Постанова № 27921446, 05.12.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2012 року Справа № 5002-34/2935-2012Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євдокімова І.В.,

суддів Антонової І.В.,

Градової О.Г.,

за участю представників сторін:

позивача: Дубчак Сергій Євгенович, довіреність №юр-383/д від 18.05.12, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта";

відповідача: Уланівський Сергій Євгенович, довіреність №б/н від 18.06.12, приватне підприємство "А-Ліра";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Таврійська зернова компанія";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "А-Ліра" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ейвазова А.Р.) від 03 жовтня 2012 року у справі №5002-34/2935-2012

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (пров. Несторівський, 3-5,Київ 53,04053)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська зернова компанія" (вул. Молодих підпільників, 8, кв.43, Сімферополь, 95000)

приватного підприємства "А-Ліра" (вул. Радянська, 10, кв.12, Скадовськ, Херсонська область, 75700)

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Укрнафта" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія", приватного підприємства „А-Ліра", у якому просило визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 16 травня 2012 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія" та приватним підприємством „А-Ліра", обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що зміст спірного правочну суперечить частині 1 статті 516 Цивільного кодексу України та умовам договорів купівлі-продажу від 02 червня 2010 року № 14/02/06/1659 та від 10 червня 2010 року №14/10/06/871, які встановлюють заборону на заміну кредитора у зобов'язанні без згоди боржника.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2012 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2012 року у справі № 5002-34/2935-2012 (суддя А.Р. Ейвазова) позов публічного акціонерного товариства „Укрнафта" до товариства з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія", приватного підприємства „А-Ліра" задоволено.

Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 16 травня 2012 року, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія" та приватним підприємством „А-Ліра".

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір в порушення пункту 8.3 договорів купівлі-продажу № 14/02/06/1659-мтр від 02 червня 2010 року, № 14/10/06/871-мтр від 10 червня 2010 року та частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України укладено без письмової згоди публічного акціонерного товариства „Укрнафта", у зв'язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Не погодившись з рішенням суду, приватне підприємство „А-Ліра" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована посиланням приватного підприємства „А-Ліра" на порушення господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що мають суттєве значення для її розгляду.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано, що відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Публічне акціонерне товариство „Укрнафта" доказів того, які саме його права та охоронювані законом інтереси порушуються спірною угодою не надав.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2012 року апеляційна скарга приватного підприємства „А-Ліра" прийнята до провадження суду апеляційної інстанції.

Від публічного акціонерного товариства „Укрнафта" до Севастопольського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому публічне акціонерне товариство „Укрнафта" просить апеляційну скаргу приватного підприємства „А-Ліра" залишити без задоволення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.

В судове засідання товариство з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія" свого представника не направило, про місце і час розгляду апеляційної скарги було повідомлено належним чином.

Так, відповідно до положень пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18 в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Слід зазначити, що ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду про призначення апеляційної скарги до розгляду було надіслано за адресою товариства з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія", зазначеною у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 05 грудня 2012 року за відсутності представників товариства з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія".

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

02 червня 2010 року між публічним акціонерним товариством „Укрнафта" (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія" (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 14/02/06/1659-мтр (а.с. 7-9).

10 червня 2010 року між публічним акціонерним товариством „Укрнафта" (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія" (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 14/10/06/871-мтр (а.с. 10-12).

Відповідно до пунктів 8.3. вказаних договорів купівлі-продажу передача прав вимоги третій особі можлива виключно за умови отримання письмової згоди іншої сторони договору.

16 травня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія" (Цедент) та приватним підприємством „А-Ліра" (Цесіонарій) укладений договір про відступлення права вимоги (а.с. 13).

Відповідно до пункту 1 вказаного договору Цедент відступив Цесіонерію, а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цеденту, і став кредитором за договорами купівлі-продажу № 14/02/06/1659-мтр від 02 червня 2010 року та № 14/10/06/871-мтр від 10 червня 2010 року.

Згідно з пунктом 2 договору від 16 травня 2012 року Цесіонарій набув право вимагати від публічного акціонерного товариства „Укрнафта" (Боржник) належного виконання всіх обов'язків за договорами купівлі-продажу, вказаними в пункті цього договору, у тому числі сплати суми боргу за поставлений Цедентом Боржнику товар, яка становить:

- за договором купівлі-продажу № 14/02/06/1659-мтр від 02 червня 2010 року -32300281,49 грн.;

- за договором купівлі-продажу № 14/10/06/871-мтр від 10 червня 2010 року -8724778,78 грн.

За умовами договору до Цесіонарія переходить зазначене вище право вимоги Цедента в обсязі та на умовах, що існували на момент підписання цього договору.

Вказуючи на те, що договір про відступлення права вимоги суперечить чинному законодавству та порушує його права, оскільки передача прав за відповідними договорами купівлі-продажу могла відбуватись виключно за його згодою, публічне акціонерне товариство „Укрнафта" звернулось до суду з даною позовною заявою.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватного підприємства „А-Ліра" підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Враховуючи, що предметом вказаного спору є відносини щодо визнання недійним договору про відступлення права вимоги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

За загальним правилом, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, при заявлені вимог про визнання недійсним договору на підставі статті 215 Цивільного кодексу України позивачем повинно бути визначено норми закону, яким суперечить укладений договір, а також вказано, в чому саме полягають вказані порушення законодавства.

Виходячи зі змісту позовної заяви, підставою для недійсності спірного договору публічним акціонерним товариством „Укрнафта" визначено укладення останнього з порушенням положень пунктів 8.3. договорів купівлі-продажу від 02 червня 2010 року № 14/02/06/1659-мтр та від 10 червня 2010 року № 14/10/06/871-мтр, зокрема, за відсутності згоди публічного акціонерного товариства „Укрнафта" на відступлення товариством з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія" прав вимоги за договорами купівлі-продажу третій особі приватному підприємству „А-Ліра".

