Постанова № 27884201, 27.11.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р. Справа № 2а-3042/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді М.І.Кишинського

за участю секретаря судового засідання М.М.Дякун

за участю представників сторін:

від позивача Р.Р.Мороз

від відповідача М.В.Гавадзин

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Форест Груп»

до відповідача: Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001272330 від 20 вересня 2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Форест Груп" (надалі-позивач) звернулося в суд з позовною заявою до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (надалі-відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001272330 від 20 вересня 2012 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем неправомірно, оскільки позивачем на підтвердження виконання господарських операцій по договорах з ДП «Квінта-Транс» та ТОВ «Квінта-Груп» відповідачу надавались усі необхідні документи, в тому числі договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, усі необхідні документи бухгалтерського обліку, які б підтверджували товарність операцій із зазначеними підприємствами та належність формування податкового кредиту, а отже висновки відповідача, щодо нікчемності правочинів та безтоварності операцій із заначеними підприємствами є неправомірними та необґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає до скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з обставин викладених в позовній заяві підтримав в повному обсязі та пояснив суду, що позивачем на підставі первинних документів бухгалтерського обліку та податкових накладних при здійсненні господарських операцій належним чином сформовано податковий кредит у відповідності до вимог податкового законодавства. Щодо неправомірності дій з боку контрагентів позивача, то останній не може нести відповідальність за їхні господарські операції, які здійсненні з іншими суб'єктами господарської діяльності та є не підтвердженими належним чином при проведенні податковим органом перевірки. За таких обставин, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків відповідача про нікчемність правочинів та безтоварності господарських операцій є незаконним та таким, що підлягає до скасування. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, надавши суду письмове заперечення, яке мотивоване тим, що за наслідками проведених відповідачем перевірок, встановлено безпідставне формування позивачем податкового кредиту, шляхом укладення фіктивних угод з іншими контрагентами, оскільки первинні документи позивача не відповідають вимогам, які встановлені для первинного документа, а отже позивачем відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з його контрагентами без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків. Таким чином, вважає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення правомірно, у відповідності до вимог податкового законодавства, що є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

Розглянувши позовну заяву та заперечення, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та проаналізувавши правові норми законодавства України, суд встановив наступне.

Позивач по справі, зареєстрований Тисменицькою районною державною адміністрацією як суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа, взятий на податковий облік в органах Державної податкової служби перебуваючи на обліку в Тисменицькій міжрайонній державній податковій інспекції Івано-Франківської області, а також на даний час зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідачем, 06 вересня 2012 року була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань правильності визначення податкового кредиту та своєчасності сплати податку на додану вартість товариством з обмеженою відповідальністю "Вест Форест Груп" (позивачем) за період жовтень, грудень 2010 року та січень 2011 року з контрагентами ДП «Квінта-Транс» та ТОВ «Квінта-Груп».

Даною перевіркою встановлено порушення частини 5 статті 203, частин 1,2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів (послуг) від ДП «Квінта-Транс» та ТОВ «Квінта-Груп», роботи по яких не були виконані.

Також, перевіркою встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а також підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість», в наслідок чого за перевіряємий період, позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 2322,00 грн.

За результатами даної перевірки складено акт №549/2240/36083783 від 06 вересня 2012 року, на підставі якого відповідачем 20 вересня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення від №0001272330, яким позивачу зменшено розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 2322,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення базується на висновках відповідача щодо нікчемності раніше укладених позивачем з ДП «Квінта-Транс» та ТОВ «Квінта-Груп» договорів та безтоварності господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.

Як встанвлено судом, між товариством з обмеженою відповідальністю «Квінта-Груп» як перевізником та позивачем як замовником укладено договір перевезення від 01 вересня 2010 року, згідно якого перевізник зобов'язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення і видати його замовнику, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату.

На виконання умов даного договору між сторонами складено акти виконаних робіт, а саме акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000198 від 27 жовтня 2010 року за надання транспортних послуг на загальну суму 6800,00 грн., в тому числі ПДВ 1133,33 грн.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000209 від 01 грудня 2010 року за надання транспортних послуг на загальну суму 4620,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 770,00 грн. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000007 від31 січня 2011 року за надання транспортних послуг на загальну суму 2514,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 419,00 грн.

