Постанова № 27894290, 30.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2012 р.

справа № 2а/0470/12520/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року у справі №2а/0470/12520/11 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго»про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

в с т а н о в и В:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до відповідача про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 106558, 48 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 3260, 94 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в частині визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який не було дотримано відповідачем у 2010 році.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що відповідачем порушено вимоги ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв’язку з чим позивачем правовірно розраховано адміністративні-господарські санкції, стягнення яких є предметом спору у справі. Такі висновки обґрунтовані недотримання відповідачем обов’язку щодо здійснення самостійних заходів по працевлаштуванню інвалідів.

Не погодившись з постановою суду, комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга, окрема, обґрунтована тим, що підприємством вживалися заходи щодо працевлаштування інвалідів, а саме щомісячно подавалися звіти до центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст..20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, зобов’язані щорічно сплачувати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. <…> Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду і на приписи Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року N 70, роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»вбачається, що обов’язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб’єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов’язок суб’єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. При цьому, обов’язку вжиття самостійних заходів щодо пошуку та працевлаштування інвалідів, як про те зазначив суд першої інстанції, на суб’єкта господарювання не покладено.

Як свідчать матеріали справи, згідно звіту відповідача «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік»середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві склала 467 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –15 осіб, у графі «кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»- 19 осіб.

Не дивлячись на те, що у відповідача у 2010 році працювала кількість інвалідів менше, аніж нормативно визначена (фактично 15 осіб, за нормативами 19 осіб), відповідач здійснював необхідні заходи щодо працевлаштування інвалідів згідно нормативів, визначених Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2010 року відповідач щомісячно повідомляв центр зайнятості про вакантні робочі місця для працевлаштування інвалідів, з направленням щомісячної звітності форми N 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», в яких була відображена потреба у інвалідах. Натомість, вжитими заходами не надалося можливим працевлаштувати інвалідів, згідно з встановленим для відповідача нормативом робочих місць.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем здійснювались належні заходи для недопущення господарського правопорушення, а відтак підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій, не існує.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 203, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго»- задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року –скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позову Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго»про стягнення штрафних санкцій –відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому КАС України.

(Повний текст постанови виготовлено 31.10.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк