Рішення № 27893129, 26.11.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" листопада 2012 р. Справа № 21/5007/1204/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Зелененький М.М. - довіреність від 06.03.12р.;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТРЕЙД" (м. Коростень)

про визнання договору недійсним

Позивачем пред'явлено позов про визнання недійсними договорів №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. та №ФН-СТ-01-08-10 від 01.08.10р., укладених з відповідачем.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 113, т. 2).

Представник відповідача позовні вимоги заперечив, з викладених у письмових запереченнях (а.с. 59-64, т.2) мотивів. В судовому засіданні подав письмове клопотання, яке було задоволено судом, про долучення до матеріалів справи документів (а.с. 115-151, т.2, 1-3, т.3).

Враховуючи наявні у справі матеріали, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представника позивача.

Дослідивши надані до справи документи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із позовної заяви та матеріалів справи, 24.06.10р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАРТРЕЙД" (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" (покупець, позивач) укладено Договір №ФН-СТ-2406-10 (а.с. 34-39, т.1), згідно п. 1.1. якого відповідач зобов'язався передати, а позивач прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору і Додатків до нього, що є невід'ємними частинами цього Договору (надалі - "Додатки).

Крім того, 01.08.10р. між сторонами було укладено Договір №ФН-СТ-01-08-10 (а.с. 27-33, т.1), згідно п. 1.1. якого відповідач зобов'язався передати, а позивач прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору і Додатків до нього, що є невід'ємними частинами цього Договору (надалі - Додатки).

Пунктом 3.2. Договорів визначено, що одиниця виміру кількості Товару та кількість поставки кожної партії Товару, що поставляється за Договором, визначається в Додатках.

Згідно позовної заяви позивач вказує, що у період часу з 30.09.11р. по 18.11.11р. співробітниками державної податкової інспекції у Голосіївському районі районі міста Києва було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Фактор Нафтогаз" з питань дотримання вимог податкового законодавства з період з 01.04.10р. по 30.06.11р., валютного та іншого законодавства за період 01.04.10р. по 30.06.11р., за результатами якої було складено Акт №549/1-23-30-36134497 від 24.11.11р. (далі - Акт (а.с. 1-58, т.2)).

Зазначає, що на підставі Акту ТОВ "Фактор Нафтогаз" було отримано податкове повідомлення-рішення від 08.12.11р. №0001742330 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ на суму 6053054,00грн.

Вказує, що, у відповідності до вказаного Акту, підставою збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ стало те, що згідно бази даних результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, встановлено, що у контрагента-постачальника ТОВ "Стартейд", який знаходиться на обліку в Коростенській ОДПІ Житомирської області, свідоцтво платника ПДВ анульовано 15.11.10р. По взаємовідносинах з ТОВ "Фактор Нафтогаз", відповідно до податкових накладних, вказаних в таблиці, не задекларовано податкові зобов'язання в липні та серпні 2010 року на суму 5018807,00грн.

Зазначає, що в акті перевірки податковою зроблено висновок, що ПДВ в сумі 5018807,00грн. по податковим накладним, отриманим від ТОВ "Стартрейд" врахований підприємством у складі податкового кредиту з ПДВ за липень 2010 року та серпень 2010 року не відповідає сумі податкових зобов'язань з даної поставки ТМЦ, задекларованої ТОВ "Стартрейд", а сама є меншою на 5018807,00грн. За вказаного, підприємство в порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2., п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. від 03.04.97р. №168/97/ВР зі змінами та доповненнями та п. 4. "Порядку заповнення податкової декларації", затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97р. №165, завищено податковий кредит у липні 2010 року та серпні 2010 року у розмірі 5018807,00грн.

Крім того позивач зазначає, що згідно Акту Коростенської об'єднаної ДПІ від 15.02.11р. за №12/15-02/36022893, остання повідомила про неможливість проведення перевірки ТОВ "Стартрейд" за вересень 2010 року, оскільки в ході аналізу податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). З наведеного, як зазначає ДПІ, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

За вказаного ДПІ зроблено висновок, що по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) між ТОВ "Стартрейд" та контрагентами-покупцями, угоди поставки є нікчемними.

Вказано, що у вересні 2010 року ТОВ "Факто Нафтогаз" не мало взаємовідносин з ТОВ "Стартрейд", проте, існує ймовірність, що у липні та серпні 2010 року угоди, укладені між сторонами також є нікчемними.

З огляду на вищевикладене, позивач зазначає, що укладені з відповідачем договори №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. та №ФН-СТ-01-08-10 від 01.08.10р., є недійсними та просить визнати їх недійсними в судовому порядку.

Відповідач, згідно письмових заперечень на позов (а.с. 59-64, т.2), просить суд у задоволенні позову відмовити. Зокрема, вважає, що у випадках, передбачених ст. 228 ЦК України, рішення про визнання провочину недійсним може прийматися тільки судом, а не співробітниками податкової інспекції.

Заперечує щодо відсутності на ТОВ "Стартрейд" господарської діяльності.

Вказує, що отримання нафтопродуктів відповідає основному предмету діяльності товариства - оптова та роздрібна торгівля нафтопродуктами, передбаченому п. 5.2. Статуту ТОВ "Фактор Нафтогаз".

Зазначене, на думку відповідача, свідчить про те, що укладення договорів було спрямовано на реальне настання правових наслідків і при виконанні договорів кожна сторона діяла в межах діючого законодавства України, та спростовує висновок, що даний правочин є недійсним і суперечить інтересам держави та суспільства.