За надані транспортні послуги, позивачем здійснено оплату на підставі платіжних доручень №258 від 16 листопада 2010 року в сумі 6800,00 грн., в тому числі ПДВ 1133,33 грн., №273 від 30 листопада 2010 року в сумі 4620,00 грн., в тому числі ПДВ 770,00 грн. та №322 від 31 січня 2011 року в сумі 2514,00 грн., в тому числі ПДВ 419,00 грн.

На підставі наданих транспортних послуг та здійснених позивачем оплат, перевізником (продавцем) виписано наступні податкові накладні, зокрема: податкова накладна №195 від 27 жовтня 2010 року на загальну суму 6800,00 грн., в тому числі ПДВ 1133,33 грн., податкова накладна №205 від 01 грудня 2010 року на загальну суму 4620,00 грн., в тому числі ПДВ 770,00 грн. та податкова накладна №7 від 31 січня 2011 року на загальну суму 2514,00 грн., в тому числі ПДВ 419,00 грн.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з акту перевірки податкового органу, на момент укладення вищезазначеного договору, сторони були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та зареєстровані, як суб'єкти підприємницької діяльності. Також, обидва підприємства були зареєстровані як платники податків, а також як платники податку на додану вартість, про що їм видано відповідні свідоцтва.

Вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов'язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності, окрім оспорюваних господарських операцій під час перевірки Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, товари, які поставлялись позивачу вищезазначеними контрагентами ДП «Квінта-Транс» та ТОВ «Квінта-Груп», а саме електроди в подальшому були поставлені позивачем іншим суб'єктам підприємницької діяльності, про що виписано та складено відповідні видаткові накладні наявні в матеріалах справи, тому слід вважти, що такі товари посталялись позивачу його контрагентами належним чином під час здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у договорі вчиненого у визначеній законом формі, а відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні документи, які пов'язані з цим договором відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, свідчать що волевиявлення сторін правочинів було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

Суд вважає, що немає жодних підстав для посилання відповідача на частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не зазначає чим саме зміст заперечуваного ним правочину суперечить чинному законодавству та яким самим нормам.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 7.1. статті Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (який діяв до 2011 року) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Подібні правомі норми закраплені і в Податковому кодексі України, який вступив в дію з 01 січня 2011 року, зокрема в пункті 198.2 статті 198 якого передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 даного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України передбачено, що не дозволяють включати до складу податкового кредиту суми, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями або іншими подібними документами відповідно до зазначених законів, а також те, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальності за свого контрагента, щодо внутрішньої діяльності свого контрагента відносно трудових відносин з своїми працівниками. Позивач не зобов'язаний перевіряти наявність чи відсутність трудових відносин свого контрагента з його працівниками, а також їх числельність, оскіли законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Така відповідальність контрагента позивача покладається виключно на нього та на органи державної влади, а в разі встановленого порушення контрагентом, правові наслідки настають виключно для нього. Таким чином, позивач не може нести відповідальності за порушення з боку свого контрагента, оскільки, як вже зазначалось вище законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Отже, якщо контрагент допустив порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього.

В свою чергу, зазначені обставини не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на формування податкового кредиту, оскільки сторонами було дотримано всіх вимог вищезазначеного договору, про що складено та підписано відповідні документи встановленого законом зразка, а саме акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які не містять недоліків. Також, сторонами проведено оплату за виконані роботи в повному об'ємі, що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи та виписано податкові накладні, які є основою для формування податкового кредиту.

Враховуючи те, що виконання позивачем робіт зазначених в договорі підтверджено належно оформленими документами, пов'язаних з оплатою даних договорів, віднесення позивачем сум до податкового кредиту після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт на підставі укладеного договору здійснене у повній відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, а тому висновок відповідача щодо нікчемності правочинів та завищення позивачем податкового кредиту є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

Таким чином, позивачем правомірно на підставі оформлених податкових накладних, які відповідають вимогам законодавства, сформовано податковий кредит на суму 2322,00 грн., в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 1133,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 770,00 грн. та за січень 2011 року в сумі 419,00 грн., що є підставою для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення №0001272330 від 20 вересня 2012 року.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001272330 від 20 вересня 2012 року Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: М.І.Кишинський

Постанова складена в повному обсязі 03 грудня 2012 року.