Рішення № 27915224, 06.12.2012, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 412/6726/2012

провадження 2/412/3625/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2012 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом приватного підприємства «Овен Д»в особі директора ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Овен Д»в особі директора ОСОБА_1 21 травня 2012 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення витрат. Позивач в своєму позові та з представником в судовому засіданні посилались на те, що позивачу на праві власності належить причеп вантажний без гальмівної системи до легкових автомобілів, який перебуває на балансі підприємства з 2006 року. 25 листопада 2011 року між сторонами відбулася усна домовленість з приводу укладення договору найму (оренди) стосовно вказаного причепу і відповідач в цей же день без відома позивача взяв цей причеп, а на день укладання письмової угоди відповідач не з'явився до позивача, угода укладена не була і причеп не повернуто. Звернулися до відповідача повернути позивачу причеп, але отримали відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвело. Вважають вказані дії відповідача протиправними і просили витребувати в нього це майно та стягнути їх витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що дійсно у відповідача був намір укласти з позивачем договір оренди причепа, з дозволу позивача відповідач взяв цей причіп, але в нього його було протиправно вилучено, викрадено. Відповідач звернувся до правоохоронних органів з цього приводу, належний письмовий договір з позивачем укладено не було. Все ними зроблено згідно вимог закону, вони є добросовісними в своїх намірах. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача і його представника, представників відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ПП «Овен Д»в особі директора ОСОБА_1 мав в своєму розпорядженні причеп вантажний без гальмівної системи до легкових автомобілів ПГ-02, з державними номерними знаками НОМЕР_2, модифікація НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_1 жовтого кольору. 25 листопада 2011 року між сторонами відбулася усна домовленість з приводу укладення договору найму (оренди) стосовно вказаного причепу і відповідач в цей же день взяв цей причеп, а на день укладання письмової угоди відповідач не з'явився до позивача, угода укладена не була і причеп не повернуто. Позивач звернувся до відповідача з питанням повернути позивачу причеп, але отримав відмову. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвело. Документів про ідентифікацію спірного причепа чи належну його реєстрацію власності надано не було. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними; виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

З доданих до позовної заяви додатків, пояснень сторін і матеріалів справи судом з'ясовано, що жодним чином не вбачається, що саме позивач є власником транспортного засобу (причепу вантажного без гальмівної системи до легкових автомобілів ПГ-02, з державними номерними знаками НОМЕР_2, модифікація НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_1 жовтого кольору), а тому про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача не може йти мова, і як наслідок правових, підстав для захисту порушеного права власника шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення витрат немає. З доданого до позовної заяви акту приймання-передачі серії МВЧ № 2621837 вбачається, що вище зазначений транспортний засіб отримав не позивач, а фізична особа ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_4, виданий Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 24 грудня 1997 року, що проживає за адресою: АДРЕСА_1).

Сторони зверталися з заявами до правоохоронних органів, 09 лютого 2012 року старшим оперуповноваженим СКР Жовтневого РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Попович Д.В. було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи (а. с. 17). Наявна в матеріалах справи розписка відповідача не свідчить про те, що останній отримував транспортний засіб (причеп вантажний без гальмівної системи до легкових автомобілів ПГ-02, з державними номерними знаками НОМЕР_2, модифікація НОМЕР_3, номер шасі НОМЕР_1 жовтого кольору), так як відсутні ідентифікаційні ознаки вище зазначеного майна, яке витребується з чужого незаконного володіння.

В ст. 387 ЦК України закріплено право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа. Однак, в даній законодавчій нормі обмежується право на витребування власником свого майна. Дана стаття передбачає, що власник може витребувати належне йому майно тільки від особи, яка заволоділа ним незаконно та без відповідної правової підстави, тобто в недобросовісного набувача. А як вбачається з розписки ОСОБА_1 добровільне передав якийсь трейлер.

Ст. 330 ЦК України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним.

Більш того, у заяві до Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 від 11 грудня 2011 року зазначено, що транспортний засіб був викрадений, а тому вважається за неможливе витребувати те майно, якого у відповідача немає.

Таким чином, для вирішення таких спорів потрібно, щоб майно, що належить власникові, збереглося в натурі і знаходилося у фактичному володінні іншої особи -відповідача. Якщо ж майно знищено, перероблено або спожито, втрачено, і власник у цьому разі може захищати свої майнові інтереси за допомогою зобов'язально-правового позову (наприклад, про відшкодування шкоди). Віндикація можлива лише стосовно індивідуально визначеного майна, оскільки власник може вимагати повернення майна, яке належить йому на праві власності. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає фактичний володілець майна, незаконність володіння якого підлягає доведенню при судовому розгляді справи.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави свої вимог. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Вимоги позивача нічим не підтверджені і не підлягають задоволенню, спростовуються матеріалами справи, є встановленим факт того, що відповідач жодних злочинів щодо позивача та спірного майна не вчиняв. Таким чином, жодне з тверджень позивача не містить під собою будь якого доказового ґрунту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідачів і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі. Тому якщо власник або співвласник будинку зведенням будівель і споруд погіршує права решти учасників спільної власності чи інших осіб, у тому числі погіршує для них екологічну ситуацію, то вони відповідно до ст. ст. 55, 124 Основного Закону та інших актів законодавства мають право заявляти в суді вимоги до знесення цих будівель і споруд (незалежно від того, зводились вони з відповідного дозволу чи без нього) або усунення допущених порушень іншим шляхом.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Але в судовому засіданні це підтвердження не знайшло.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, а ні повністю, а ні частково.

Не може суд прийняти до уваги і наполягання позивача на своєму позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по укладанню і посвідченню договору найму, протиправному вилученню причепа, завданню шкоди, предмету спору, а позивач не довів зворотнього, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

При таких обставинах суд вважає можливим приватному підприємству «Овен Д»в особі директора ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 215, 216, 321, 328, 387, 1166 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Приватному підприємству «Овен Д»в особі директора ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -