунів за даним контрактом встановлена в доларах США та розуміється на умовах СРТ, м. Москва (Інкотермс, редакція МТП, 2000 р.). Ціна двигуна складає 1,757,500 (один мільйон сімсот п'ятдесят сім тисяч п'ятсот) доларів США. Загальна сума контракту складає 3,515,000 (три мільйони п'ятсот п'ятнадцять тисяч) доларів США. Ціна двигуна не включає в себе вартості вихідного пристрою зовнішнього контуру та системи заміру вібрацій.

Статтею 4 контракту з урахуванням протоколу розбіжностей, який прийнятий в редакції покупця, передбачено, що платежі за поставку двигунів будуть здійснюватися в рублях РФ за курсом ЦБ РФ на день платежу відповідно до наступного графіку:

- 1-й аванс -35% суми контракту -у січня 2003 року.

- 2-й аванс -25% загальної суми контракту -у квітні 2003 року.

- 3-й аванс -40% загальної суми контракту - в липні 2003 року.

Кожний авансовий платіж здійснюється на підставі наступних документів:

- рахунок на суму авансового платежу -3 екз.;

- гарантійне зобов'язання продавця на повернення авансового платежу у випадку не поставки двигунів -1 екз.

Згідно з п. 11.1 ст. 11 контракту даний контракт вступає в силу з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань або розірвання контракту.

У п. 11.2 контракту сторони погодили, що кожна із сторін має право достроково розірвати даний контракт шляхом надсилання письмового повідомлення, якщо інша сторона не виконує яку-небудь суттєву умову даного контракту, або відповідно до умов ст. 8 (форс-мажор).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виставив відповідачу рахунок № 3119п від 17.12.2002 р. на сплату авансу в розмірі 35% від загальної суми контракту - на суму 1230250,00 доларів США без ПДВ.

Позивач оплатив рахунок у повному обсязі в сумі 39165254,80 рублів платіжним дорученням № 146 від 10.02.2003 р.

Решта частини авансових платежів не була сплачена позивачем.

У зв'язку з тим, що залишок платежу в розмірі 2284750,00 доларів США від позивача не надійшов, відповідач надіслав позивачу лист від 13.10.2010 р. № 171-юр з повідомленням про одностороннє розірвання контракту на підставі п. 11.2 контракту.

На лист позивача від 08.09.2010 р. № 0012-12-336-2010 щодо готовності сплатити аванс в розмірі 65% ціни контракту та підтвердити поставку двигунів, відповідач надіслав повідомлення від 14.10.20120 р. № ВТД/107-2793 про припинення дії контракту та запропонував нові умови поставки двигунів.

Сторони не дійшли згоди щодо нових умов поставки двигунів та вважають контракт припиненим.

Посилаючись на те, що правова підстава для утримання відповідачем суми попередньої оплати відпала, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати як безпідставно отримане майно на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, положення якої згідно з частиною 3 даної статті застосовується до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Дослідивши фактичні обставини справи, надані сторонами документи, вислухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правові норми, які підлягають застосуванню, суд зазначає наступне.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Суд вважає, що позивач звертаючись до суду з позовом , помилково в даному випадку посилається на приписи ст.1212 ЦК України, оскільки зобов'язання із набуття або збережен-ня майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або є неукладеним.

Правовідносини сторін справи є господарськими та такими, що виникли на підставі контракту, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Посилання відповідача на те, що вказаний контракт також містить елементи підряду суд визнав необґрунтованими, оскільки з пункту 1.1 контракту чітко вбачається, що предметом контракту є саме купівля-продаж авіаційних двигунів, а не роботи по їх виготовленню, що притаманне договору підряду.

Той факт, що відповідач планував виготовити двигуни на виконання своїх зобов'язань з їх продажу, не змінює правової природи укладеного між сторонами контракту, оскільки згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Підписаний сторонами контракт не є нікчемним або неукладеним, не визнавався судом недійсним. Кошти у сумі 39165254,80грн. були перераховані на виконання контракту № 1323/658-Е02-133-RU643/26444 від 30.10.2002р. та рахунку № 3119 від 17.12.02р. В рахунку та платіжному дорученні № 146 від 10.02.2003р. є посилання на вказаний контракт. На момент перерахування коштів позивачем даний договір був діючим.

Той факт, що в подальшому цей контракт був припинений, не свідчить про те, що підстава для перерахування коштів згодом відпала, оскільки правовідносини сторін у випадку розірвання договору припиняються лише на майбутнє і сила розірвання договору не поширюється на правовідносини сторін, що виникли до цього розірвання (не усуває підстави для перерахування коштів). Одностороння відмова від договору купівлі-продажу в даному випадку не змінює правової природи договірних зобов'язальних правовідносин, на підставі яких позивач перерахував відповідачу грошові кошти.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від

зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України закріплено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України не регулює договірні зобов'язання та наслідки розірвання договору, тому вона не може бути застосована як спеціальна правова норма для ст.653 Цивільного кодексу України.

За висновком суду, положення ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України про повернення виконаного однією із сторін за зобов'язанням стосуються випадків виконання, що явно виходять за межі зобов'язання, хоча з ним і пов'язані (наприклад, виконання у розмірі більшому, ніж це передбачено зобов'язанням).

Зобов'язання сторін щодо сплати та повернення суми попередньої оплати випливають з договору і не можуть розглядатись як позадоговірні відносини, регулювання яких здійснює стаття 1212 Цивільного кодексу України.

Спеціальними нормами для спірних правовідносин сторін є положення глави 54 Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, а також норми міжнародного законодавства, які регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Зокрема, до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах, коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави, до правовідносин сторін може бути застосована Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р., яка набрала чинності для України з 01.02.1991 р.,та , яка містить спеціальні норми, що регулюють в даному випадку і відносини, що склались між сторонами у даній справі (ч.2 ст.81 Конвенції).

Таким чином, регулювання спірних правовідносин сторін здійснюється спеціальними правовими нормами, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах № 19/18 від 29.11.2010р., № 10/7 від 16.05.2011р., №24/135(24/0245 від 30.05.2011р., рішення якого є обов'язковими для всіх судів України, а також у постанові Донецького апеляційного суду №5006/16/54/2012 від 31.07.2012р.

Застосування кондикційного зобов'язання для обгрунтування вимог «однієї сторони у зобов'язанні до іншої про повернення виконаного»у зв'язку з вищевикладеним є неспроможним з позицій діючого законодавства та об'єктивно існуючого розподілу підстав виникнення зобов'язань на договірні та позадоговірні.

Позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про наявність між сторонами правовідносин, які регулюються положеннями ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми авансу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню.

У зв'язку з відмовою в позові по суті, клопотання відповідача про застосування позовної давності не підлягає розгляду. Крім того, позивач обгрунтував вимоги нормами гл.83 ЦК України, зокрема: ст. 1212 ЦК України, то застосування одночасно вказаної норми і спеціальних норм, а саме: ст. 693 ЦК України неможливо, бо ці норми регулюють різні правовідносини з різними підставами їх застосування.

Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено і підписано,

згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 07.12.2012 р.