Ухвала суду № 27870272, 28.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9423/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"28" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2012 року по справі за позовом приватного підприємства «Магнат Дизайн Центр»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПП «Магнат Дизайн Центр» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 квітня 2012 року № 0001112260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС України подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та скасував його. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ „Нью Стар" та ТОВ „Лугпромстройсантехмонтаж" за період з 01 березня 2011 року по 30 травня 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 07 березня 2012 року № 19/22-205/30659728.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2., п. 198.3, п. 183.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме занижено податок на додану вартість на загальну суму 397698,00 грн.

Наведені обставини послужили підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 20 квітня 2012 року № 0001112260, яким позивачу нараховані зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 397698,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Так, позивачем було укладено договори на поставку матеріалів для улаштування підлоги , коврової плитки та іншого обладнання, меблів з подальшою установкою із ТОВ «Нью Стар». Крім того, між позивачем та ТОВ «Нью Стар»було укладено договір підряду. В матеріалах справи міститься також договір субпідряду, укладений між позивачем та ТОВ „Лугпромстройсантехмонтаж".

Згідно з умовами зазначених договорів контрагентами має бути поставлено матеріали для улаштування підлоги, коврової плитки та іншого обладнання, а також поставлено та встановлено меблі позивачеві. На виконання договорів сторонами оформлено податкові та видаткові накладні. Крім того, актом перевірки підтверджується віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з контрагентами. Дані податкові накладні, сплачені суми ПДВ за договорами були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.

Відповідно до п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

За п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень п. 14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п. 198.1, п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст. 198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У відповідності з п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні належним чином оформленні первинні документи.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні податкові накладні, належно оформлені контрагентами, які на момент їх видачі знаходилися в Єдиному державному реєстрі, були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, колегія суддів вважає правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами операцій поставок та послуг від ТОВ „Нью Стар", ТОВ „Лугпромстройсантехмонтаж". Крім того, в матеріалах справи міститься рішення Донецького апеляційного адміністративного суду, яким встановлено, що податковим органом було неправомірно проведено перевірку ТОВ „Нью Стар" та визнано нечинними договірні зобов'язання з контрагентами. В свою чергу, відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача за вищевказаними спірними господарськими операціями свідчить про протиправність винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення, яким позивачу нараховані зобов'язання з податку на додану вартість року у розмірі 397698,00 грн.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Судом першої інстанції правомірно зауважено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, ніби-то придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

З приводу посилання відповідача на ту обставину, що укладені договори між позивачем та контрагентами порушують публічний порядок та вчинені сторонами з недодержанням вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що зобов'язання сторін були здійснені з метою настання реальних обставин, а саме виконання умов договорів, а тому податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Окрім того, виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

Необхідно зауважити, що позивачем були вчинені всі необхідні дії, починаючи з укладання договору та проведення оплати товару до реалізації його контрагентам. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Тому податкова інспекція має право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби України -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.