Рішення № 27838601, 04.12.2012, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/13259/12

РІШЕННЯ

іменем України

04.12.2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Сеніна В.Ю.

при секретарі Кирпі П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності, -

в с т а н о в и в:

у червні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з відповідачем у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 1996 року, від якого в них народилася дитина -ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

01 жовтня 1999 року нею за власні кошти придбана квартира АДРЕСА_1.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2007 шлюб між ними розірвано.

Зазначаючи, що відповідач чинить їй перешкоди у розпорядженні її майном, просить визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

В судовому засіданні позивачка та її представник -ОСОБА_4 підтримали позов та просили його задовольнити за викладених у ньому та у наданих письмових поясненнях підстав.

Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях, зазначаючи, що він жодним чином не порушує права позивачки, а також просив застосувати позовну давність.

Заслухавши пояснення сторін, представника та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.08.1996, від якого в них народилася дитина -ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвами про укладення шлюбу та про народження дитини (а.с.7).

Шлюб між сторонами, згідно з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2007, розірвано, видано відповідне свідоцтво (а.с.4).

Також встановлено, що 01.10.1999 на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна»укладено договір купівлі-продажу (реєстровий № 3116-А/1594), за умовами якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_3 за 10000 грн.

В той же день, 01.10.1999, на зазначеній вище товарній біржі, ОСОБА_1 купила, а ОСОБА_6, діючи від свого імені та від імені ОСОБА_7, продав квартиру АДРЕСА_1 за 9200 грн., про що зазначені особи уклали договір купівлі-продажу (реєстраційний № 3118-А/1593) (а.с.6).

Згідно з довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 06.11.2012 № 41146 (И-2012) ціла квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Українській біржі «Десятинна»01.10.1999 № 3118-А/1593 (а.с.44).

Крім того, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3, яка була відчужена позивачкою 01.10.1999, належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Старокиївської районної державної адміністрації м. Києва від 05.05.1994, згідно із розпорядженням від 05.05.1994 № 5235 та зареєстрованого в Київському МБТІ 11.05.1994 за № 5636, що підтверджується даними, які містяться у договорі купівлі-продажу від 01.10.1999 (реєстровий № 3116-А/1594).

У наданих письмових запереченнях відповідач також зазначав про те, що квартира, що є предметом спору, була придбана за кошти від продажу квартири АДРЕСА_3.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Але, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд, оцінюючи зібрані по справі докази, дійшов висновку, що позивачка не довела тих обставин, на які посилалася, як на підставу своїх позовних вимог, оскільки порушення, невизнання або оспорювання її прав на володіння, користування та розпорядження своєю власністю зі сторони відповідача не встановлено.

Главою 1 (Основні правила посвідчення правочинів) розділу ІІ (Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій) Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, визначено, що «…Правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами.»(п. 4.1); «…При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя…» (п. 4.2); «…Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.»(п. 4.3).

Частина 1 статті 355 ЦК України визначає поняття і види права спільної власності, а саме: майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За викладених обставин твердження позивачки про неможливість повноцінно розпоряджатися своїм майном з посиланням на вказаний вище Порядок вчинення нотаріальних дій щодо необхідності письмової згоди відповідача на таке розпорядження, яку відповідач відмовляється їй надати, суд вважає необґрунтованим.

Позовну давність, про застосування якої просить відповідач, суд не застосовує до даних правовідносин з таких підстав.

Практичне застосування строку позовної давності при вирішенні спору можливе у разі встановлення, що право позивача, про захист якого він просить, є порушеним. Не можна відмовляти у задоволенні позову з підстав відсутності факту порушення права позивача та одночасно через пропуск позовної давності.

У разі, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск позовної давності.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України, а саме: з позивачки підлягає стягненню 700 грн. судового збору, які нею недоплачені при подачі даного майнового позову з ціною 100000 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 355, 393 ЦК України, ст. 57 СК України, ст.ст. 57-60, 80, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає: АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 700 (сімсот) гривень в дохід держави:

одержувач -УДКСУ у Голосіївському районі;

ЄДРПОУ -26077879;

банк одержувача -ГУ ДКСУ у м. Києві;

МФО -820019;

рахунок -31219206700002;

код платежу -22030001.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя