Ухвала суду № 27890403, 21.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2012 р. м. Київ К-20498/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2010 року

у справі № 2а-40571/09/2070

за позовом Казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Казенне підприємство «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0001341501/0 від 18 березня 2008 року у повному обсязі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0001341501/0 від 18 березня 2008 року, винесене ДПІ у Зміївському районі Харківської області.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2010 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Зміївському районі Харківської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Зміївському районі Харківської області провела документальну невиїзну перевірку своєчасності сплати платежів до бюджету КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод», за результатами якої був складений акт № 275/15-027/08326540 від 18 березня 2008 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що мало вираз у порушенні граничного терміну сплати суми узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість по декларації № 20637 від 18 вересня 2007 року та по декларації № 25257 від 22 жовтня 2007 року.

Зокрема, перевіркою було встановлено, що: податкові зобов'язання позивача з податку на додану вартість у сумі 157773,00 грн., які були узгоджені згідно податкової декларації № 20637 від 18 вересня 2007 року, були погашені із порушенням граничного строку сплати, а саме згідно платіжних доручень: № 7 від 18 січня 2008 року у сумі 57057,16 (з порушенням терміну сплати на 109 днів) та № 48 від 27 лютого 2008 року у сумі 470,90 грн. (з порушенням терміну сплати на 149 днів); податкові зобов'язання позивача з податку на додану вартість у сумі 155927,00 грн., які були узгоджені згідно податкової декларації № 25257 від 22 жовтня 2007 року, були погашені із порушенням граничного строку сплати, а саме згідно платіжних доручень: № 48 від 27 лютого 2008 року у сумі 55920,13 грн. (з порушенням терміну сплати на 120 днів), № 41 від 28 лютого 2008 року у сумі 19154,06 грн. (з порушенням терміну сплати на 121 день), № 59 від 29 лютого 2008 року у сумі 14345,72 грн. (з порушенням терміну сплати на 122 дні).

18 березня 2008 року на підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Зміївському районі Харківської області прийняла податкове повідомлення -рішення № 0001341501/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за затримку на 149 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 146947,00 грн. застосувала до позивача штраф в розмірі 50 % в сумі 73473,99 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2007 року та за вересень 2007 року були сплачені позивачем до державного бюджету платіжними дорученнями: № 977 від 19 вересня 2007 року, № 169 від 26 вересня 2007 року, № 829 від 09 листопада 2007 року, № 285 від 30 листопада 2007 року, № 195 від 195 від 09 жовтня 2007 року, № 746 від 01 листопада 2007 року, у зв'язку з чим розрахунок штрафної санкції не відповідає дійсності та документально не підтверджується, з урахуванням того, що норма пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не встановлює право чи обов'язок саме органу державної податкової служби якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій згідно спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про сплату узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за серпень та вересень 2007 року із затримкою понад 90 календарних днів згідно платіжних доручень № 7 від 18 січня 2008 року, № 48 від 27 лютого 2008 року, № 41 від 28 лютого 2008 року та № 59 від 29 лютого 2008 року.

Разом з цим, матеріали справи містять платіжні доручення № 977 від 19 вересня 2007 року, № 169 від 26 вересня 2007 року, № 829 від 09 листопада 2007 року, № 285 від 30 листопада 2007 року, № 195 від 195 від 09 жовтня 2007 року, № 746 від 01 листопада 2007 року, якими підтверджується сплата узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість згідно податкової декларації за серпень 2007 року та вересень 2007 року (згідно графи «призначення платежу»).

Згідно пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) штрафна санкція (штраф) -плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до положень підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, для застосування цього штрафу необхідна наявність двох підстав: 1) наявність узгодженої суми податкового зобов'язання; 2) несплата цієї узгодженої суми податкового зобов'язання при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Ці факти мають бути належним чином встановлені податковим органом. Інших підстав для застосування штрафу не передбачено.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність визначення податковим органом позивачу штрафних санкцій згідно спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Зміївському районі Харківської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна