Рішення № 2790907, 18.12.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

18.12.2008

Справа №2-7/10526-2008

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» (95022, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 10; м. Сімферополь, пр-т Перемоги, 4-й км, ідентифікаційний код 00901499)

До відповідача Науково-виробничої фірми «Елкор» (95022, м. Сімферополь, вул. Глинки, 78, ідентифікаційний номер 19003656)

Про визнання недійсним договору оренди та виселення.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача – не з’явився (клопотання)

Від відповідача - Полевік І. М., предст., дов. від 16.12.2008 р.

Суть справи: Відкрите акціонерне товариство «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Науково-виробничої фірми «Елкор», в якому просить визнати недійсним укладений між сторонами договір довгострокової оренди від 22.12.1999 р. з усіма додатковими угодами до нього, та виселити Науково-виробничу фірму «Елкор» з нежилих приміщень адміністративно-побутового корпусу за адресою: м. Сімферополь, пр-т Перемоги, 4-й км.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спірний договір був укладений Відкритим акціонерним товариством «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» в процесі приватизації без відповідного дозволу Фонду майна АР Крим, як того вимагає стаття 12 Закону України «Про приватизацію державного майна», через що на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР та статті 227 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Позивач у судове засідання не з’явився, однак направив до суду заяву з проханням розглянути справу за відсутністю представника.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням відповідача здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами у порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ :

22.12.1999 р. між Відкритим акціонерним товариством «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» (орендодавець) та Науково-виробничою фірмою «Елкор» (Орендар) був укладений договір довгострокової оренди нежилих приміщень, пунктом 1.1 якого передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в довгострокове платне користування наступні нежилі приміщення адміністративно-побутового корпусу за адресою: м. Сімферополь, пр. Перемоги, 4-й кілометр: приміщення на першому поверху площею 368,27 кв. м.; приміщення на другому поверху площею 62,28 кв. м.; приміщення на третьому поверху площею 114,00 кв. м.

Згідно з пунктом 9.1 Договору він діє з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2019 року.

Приміщення були передані в оренду за відповідним актом приймання-передачі, підписаним обома сторонами та скріпленим печатями підприємств (а. с. 60-63).

В подальшому, додатковими угодами від 27.12.1999 р., 04.08.2003 р. та 20.10.2003 р. сторонами були внесені зміни до договору оренди в частині розміру та порядку здійснення орендних платежів.

Вважаючи укладений між сторонами договір оренди з додатковими угодами до нього таким, що суперечить діючому на момент вчинення угоди законодавству, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його недійсним.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності представлені докази, суд дійшов висновку, що позов Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається зі статуту Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський ремонтно-механічний завод», затвердженого розпорядженням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №868-р від 31.12.1996 р., товариство засновано відповідно до наказу Фонду майна АР Крим №713 від 31.05.1996 р. шляхом перетворення державного підприємства «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».

Згідно з пунктом 5.1 Статуту засновником відкритого акціонерного товариства є Фонд майна Автономної Республіки Крим.

У той же час, нова реакція статуту ВАТ «Сімферопольський ремонтно-механічний завод». Яка була зареєстрована 27.07.2005 р., свідчить, що в подальшому приватизація позивача була завершена, частка Фонду майна АР Крим була викуплена, а статутний фонд позивача розподілений на акції, власниками яких є фізичні та юридичні особи.

Отже, з наведеного вбачається, що в період з 1996 р. по 2005 р. позивач знаходився в процесі приватизації, що, в свою чергу, визначає його особливий статус в цей проміжок часу. Даний факт сторонами по суті не заперечується.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим визначені Законом України «Про приватизацію державного майна».

Згідно з частиною 4 статті 12 цього Закону (в редакції, що діяла на час укладення спірної угоди) з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства:

- орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку функції з управління цим майном державним органам приватизації;

- стосовно цього підприємства припиняється чинність частин третьої, п'ятої, шостої статті 10, частин першої, третьої статті 12, частини другої статті 24, частини третьої статті 25 Закону України "Про підприємства в Україні" в частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування державного підприємства, майно якого приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу державних органів приватизації.

В свою чергу, частиною 5 статті 10 Закону України «Про підприємства в України» (який діяв на момент укладення спірного договору) передбачено, що підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Таким чином, законодавчо передбачено, що з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства та до її остаточного завершення передача підприємством майна в оренду може здійснюватися виключно з дозволу органу приватизації.

У той же час, договір довгострокової оренди нежилих приміщень від 22.12.1999 р. був укладений без дозволу на це Фонду майна АР Крим як вищого органу управління товариством та державного органу приватизації. Про це свідчать, серед іншого, листи Фонду майна АР Крим №08-10/151 від 05.02.1999 р. та №08-10/5145 від 10.07.2001 р.

За таких обставин, при укладанні спірного договору правоздатність позивача на розпорядження державним майном була обмежена необхідністю отримання відповідного дозволу органу приватизації.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Суд зазначає, що правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону.

Вищий арбітражний суд України в пункті 1 Роз’яснень «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. N 02-5/111 (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 9.1 цих Роз’яснень суд касаційної інстанції зазначив, що угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що оскільки договір оренди від 22.12.1999 р. був укладений позивачем за відсутністю на це дозволу Фонду майна АР Крим, тобто неправоздатною особою, він має бути визнаний недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР у зв’язку з порушенням статті 12 Закону України «Про приватизацію державного майна».

У той же час, суд вважає непереконливими посилання позивача на положення чинного Цивільного кодексу України, які встановлюють підстави недійсності правочинів, оскільки відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. Така позиція закріплена, зокрема, в пункті 10 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. N 02-5/111 (з наступними змінами та доповненнями).

Суд не може прийняти до уваги твердження відповідача про сплив строку позовної давності, оскільки недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються (п. 3.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. N 02-5/111).

Згідно зі статтею 59 Цивільного кодексу Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до частини 2 статті 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Аналогічні положення закріплені в статті 216 Цивільного кодексу України.

В пункті 18 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. N 02-5/111 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що чинне законодавство (стаття 58 ГПК) не виключає права позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкодування у грошах.

У разі задоволення позову господарський суд може у резолютивній частині рішення зазначити про визнання угоди недійсною і одночасно про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню та/або найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (пункт 4 статті 84 ГПК).

За таких обставин, вимоги Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» щодо виселення Науково-виробничої фірми «Елкор» з нежилих приміщень адміністративно-побутового корпусу за адресою: м. Сімферополь, пр-т Перемоги, 4-й км також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір довгострокової оренди нежилих приміщень від 22.12.1999 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» (95022, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 10; м. Сімферополь, пр-т Перемоги, 4-й км, ідентифікаційний код 00901499) та Науково-виробничою фірмою «Елкор» (95022, м. Сімферополь, вул. Глинки, 78, ідентифікаційний номер 19003656), з усіма додатковими угодами до нього.

3. Виселити Науково-виробничу фірму «Елкор» (95022, м. Сімферополь, вул. Глинки, 78, ідентифікаційний номер 19003656) з нежилих приміщень адміністративно-побутового корпусу за адресою: м. Сімферополь, пр-т Перемоги, 4-й км.

4. Стягнути з Науково-виробничої фірми «Елкор» (95022, м. Сімферополь, вул. Глинки, 78, ідентифікаційний номер 19003656) на користь Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський ремонтно-механічний завод» (95022, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 10; м. Сімферополь, пр-т Перемоги, 4-й км, ідентифікаційний код 00901499) 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.