Розглянувши наведені публічним акціонерним товариством „Укрнафта" обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що вони не можуть бути підставою для недійсності угоди, оформленої договором про відступлення права вимоги від 16 травня 2012 року, у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Як встановлено, відповідно до пунктів 8.3. договорів купівлі-продажу від 02 червня 2010 року № 14/02/06/1659-мтр та від 10 червня 2010 року № 14/10/06/871-мтр передача прав вимоги третій особі можлива виключно за умови отримання письмової згоди іншої сторони договору.

Одночасно, у вказаних договорах не встановлено, що права та обв'язки Продавця або Покупця не можуть бути взагалі передані третій особі. Таким чином, з урахуванням змісту договорів купівлі-продажу від 02 червня 2010 року № 14/02/06/1659-мтр та від 10 червня 2010 року № 14/10/06/871-мтр, положеннями останніх не забороняється заміна кредитора у зобов'язанні, як встановлено частиною 3 статті 512 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказувалось вище, відповідно до договорів купівлі-продажу від 02 червня 2010 року № 14/02/06/1659-мтр та від 10 червня 2010 року № 14/10/06/871-мтр при відступленні права вимоги потрібна письмова згода у даному випадку - Покупця. При цьому, наслідків недотримання цієї вимоги договором не передбачено, зокрема, відсутність згоди у даному випадку публічного акціонерного товариства „Укрнафта" на укладання спірного договору відступлення права вимоги не робить його недійсним.

Діюче законодавство також не передбачає недійсності договору уступки права вимоги при відсутності згоди боржника.

Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Інших негативних наслідків, в тому числі, визнання договору уступки права вимоги недійсним ні законом, ні договором не передбачено.

Системний аналіз вказаних вище норм діючого законодавства та положень договорів купівлі-продажу від 02 червня 2010 року № 14/02/06/1659-мтр та від 10 червня 2010 року № 14/10/06/871-мтр дає підстави зробити висновок, що договір уступки права вимоги може бути визнаний неправомірним та таким, що суперечить законодавству, тільки в разі, якщо сторонами буде передбачена пряма заборона стосовно неприпустимості заміни кредитора у зобов'язанні. У такому випадку, договір уступки права вимоги дійсно буде суперечити положенням статей 512 та 516 Цивільного кодексу України, що може бути підставою для визнання його судом недійсним з урахуванням приписів частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Проте, як вказувалося вище, сторони в договорах купівлі-продажу від 02 червня 2010 року № 14/02/06/1659-мтр та від 10 червня 2010 року № 14/10/06/871-мтр встановили не заборону передання прав, а лише обмеження, яке повністю відповідає змісту частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, і таке обмеження має чітко встановлені в законодавстві наслідки, визначені частиною 2 статті 516 Цивільного кодексу України, якою закріплено, що наслідки порушення вимог щодо неповідомлення у письмовому вигляді боржника про зміну кредитора у зобов'язанні полягають у тому, що новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини, на які публічне акціонерне товариство „Укрнафта" посилається в обґрунтування позовних вимог, не є підставою для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16 травня 2012 року.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне вказати, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право звертатися до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Частиною другою статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами визначено ті підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Слід зазначити, що заміна кредитора у зобов'язанні за загальним правилом не впливає на його зміст. Отже, права боржника до нового кредитора залишаються такими саме, як і його права до первісного кредитора. Боржнику надано право висувати проти вимоги нового кредитора аналогічні заперечення, які він мав проти первісного кредитора.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів того, чим саме порушуються інтереси публічного акціонерного товариства „Укрнафта" чи погіршується його майновий стан, у результаті укладення спірного договору відступлення права вимоги, останній не надав.

Крім того, частиною 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що публічне акціонерне товариство „Укрнафта" не є стороною договору від 16 травня 2012 року про відступлення права вимоги.

Наявність укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Таврійська зернова компанія" та приватним підприємством „А-Ліра" договору про відступлення права вимоги від 16 травня 2012 року не є доказом наявності у публічного акціонерного товариства „Укрнафта" прав та законних інтересів, які підлягають захисту шляхом визнання недійсним вказаного договору.

З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, що є підставою для скасування рішення та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "А-Ліра" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2012 року у справі №5002-34/2935-2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі.

4. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська зернова компанія" та приватного підприємства "А-Ліра" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 16 травня 2012 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Таврійська зернова компанія" та приватним підприємством "А-Ліра" відмовити.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (пров. Несторівський, 3-5, Київ 53, 04053, код ЄДРПОУ 00135390, п/р №26009050006252 в ПАТ КБ "Приватбанк" м. Дніпропетровськ, МФО 305299) на користь приватного підприємства "А-Ліра" вул. Радянська, 10, кв.12, Скадовськ, Херсонська область, 75700, код ЄДРПОУ 34323178, ІПН 343231721193, п/р 26002001394001 в ПуАТ КБ "Аккордбанк" м. Київ, МФО 380634) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 536,50 грн.

6. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя І.В. Євдокімов

Судді І.В. Антонова

О.Г. Градова

Розсилка:

1. Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (пров. Несторівський, 3-5, Київ 53,04053)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврійська зернова компанія" (вул. Молодих підпільників, 8, кв.43,Сімферополь,95000)

3. Приватне підприємство "А-Ліра" (вул. Радянська, 10, кв.12,Скадовськ,Херсонська область,75700)

4. Господарський суд Автономної Республіки Крим