Постанова № 27884600, 23.11.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний судП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2012 р. справа № 2а- 8950/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просить, з урахуванням уточнень, скасувати податкове повідомлення-рішення №0000671700 від 23.04.2012 року. Посилаючись на факти викладені у позовній заяві, позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання позивач та його представник не з'явились, через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача до судового засіданні не з'явився, однак в судовому засідання, яке відбулося 01.10.2012 року надав письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно з ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У відповідності до вимог ч.1 ст.41 КАС України - у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Куп'янської міської ради Харківської області 22.05.2001 року за №24750010002000348, та перебуває на податковому обліку в ОДПІ в Куп'янському районі Харківської області з 22.05.2001 року за №2127. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100085900 від 27.12.2007 року, виданого ОДПІ Куп'янського району Харківської області.

На підставі наказу Куп'янської ОДПІ від 06.03.2012 року №1777 фахівцем Демченко І.А. проведено документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 стосовно взаємовідносин з ТОВ «Промтехноопт»(код ЄДРПОУ 37092055), за період з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року.

За результати перевірки Куп'янською ОДПІ у Харківській області було складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 стосовно взаємовідносин з ТОВ «Промтехноопт»(код ЄДРПОУ 37092055) за період з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року від 21.03.2012 року № 306/12-2227800088.

Згідно висновків акту перевірки ФОП ОСОБА_1 встановлені порушення:

- ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України;

- п.п. «а»п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п.п. «г»п.201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за період з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 74 500 грн., в тому числі за листопад 2011 року занижено в сумі 34 167 грн., а за грудень 2011 року занижено в сумі 40 333 грн.

На підставі висновків акту перевірки Куп'янською ОДПІ в Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення №000067170 від 23.04.2012 року, яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 110 750, 00 грн., в тому числі за основним платежем 74 500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 37 250 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 21.03.2012 року №306/17-2227800088, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Так, в мотивувальній частині вказаного вище акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Промтехноопт".

За матеріалами справи судом встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова були проведені перевірки ТОВ "Промтехноопт" та складені акти про неможливість проведення зустрічних звірок №41/15-02-36/37092055 від 26.01.2012 року та № 94/23-02-05/37092055 від 20.02.0212 року, в яких було встановлено, що у зазначеного контрагенту позивача немає необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Однак, як вбачається з акту перевірки №306/17-2227800088 від 21.03.2012 року та підтверджується матеріалами справи позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Промтехноопт»на підставі договору №2/6 від 02.06.2011 року (а.с. 60-61), в якому продавець -ТОВ «Промтехноопт», зобов'язується передати, а покупець -ФОП ОСОБА_1, приняти та оплатити переданний товар -будівельні матеріали в асортименті, відповідно до виписаних рахунків.

Докази виконання умов вказаного договору підтверджуються залученими до матеріалів справи: видатковими накладними №17/11 від 17.11.11 року, №14/12 від 14.12.2011 року, податковими накладними №435 від 17.11.2011 року, №314 від 14.12.2011 року (а.с.56-59).

Таким чином, на думку податкового органу, правочини укладені від його імені не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до "вигодонабувача" та суперечать інтересам держави та суспільства, на що суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що обране суб'єктом владних повноважень найменування перелічених актів (про неможливість проведення звірки) не відповідає ані змісту самих актів, в яких викладені висновки податкового органу по суті проведених платником податків господарських операцій, ані діям контролюючого органу, котрі були здійснені у спірних правовідносинах і полягали у встановленні правильності справляння ФОП ОСОБА_1 податку на додану вартість.

За таких обставин, суд доходить висновку про фактичне проведення суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах зустрічних звірок.

Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем доведено придбання у свого контрагента товар та використання його в своїй господарській діяльності, оскільки ним виконані умови укладенего договору, що підтверджують первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, укладені позивачем правочини із зазначеним контрагентом є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на акти перевірок, складених ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, стосовно контрагента позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання.

Також, суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент позивача не виконав своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого позивачем неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентом, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентом - з другої сторони, недійсними.

Окрім того, суд звертає увагу, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона -Куп'янська об'єднана Податкова інспекція Харківської області не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності реального виконання робіт, реального існування об'єктів будівництва, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності ТОВ "Мегаполіс+". Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про порушення фізичної особи-підприєця п.198.1 п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Податкового кодексу України при справлянні ПДВ та податку на прибуток.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000671700 від 23.04.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1117.50 грн. (одна тисяча сто сімнадцять гривень п'ятдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Котеньов О.Г.