Ухвала суду № 27878480, 22.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5847/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі -Меєчко К.П ,

за участі: представників позивача - Нікітіної А.М. і Чехової Н.М.; представника відповідача - Федорова С.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва фабрика «Київ»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва фабрика «Київ»(далі -позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 05 липня 2011 № 0000152301, як неправомірного.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з постановою суду Державна податкова інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин справи, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва фабрика «Київ»зареєстроване як юридична особа 22.08.2005 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області. Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво взуття, оптова торгівля взуттям, роздрібна торгівля взуттям та шкіряними виробами.

У червні 2011 року податковим органом проведено було документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Сігурно»за період з 01.05.2008 по 30.05.2011.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.06.2011 року № 765/23-3/33715556, яким встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених ТОВ «Перша взуттєва фабрика «Київ»з постачальниками з ТОВ «Сігурно». ТОВ «Перша взуттєва фабрика «Київ»здійснювало фінансові операції, товарний характер яких наявними документами, наданими до перевірки не підтверджено, тому відповідно до ч. 1,5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини є нікчемними в силу закону. Також позивачем порушено п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження підприємством суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за червень, липень та серпень 2010 року на суму 111 041, 20 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 № 0000152301, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 111041,20 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 27760, 30 грн.

У ході перевірки органом державної податкової служби проаналізовано результати перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ ТОВ «Сігурно», зокрема висновок про нікчемність правочину зроблено на підставі акта перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ по господарських взаємовідносинах ТОВ «Сігурно»з ТОВ «Елфра Дисплей». За даними перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ, ТОВ «Сігурно» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а факт передачі товарів (послуг) ТОВ «Сігурно»до контрагентів-покупців не встановлено, а також не підтверджено наявність поставок товарів (послуг).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит за спірний період, факт реальності спірних господарських операцій доведено належними доказами, відповідачем не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із аналізу положень статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що вся продукція яка поставлялась ТОВ «Сігурно»була фактично отримана позивачем та безпосередньо використана при здійсненні позивачем основного виду діяльності, а саме: при виробництві взуття. Факт отримання позивачем товару від контрагента підтверджується наступними доказами, а саме: видаткова накладна від 30.06.2010 № 983006, видаткова накладна від 16.07.2010 № 981607, видаткова накладна від 29.07.2010 № 982907, видаткова накладна від 12.08.2010 № 981208, видаткова накладна від 31.08.2010 № 983108, податкова накладна від 30.06.2010 № 983006, податкова накладна від 16.07.2010 № 981607, податкова накладна від 29.07.2010 № 982907, податкова накладна від 12.08.2010 № 981208, податкова накладна від 31.08.2010 № 983108, акт прийому передачі за червень № Д-00012444, акт прийому передачі за липень № Д-00015138, акт прийому передачі за серпень № Д-00017801.

Із вказаних податкових накладних, видаткових накладних та актів прийому-передачі вбачається, що позивач придбавав у ТОВ «Сігурно»такий товар, як поліуретан, клей прутковий, пасту ПУ, силікон.

Вказана закуплена продукція використовувалась позивачем при здійсненні останнім одного із основних видів діяльності, а саме: виробництва взуття, що підтверджується наданими позивачем документами про рух поставленого матеріалу по підприємству та використання його у діяльності позивача : накладні про внутрішнє переміщення сировини зі складу до виробничого цеху, звіти про випуск продукції, звіти про переміщення номенклатури на складах, картки рахунків, паспорти моделей, які виробляються, норми витрат продукції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що весь дохід від реалізації товарів та витрати на його придбання, включені позивачем до складу податкового зобов'язання і податкового кредиту, повністю підтверджено первинними, податковими та іншими документами, зокрема, і податковими накладними.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочин, укладений між ТОВ «Перша взуттєва фабрика «Київ»та ТОВ «Сігурно»є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Колегія суддів зазначає, що як вбачається зі змісту Акту перевірки ТОВ «Перша взуттєва фабрика «Київ»єдиною підставою для висновку про нікчемність договору між позивачем та ТОВ «Сігурно»є інформація, викладена в акті перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ по господарських взаємовідносинах ТОВ «Сігурно»з ТОВ «Елфра Дисплей».

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що здійснення господарської діяльності ТОВ «Сігурно»з ТОВ «Елфра Дисплей»не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.