Рішення № 27909720, 27.11.2012, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2-398/11

Провадження №2/2610/140/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 листопада 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Маліновської В.М.

при секретарі: Лазоришинець К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа: Тимчасовий адміністратор Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»- Жуковська В.Б., про зміну причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2009 року ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», яке уподальшому стало Публічнним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», (далі -Відповідач або ПАТ КБ «Надра»), третя особа: Тимчасовий адміністратор ПАТ КБ «Надра»- Жуковська В.Б., про зміну причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку (а.с.1-3 том1).

З урахуванням всіх уточнень до позовної заяви від 16.07.2009р. (а.с. 24-29, том1), 14.04.2010р. (а.с.1-9 том2), 28.03.2011р. (а.с. 193-203 том2), 14.11.2011р. (а.с. 7-18 том3), а також заяви про залишення частини позовних вимог без розгляду та уточнень розрахунку середнього заробітку (а.с.115-117, 178 том4), позивач просила: - стягнути з відповідача 2 026,39грн. в якості оплати за її роботу у вихідні дні; - визнати незаконним звільнення її наказом № 79-п від 13.02.2009р. за ст.38 КЗпПУ; - визнати недійсним внесений відповідачем запис до її трудової книжки про те, що вона була «звільнена з роботи за власним бажанням, ст.38 КЗпП України»; - визнати, що розірвання трудового договору між позивачем та відповідачем відбулось 13.02.2009 року з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпПУ, а саме в зв'язку з невиконанням з боку роботодавця вимог законодавства про працю; - зобов'язати відповідача внести зміни до її трудової книжки та змінити внесений відповідачем запис про «звільнення з роботи за власним бажанням, ст.38 КЗпП України»на запис про звільнення з роботи за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпПУ»; - стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку -9 280,17грн.; - стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку (за період з 16.02.2009р. по 25.11.2012р.) 136 887,03 грн. З урахуванням всіх вимог позивач просила стягнути з відповідача 148 193,59грн.

Розрахунок вказаних сум (а.с.178 том4) здійснено представником позивача з урахуванням розміру заробітної плати, наданого стороною відповідача (а.с. 115-116 том4) за грудень 2008р. -3012,29грн., за січень 2009р. - 3175,44грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що до 13.02.2009 року вона працювала на посаді радника відділу навчання обслуговування клієнтів центру професійного навчання Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом ВАТ КБ «Надра». У зв'язку із порушенням, з боку Відповідача, вимог законодавства про працю, Позивачем було подано заяву від 13.02.2009 року про розірвання трудового договору у визначений нею строк, а саме з 13.02.2009 року на підставі ч.3 ст. 38 КЗпПУ, проте Відповіжач безпідставно звільнив її за ст. 38 КЗпПУ.

Зокрема, мотивуючи порушення Відповідачем вимог законодавства про працю Позивачка вказала, що Відповідачем: - у січні -лютому 2009р. проведено виплату заробітної плати з порушенням відповідних строків; - 12.02.2009р. видавано розпорядження № 111, яке за змістом свідчать про примушення працівників до звільнення за власним бажанням; - проведено за наказами від 25.12.2008р. № 549, додаток33 та №3 від 06.01.2009р., додаток№1 залучення працівників до роботи у вихідні дні (27.12.2008, 28.12.2008 та 17.01.2009, 18.01.2009, 24.01.2009, 25.01.2009) без обліку та відповідних компенсацій; - 12.02.2009р. видано наказ № 110, яким змінено режим роботи працівників і тим самим збільшено тривалість робочого часу понад встановлені законом строки; - за весь час роботи відповідач не надавав позивачу та іншим працівникам дані щодо заробітної плати (суми окладу, виду виплат, розміру і підстав утримань, суми, що належить до виплати).

Позивач наголосила, що відповідач не мав права самостійно змінювати підставу звільнення вказану нею в заяві про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпПУ, а тому наказ відповідача про звільнення за ст. 38 КЗпПУ та відповідний запис у трудовій книжці є незаконними.

