Ухвала суду № 27896091, 14.11.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3968/12

Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Ватаманюка Р.В. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Грищук С.Д.

представника позивача: Карпенка М.Б.

представника відповідача (апелянта): Радзіковської І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Домінік 777", треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Церсаніт Інвес", ТОВ "Євро Трейд", до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Домінік 777» (ТОВ «Домінік 777») звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2012 року №0001192310, №0001182310 та №0001202310.

21 вересня 2012 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про порушення судом норм матеріального права.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Вінницькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Домінік 777» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт від 16 липня 2012 року №1498/22/34625668.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР; п. 138.2 ст. 138, п. 139.19 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 339502 грн.

Також виявлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1, п. 7.3, пп. 7.4.1, п. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 199 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено його заниження всього у сумі 291116 грн., встановлено його завищення всього у сумі 543 грн., а також завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 54851 грн.

На підставі акта перевірки, 31 липня 2012 року Вінницькою ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0001192310, яким ТОВ «Домінік 777» донараховано (збільшено) за основним платежем грошових зобов'язань по сплаті податку на прибуток підприємств на загальну суму 339502 грн. та штрафних санкцій на загальну суму 74387 грн.; №0001182310, яким донараховано (збільшено) за основним платежем грошових зобов'язань по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 291116 грн. та штрафних санкцій на загальну суму 12337 грн.; №0001202310, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 54851 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач оскаржив їх до Вінницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи податкові повідомлення-рішення від 31 липня 2012 року №0001192310, №0001182310, суд першої інстанції, виходив з того, що вказані податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Матеріалами справи підтверджується наявність у позивача податкових накладних, отриманих від ТОВ «Церсаніт Інвест» та ТОВ «Євро Трейд» та Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Домінік 777» та ТОВ «Церсаніт Інвест» та ТОВ «Євро Трейд» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими і видатковими накладними, платіжними дорученнями, що свідчить про зміну майнового стану позивача.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТОВ «Домінік 777» та ТОВ «Церсаніт Інвест» та ТОВ «Євро Трейд».

Стосовно посилань податкового органу відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ «Церсаніт Інвест» та ТОВ «Євро Трейд».

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність включення до складу валових витрат та податкового кредиту позивачем витрати на оплату послуг, отриманих від ТОВ «Альта Промоушен ЛТД» та ПП «Ардея-Тех», з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР (Закон №283) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Дана стаття не містить жодних застережень щодо неможливості включення до складу валових витрат суб'єкта підприємницької діяльності сум, сплачених за договорами про надання юридичних, інформаційно-довідкових та послуг з ведення бухгалтерського обліку і звітності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на наведені вище норми та зазначені фактичні обставини справи надані позивачем акти здачі-приймання послуг не можуть вважатися первинними документами, які підтверджують факти виконання послуг, оскільки не містять інформації про конкретні обсяги та напрями, за якими згідно договорів здійснювалися відповідні дослідження, відсутній зміст та обсяг господарської операції та яким саме чином зазначені в акті послуги використовувались позивачем у власній господарській діяльності. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про завищення позивачем валових витрат на суму придбаних послуг.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставне включення позивачем до складу витрат суми сплачених процентів згідно кредитного договору №010/03-11/30 від 07 лютого 2008 року на проведення ремонту нерухомого майна, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України (ПК України), до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.138.10.5 п.138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включають фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Таким чином, позивач в порушення наведених норм включив суми сплачених процентів за кредитом до складу витрат як об"єкт основних засобів - ремонт приміщення замість віднесення їх до вартості кваліфікаційного активу.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2012 року №0001192310 та №0001182310 повністю, оскільки останні стосуються господарських операцій здійснених між позивачем та ТОВ «Церсаніт Інвест», ТОВ «Євро Трейд», ТОВ «Альта Промоушен ЛТД» та ПП «Ардея-Тех», з яких реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Церсаніт Інвест», ТОВ «Євро Трейд» та правомірність віднесення валових витрат та формування податкового кредиту встановлена судом.

Встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій.

Тобто, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому, суд вважає за необхідне навести мотиви задоволення позову.

Визнання рішення податкового органу недійсним повністю у такій ситуації, дає йому можливість визначити в установленому Законом порядку правильне рішення, зокрема через прийняття нового рішення, при умові, якщо не закінчилися строки давності встановлені законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 31 липня 2012 року №0001202310, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 54851 грн., оскільки вказані суми документально не підтверджені.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2012 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 21 листопада 2012 року .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Ватаманюк Р.В.

Совгира Д. І.