Додатково відповідач звертає увагу, що у період часу з 01.07.2010 року по 31.08.2010 року ТОВ "Стартрейд" на виконання умов Договору №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. було поставлено паливо-мастильні матеріали на загальну суму 30112858,00 гривень, в тому числі ПДВ 5018 809,67 гривень.

На підтвердження вказаних фактів надано належним чином оформлені видаткові та податкові накладні (а.с. 72-93, т.2).

Повідомляє, що на виконання умов договору № ФН-СТ-01-08-10, 02 серпня 2010 року між ТОВ "Фактор Нафтогаз" і ТОВ "Стартрейд" було підписано додаткову угоду № 1, умовами якої передбачено, що ТОВ "Стартерйд" зобов'язується поставити на користь ТОВ "Фактор Нафтогаз" дизельне пальне Л-0,2-62 у кількості 1 550,00 тонн, загальною вартістю 11 160 000,00 гривень, в тому числі ПДВ в строк до 22.09.2010 року.

Зазначає, що з метою реалізації умов договору № ФН-СТ-01-08-10 ТОВ "Фактор Нафтогаз" перерахувало на користь ТОВ "Стартрейд" грошові кошти у сумі 10926 000,00 гривень, у тому числі ПДВ 1821000,00 гривень. У відповідності з положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР ТОВ "Стартрейд" надало ТОВ "Фактор Нафтогаз" податкову накладну № 310801 від 31.08.2010 року.

В подальшому, як зазначає відповідач, 17.09.2010 року сторонами було підписано додаткову угоду про розірвання за взаємною згодою договору № ФН-СТ-01-08-10 від 01.08.2010 року. На виконання умов вказаної вище додаткової угоди ТОВ "Стартрейд" повернуло ТОВ "Фактор Нафтогаз", отримані грошові кошти у сумі 10926000,00 гривень, у тому числі ПДВ 1821000,00 гривень. Вказаний факт підтверджується банківськими виписками від 22.09.2010 року та 30.09.2010 року.

На підставі вказаних вище податкових накладних ТОВ "Стартрейд" було зменшено податкові зобов'язання на суму податку на додану вартість у розмірі 5018809,67 грн. Вказана інформація була відображена у податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень 2010 та серпень 2010 року, що відповідає приписам Закону України "Про податок на додану вартість".

Вважає, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Посилаючись на Закон України "Про податок на додану вартість", відповідач вказує, що Закон не ставить в залежність віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту від сплати контрагентом податкового зобов'язання до бюджету. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження суми свого податкового кредиту.

Зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.02.2010 р. постановленої за результатами розгляду справи № К-16213/08.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Враховуючи вимоги позивача та їх обґрунтування, встановленими актом податкової перевірки обставинами, зокрема, посиланнями на п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 України, згідно яких за результатами перевірки зроблено висновки, що вказані угоди не мають реального товарного характеру, є нікчемними, та такими, що не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, то слід зазначити, що в розумінні ст. 35 ГПК України, Акт перевірки не має для суду преюдиціального значення та виступає на рівні будь-яких інших доказів, що мають бути оцінені судом в сукупності.

При цьому, слід зазначити, що ст. 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема :

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦК України);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України).

Згідно 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним...

Відповідно ст. 234 ЦК України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

За ч. 2 вказаної статті, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається...

За ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК ( 435-15 ) суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Відповідно до п. 2 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З огляду на вказане, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець ( постачальник ), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк ( строки ) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж ( ст. 712 ЦК України ).

Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що 24.06.10р. між ними укладено Договір №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. (а.с. 34-39, т.1) та 01.08.10р. Договір №ФН-СТ-01-08-10 (а.с. 27-33, т.1), згідно п. 1.1. яких відповідач зобов'язався передати, а позивач прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору і Додатків до нього, що є невід'ємними частинами цього Договору (надалі - "Додатки").

В період з 02.08.10р. по 13.08.10р. між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. (а.с. 60, 62,64,66,68,70,73,76,79, т.2), та Додаткова угода від 17.09.10р. до Договору №ФН-СТ-01-08-10 (а.с. 91).

Матеріалами справи підтверджено, що продукція за Договором №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. неодноразово поставлялась відповідачем позивачу, про що свідчать наявні у справі видаткові (а.с. 61,63,65,67,69,71,74,77,80, т.2) та податкові накладні (а.с 72,75,78,81, т.2). Крім того, позивачем проведено розрахунки за одержану продукцію, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 93-130, т.2).

По Договору №ФН-СТ-01-08-10 від 01.08.10р. також було проведено виконання зобов'язань відповідачем в частині оплати товару. При цьому повернення останньої, у зв'язку з розірванням договору, на думку суду, не може свідчити про наявність підстав для визнання такого договору недійсним.

При цьому слід зазначити, що для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Отже, сторони виконували взяті на себе зобов'язання за спірними договорами, що спростовує твердження про те, що укладення договорів не було спрямовано на реальне настання правових наслідків.

Водночас, позивачем не вказано яким чином укладені договори суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Судом, виходячи зі змісту договорів та вчинених сторонами на їх виконання дій, таких фактів також не встановлено.

Крім того, слід зазначити, що у відповідності до ст.1 ГПК України, до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації) за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів...

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Однак, позивачем не обґрунтовано, у чому полягає порушення його прав та інтересів саме укладеними договорами, визнання недійсними яких є предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність будь-яких законодавчо визначених підстав для визнання недійсними Договорів №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. та №ФН-СТ-01-08-10 від 01.08.10р., що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32,33,49,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 03.12.12

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати: 3 прим.

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек. з пов. про вруч.).