У письмових запереченнях на позов сторона відповідача щодо підстав позову та позовних вимог заперечувала у повному обсязі. Зокрема, зазначено, що недотримання строків виплати заробітної плати, які мали місце у січні 2009 року, відбулось не з вини відповідача, а в силу становища банку, в якому згодом було введено тимчасову адміністрацію, затримання виплати було нетривалим і не вплинуло на умови праці, а заробітна плата була повністю виплачена 30.01.2009р.; інформація про загальний розмір заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, відрахувань та утримань розсилалась працівникам банку електронною поштою; розпорядження тимчасового адміністратора №111 від 12.02.2009р. не свідчить про примушення позивача до подання заяви про звільнення і носило інформаційний характер для керівників самостійних структурних підрозділів; режим роботи згідно наказу від 12.02.2009р., погоджений головою ради трудового колективу, не змінив тижневу норму тривалості робочого часу,скільки є закономірним те, що якщо початок робочого дня починається раніше, то і закінчення також раніше; колективний договір є локальним актом; залучення позивача для проведення семінарів у грудні 2008р. та січні 2009р. згідно з наказами № 549 та №3 не свідчить про роботу позивача саме у вихідні дні, проте робота у вихідний день згідно з висновком службового розслідування компенсувалась іншим днем відпочинку; позивача було звільнено з роботи саме на підставі поданої нею заяви за власним бажанням; інформація НБУ від 24.04.2009р. щодо скорочення чисельності працівників банку стосувалась відділень банку, а не позивача (а.с. 22, 89-91 том1, 85-90, 122-142 том2, 82-86 том4).

У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представники Відповідача у судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити.

Третя особа, у судове засідання не з'явилася, про час день та місце слухання справи повідомлена належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки Позивача, 05.10.2007 року її прийнято на посаду провідного спеціаліста центру професійного навчання Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом. 12.08.2008 року, переведена на посаду радника Відділу навчання обслуговуванню клієнтів цього ж Центру (а.с. 13, том1, а.с.120том3).

13.02.2009 року, ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за власним бажанням, в порядку ч.3 ст. 38 КЗпПУ та яку отримано ВАТ КБ «Надра», про що є відповідна відмітка на заяві (а.с. 5, том1, а.с.121 том3).

Згідно Наказу по особовому складу від 13.02.2009 року № 79-п, Позивача звільнено з роботи 13.02.2009, за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, на підставі заяви, із виплатою грошової компенсації за 10 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (а.с.8), з яким її ознайомлено 16.02.2009 року, також зазначила: - «Не погоджуюсь з формуванням. Розрахунок не отримала». (а.с. 10 том1, 76-81 том3).

Відповідно до положень п. 2.7. правил внутрішнього трудового розпорядку ВАТ КБ «Надра», припинення трудового договору може бути здійснено тільки на підставах, визначених трудовим законодавством (а.с.25-30 том2).

Отже, відповідач здійснив звільнення позивача з посади змінивши підставу звільнення, вказану нею у відповідній заяві.

За змістом ч.3 ст. 38 КЗпП України, Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: - змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

З документів та пояснень, наданих сторонами, судом встановлено, що заробітна плата позивачу у січні 2009р. виплачувалась один раз - 30.01.2009р., а у лютому 2009р. перша частина заробітної плати виплачена після вихідних - 16.02.2009р.

Також стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів того, що позивачу та іншим працівникам банку надавалась інформація з даними про заробітну плату. Посилання на те, що інформація з даними про заробітну плату (загальна сума, розмір і підстави відрахувань, сума до виплати) направлялись працівникам банку електронною поштою, суд не бере до уваги, оскільки відсутні належні докази такого направлення та отримання. Службові записки працівників банку не є доказом направлення повідомлень.

Питання щодо нарахування Відповідачем згідно наказу від 26 листопада 2008р. №776 надбавок у жовтні-листопаді 2008р. працівникам КБ «Надра», в тому числі і позивачу, судом не досліджено, оскільки відповідно до п. 4.1. Колективного договору ВАТ КБ «Надра»від 31.07.2007р. граничні розміри надбавок затверджуються головою правління банку з урахуванням Положення про оплату праці, яке сторонами суду не надавалось.

Згідно положень ст. 110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: - загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; - розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; - сума заробітної плати, що належить до виплати.

За умовами Колективного договору ВАТ КБ «Надра»від 31.07.2007 р. (а.с. 59-65 том3), зарплата виплачується двічі на місяць: (аванс) виплачується 15 числа календарного місяця та друга частина -останній робочий день місяця (п.4.1.).

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Згідно положень ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

25.12.2008 року письмовим розпорядженням Віце-президента банку № 549 «Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників Банку»передбачено впровадження нового продукту «Від тисячі до мільйону»і проведення в зв'язку з цим з 27 по 30 грудня 2008 року семінарів по даному продукту для співробітників Банку Департаменту управління персоналом та Департаментом змін та інновацій роздрібної мережі ВАТ КБ «Надра»(а.с. 82-88 том3). Пунктом 1.2. Розпорядження зобов'язано направити співробітників на семінари з 27 по 29 грудня 2008 року згідно зі спискам (Додатки -33).

Додатком № 33 до вказаного розпорядження передбачено місце проведення семінарів, дата їх проведення, особу (ПІБ), яка їх проводить. В зазначеному додатку Позивач (ОСОБА_1) вказана в якості особи, яка в період з 27.12.2008 р. по 30.12.2008 р. проводить семінари в Київському РУ (Регіональному управлінні). 27 та 28 грудня 2008 р. є неробочими днями -субота та неділя відповідно (а.с. 88 том3).

Аналогічна ситуація мала місце і у січні 2009 р. Так, згідно з розпорядження №3 від 06.01.2009р. «Про впровадження нового продукту на площадках продажу»співробітників банку, в тому числі Управління розвитку персоналу, направлено для впровадження нового продукту. Додатком 1 до цього розпорядження визначено місце направлення, період часу та відповідних працівників. Зокрема, визначено, що ОСОБА_1 направляється до Київського РУ з 12.01.2009р. по 28.01.2009р. У вказаний період неробочими днями (субота, неділя) були - 17.01.2009, 18.01.2009, 24.01.2009, 25.01.2009р (а.с.89-94 том3).

У судовому засіданні стороною відповідача фактично визнано, що деякі працівники банку за наведеними вище розпорядженнями, залучались до роботи у вихідні дні і отримували у зв'язку з цим інший день відпочинку. Разом з тим, представниками відповідача не надано доказів того, що особи, які проводили семінари на підставі зазначених наказів, в тому числі і позивачка, обліковувались у табелях робочого часу. Не надано доказів і того, що відповідні регіональні управління банку не працювали в суботу та неділю. За відсутності таких доказів з урахуванням змісту розпоряджень № 549 за 2008р. та №3 за 2009р. посилання позивача на те, що вона працювала у неробочі дні, суд вважає доведеними.

Отже, неоплачена робота у вихідні дні (6 днів* 8год.) складає 48год. Виходячи з того, що заробітна плата позивача за грудень 2008р. була 3012,29грн., а за січень 2009р. -3175,44грн. (а.с. 79-80 том4) при кількості робочих днів 23 (183год.) та 20(159год.) відповідно, відповідач мав сплатити позивачу 2026,39грн.

Відповідно до п.3.4. Колективного договору ВАТ КБ «Надра»від 31.07.2007 р. (а.с. 59-65 том3) адміністрація може залучити до надурочних робіт членів трудового колективу виключно у випадках, визначених чинним законодавством та за умови отримання дозволу Ради трудового колективу, а також при умові дотримання норм застосування таких робіт.

За змістом ст. 71 КЗпП України, робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: - для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Частина 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Крім того, судом достовірно встановлено, і це не заперечувалося сторонами, що згідно Розпорядження тимчасового адміністратора ВАТ КБ «Надра»№ 111 від 12.02.2009 року в строк до 14 год. 00 год. 13.02.2009 року до Департаменту управління персоналом працівникам необхідно було подати заяви працівників про звільнення з 13.02.2009 року та 16.02.2009 року.

