Постанова № 27893459, 07.12.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

04.12.2012 р. справа №5009/3610/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Принцевської Н.М.суддівЛомовцевої Н.В., Скакуна О.А.при секретарі судового засідання Міготіній К.С.за участю представників сторін: від позивача: Железняк О.В., довіреність № 12 від 14.08.2012р.від відповідача:Біленко О.В., згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ААБ № 476933розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод столярних виробів Крона», м. Запоріжжяна рішення господарського суду Запорізької областівід18.10.2012р. (повний текст 22.10.2012р.) у справі№ 5009/3610/12 (суддя Носівець В.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергосталь», м. Запоріжжядо Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод столярних виробів Крона», м. Запоріжжяпро стягнення 195137,55 грн.

В С Т А Н О В И В:

Господарський суд Запорізької області рішенням від 18.10.2012р. задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергосталь», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод столярних виробів Крона», м. Запоріжжя про стягнення 195137,55 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод столярних виробів Крона», м. Запоріжжя, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 18.10.2012р. у справі № 5009/3610/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ НВП «Енергосталь» в сумі 85373,40грн. в зв'язку із тим, що судом першої інстанції було допущено необ'єктивність та упередженість при розгляді справи, оскільки він не прийняв до уваги подані відповідачем докази.

До апеляційної скарги додано документи, а саме: акт № ОУ-0000339 здачі-прийняття робіт (надання послуг), акт про результати позапланової документальної перевірки з питань дотримання діючого податкового законодавства від 12.09.12р. № 2040/22-12/32474945, акт № 1 звіряння рахунків від 26.06.12р., копію виписки з ЄДРПОУ, які відповідач просив долучити до матеріалів справи.

Судова колегія зазначає, що акт № ОУ-0000339 здачі-прийняття робіт (надання послуг), акт № 1 звіряння рахунків від 26.06.12р. та копія виписки з ЄДРПОУ вже наявні в матеріалах справи, тому повторне їх долучення є недоречним.

Таким чином, долученню до матеріалів справи підлягає лише акт про результати позапланової документальної перевірки з питань дотримання діючого податкового законодавства від 12.09.12р. № 2040/22-12/32474945, оскільки відповідач вказав, що на час розгляду справи місцевим судом, він не мав вказаного акту та не мав можливості надати його суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав, що вважає рішення таким, що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, при вирішенні спору суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, дослідив докази та надав їм правильну оцінку, прийнявши як доказ лише первинні документи, тому просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Представники сторін в судовому засіданні надали пояснення, аналогічні викладеним у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Енергосталь" (постачальник, позивач) та товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод столярних виробів Крона" (покупець, відповідач) уклали договір № 300910, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю продукцію -пиломатеріали, найменування (асортимент), ціна, кількість та строк поставки узгоджуються умовами договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (п.1.1 Договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що загальна сума договору визначається сумою, яка зазначена у товарних накладних до договору.

Пунктами 4.3, 4.4 договору сторони узгодили, що передання товару здійснюється за товарною накладною, а датою поставки є дата товарної накладної.

Протягом листопада-грудня 2011 р. позивач здійснив поставку товару на загальну суму 161 770,50 грн., про що свідчать видаткові накладні РН-000078 від 21.11.2011 р. на суму 46 200,00 грн., РН-0000081 від 28.11.2011 р. на суму 52 350,00 грн., РН-0000085 від 07.12.2011 р. на суму 21 900,00 грн., РН-0000086 від 07.12.2011 р. на суму 41 320,00 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями № 125 від 21.11.2011 р., № 127 від 28.11.2011 р., № 133 від 07.12.2011 р. на ім'я Гошуляк Юрія Яремовича.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що оплата поставленої партії товару здійснюється протягом п'яти банківських днів, наступних за днем поставки товару.

Однак відповідач сплатив лише 1 465,78 грн. за поставку товару на підставі видаткової накладної РН-000078 від 21.11.2011 р. (рахунок № 74 від 21.11.2011 р.), чим порушив умови договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний зміст мають й п. п. 1 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормами ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

На час розгляду спору в суді відповідач оплату боргу не довів, доказів належного виконання зобов'язання суду не надав, не заперечував проти того, що товар на вказану суму ним отримано та частково, в сумі 1465,78 грн., оплачено, у зв'язку з чим вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 160304,22 грн. суд першої інстанції вірно визнав нормативно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, позивачем заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 15 671,59 грн. та штрафу в розмірі 16 030,42 грн.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 договору, укладеного між сторонами, встановлено, що за прострочення оплати фактично поставленої та прийнятої партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, від суми невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення. При цьому обмеження строку нарахування пені, яке встановлено у ст. 232 ГК України не застосовується.

Згідно п. 5.3 вказаного договору, за порушення строків оплати товару більше десяти днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості несплаченого товару.

З огляду на зазначені норми права та пункти договору, надані позивачем розрахунки суми пені у розмірі 15 671,59 грн. та штрафу в розмірі 16 030,42 грн. суд першої інстанції визнав вірними, вимоги позивача щодо стягнення пені та штрафу були задоволені в повному обсязі, з чим погоджується й колегія суддів.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач просив стягнути 3% річних за період прострочення з 29.11.2011 р. по 07.08.2012 р. у розмірі 3 131,32грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року вказано, що інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних -є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Виходячи з викладеного, судова колегія погоджується з тим, що заявлену вимогу позивача про стягнення з відповідача 3 131,32 грн. 3 % річних за період часу з 29.11.2011 р. по 07.08.2012 р., суд першої інстанції визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника відповідача стосовно того, що фактична сума боргу перед позивачем є меншою, ніж заявлено, оскільки останній має заборгованість перед відповідачем за іншими господарськими відносинами.

Відповідно до ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідач пояснив, що не вчиняв дій в порядку, передбаченому ст. 601 Цивільного кодексу України щодо припинення зобов'язання. Також відповідач не надав доказів того, що звертався за стягненням збитків, які на його думку, завдані йому позивачем, виходячи зі змісту акту про результати позапланової документальної перевірки з питань дотримання діючого податкового законодавства від 12.09.12р. № 2040/22-12/32474945.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, судом досліджені та прийняті до уваги докази, які мають значення для справи, з урахуванням вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України. Мотиви з яких подана апеляційна скарга, та доводи, викладені в ній, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод столярних виробів Крона», м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 18 жовтня 2012 року по справі № 5006/3610/12 -залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18 жовтня 2012 року по справі № 5006/3610/12 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: Н.В. Ломовцева

О.А. Скакун

Надруковано 5 примірників:

1-позивачу;

1-відповідачу;

1-до справи;

1-ГС;

1-ДАГС