При цьому судом не встановлено, і Відповідачем не надано доказів, що Позивачу було запропоновано здійснити звільнення в зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці або зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників. Суд вважає обґрунтованим доводи Позивача, що Відповідач, вимагаючи на підставі розпорядження №111 від 12.02.2009 р. подання працівниками банку, в тому числі і позивачем, заяви про звільнення в строк до 14.00 год. 13.02.2009 р. та 16.02.2009 р., порушив вимоги ст. 49-2 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівників.

Заперечення сторони відповідача про те, що вказане розпорядження не стосувалось безпосередньо позивача, суд не приймає до уваги, оскільки доказів звільнення працівників центрального апарату КБ «Надра»13.02.2009р. та 16.02.2009р. з інших підстав ніж за поданими ними заявами про звільнення, стороною відповідача суду не надано.

Також судом встановлено, що у порушення вимог ст.32, ст.142 КЗПпУ, п.2.3., п.3.1. Колективного договору ВАТ КБ «Надра»від 31.07.2007 р. (а.с. 59-65 том3), п. 1.3., 6.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку ВАТ КБ «Надра», затверджених загальними зборами трудового колективу від 16.01.2004р., відповідач змінив істотну умову праці працівників КБ «Надра»- режим роботи в сторону збільшення. Так, згідно з наказом від 12.02.2009р. №110 встановлено, з 13.02.2009р. для всіх працівників Центрального офісу банку, включаючи керівництво, було встановлено початок робочого дня з 8 години 30 хвилин (а.с.75 том3).

Посилання сторони відповідача на те, що цей наказ на позивача не розповсюджувався, оскільки вона була з цього дня звільнена, а також на те, що він був доведений до працівників банку в наступні дні і не збільшував тривалість робочого часу, оскільки й так зрозуміло, що мав закінчуватись робочий день раніше, суд не приймає до уваги, оскільки в наказі прямо вказана дата з якої він починає свою дію, вказано час початку робочого дня без вказівки на час обідньої перерви та закінчення робочого дня, які також підлягали зміні, вказаний наказ розповсюджувався на позивача, оскільки саме 13.02.2009р. вона вийшла на роботу і тільки в цей день виявила бажання написати заяву про звільнення.

Встановивши викладені обставини, суд приходить до висновку що в період роботи Позивача в ВАТ КБ «Надра»з боку Відповідача допускалось не виконання вимог законодавства про працю та порушувались права та інтереси позивача у сфері трудових відносин, а також не виконувались умови колективного договору.

Згідно п. 7.10 Колективного договору ВАТ КБ «Надра»від 31.07.2007 р., працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку (а.с. 63- зворот, том3).

Крім того, факт отримання від Позивача заяви про розірвання трудового договору з 13.02.2009р. Відповідачем не заперечується, підтверджується наданими в суді поясненнями, а також встановлюється з Наказу № 79-п від 13.02.2009 р. (по особовому складу), яким Позивач була звільнена 13.02.2009р. (а.с. 6-11 том1, а.с.121 том3).

Крім того, слід зазначити, що пунктом 2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Положення ч. 3 ст. 235 КЗпП України зазначає, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, тому внесений до трудової книжки Позивача запис про звільнення 13.02.2009 р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, має бути змінений на запис про її звільнення 13.02.2009 р. на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

За змістом ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Судом встановлено, що в період роботи позивача на підприємстві, з боку Відповідача допускались порушення вимог законодавства про працю. Тому позивач обґрунтовано подав заяву про розірвання трудового договору у визначений ним строк, використавши надані йому ч. 3 ст. 38 КЗпП України права та розірвавши трудовий договір внаслідок порушення відповідачем вимог законодавства про працю та трудових прав позивача.

З наведених підстав суд приходить до висновку, що Відповідач згідно ч. 3 ст.ст. 38, 44 КЗпП України, зобов'язаний був виплатити позивачу вихідну допомогу при припиненні нею трудового договору із зазначених підстав та дати.

Як встановлено зі змісту виданого Позивачу при звільненні розрахункового листа за лютий 2009 року, вихідну допомогу при звільненні Позивачу виплачено не було. На момент розгляду справи, вихідну допомогу позивачу виплачено не було.

Таким чином, оскільки трудовий договір припинений у порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України, Відповідач в порядку ст. 44 КЗпП України, тягне за собою обов'язок Відповідача сплатити позивачу вихідну допомогу в день звільнення.

Згідно розрахункових листів за вересень, жовтень 2008 року, заробітна плата Позивача дорівнювала за грудень 2008 року -3012,29грн., за січень 2009р. -3175,44грн. (а.с.85 том3, 79-80 том4). Таким чином, Відповідач зобов'язаний був звільнивши Позивача за ч.3 ст. 38 КЗпПУ виплатити їй вихідну допомогу в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що складає 9280,17грн.

За змістом ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належну оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, у строки, визначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 24.12.1999 року, № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення.

На день розгляду справи, сторона відповідача з Позивачем розрахунку не провела.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до дня постановлення судом рішення по справі. За правилами обчислення середнього заробітку згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08.02.1995 р. № 100, середній заробіток за час затримки з Позивачем розрахунку при звільненні складає 136 887,03грн., що підтверджено наданим розрахунком, перевіреним у судовому засіданні виходячи з розміру заробітної плати Позивача наданого Відповідачем (а.с. 73-80, 116-117, 178 том4).

За змістом ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач надав суду належні та допустимі докази, довів суду їх переконливість, а також довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог. Відповідач доводів Позивача не спростував та не довів суду переконливості своїх заперечень на позов.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, не потребує доказуванню та обставина, що працедавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи, оскільки вона встановлена у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012р. відносно ПАТ КБ «Надра», у аналогічному спорі за позовом колишнього працівника банку -ОСОБА_3 (№6-120цс12).

У мотивувальній частині постанови Верховний Суд України зазначив: у разі, якщо вказані працівником причини звільнення -порушення працедавцем трудового законодавства (ч.3 ст.38 КЗпПУ), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст. 38 КЗпП України. Оцінюючи рішення судів попередніх інстанцій у цій справі Верховний Суд України також зазначив: «Однак, при цьому судом не було враховано того, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника».

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

З огляду на все наведене вище суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом визнання незаконним звільнення її за ст.38 КЗпПУ, визнання недійсним відповідного запису до трудової книжки, визнання розірваним трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпПУ, зобов'язання внести зміни до трудової книжки, стягнення з відповідача на її користь 148 193, 59 грн., з яких -136 887, 03 грн. сума середнього заробітку за час затримки розрахунку; - 9 280, 17 грн. вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку; -2 026, 39 грн. невиплачена компенсація за роботу у вихідні та неробочі дні в грудні 2008 -січні 2009 р.р.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 24, 30 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 32, 38, 44, 47, 49-2, 110, 115, 116, 117, 142, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 174, 208, 209, 212-215, 226, 292, 294, 360-7 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа: Тимчасовий адміністратор Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»- Жуковська В.Б., про зміну причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку -задовольнити.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) за наказом № 79-п від 13.02.2009р. за ст. 38 КЗпП України.

Визнати недійсним внесений Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра»(код: 20025456) запис до трудової книжки ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) про те, що вона була «звільнена з роботи за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України».

Визнати, що розірвання трудового договору між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра»(код: 20025456) відбулось 13.02.2009 р. з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а саме в зв'язку з невиконанням з боку роботодавця (відповідача) вимог законодавства про працю.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра»(код: 20025456) внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та змінити внесений запис «звільнена з роботи за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України»на запис «звільнена з роботи за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»(код: 20025456) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) -148 193, 59 грн., з яких -136 887, 03 грн. сума середнього заробітку за час затримки розрахунку; - 9 280, 17 грн. вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку; -2 026, 39 грн. невиплачена компенсація за роботу у вихідні та неробочі дні в грудні 2008 -січні 2009 р.р.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Шевченківський районний суд м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: