Ухвала суду № 27821946, 28.11.2012, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

В І Л Ь Н О Г І Р С Ь К И Й М І С Ь К И Й С У Д Д Н І П Р О П Е Т Р О В С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2012 року. Справа № 2- 170/11

п/с № 2/407/78/2012

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області,

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Кудіній Н.І.

з участю:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки, третя особа у справі: ОСОБА_4,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 11.08.2010 року, позивач керуючись ст.ст. 3, 113 ЦПК України, ст.ст.16, 31, 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65 СК України, прохає визнати недійсним договір поруки від 16.03.2007 року, № 55186-1 сгеd, укладений між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк».

В обґрунтування позову зазначено, що в 1990 році вона уклала шлюб з відповідачем-1, ОСОБА_3. В шлюбі з відповідачем-1, народилися дочки, ОСОБА_6 - 1991 року народження, та ОСОБА_5 - 1995 року народження. В 1998 році, шлюб між нею та відповідачем-1, було розірвано. 11.08.2000 року, вона уклала з відповідачем-1, повторний шлюб, який був зареєстрований в РАЦС виконавчого комітету Вільногірської міської ради депутатів, актовий запис № 11. До цього часу вона, відповідач-1, та їхні доньки проживають усі разом.

В серпні 2010 року, вона взнала, що відповідач-1, 16.03.2007 року уклав з відповідачем-2, ПАБ КБ «ПриватБанк», договір поруки № 55186-1 сгеd, згідно якого відповідач -1 є поручителем перед відповідачем-2, за виконання громадянином ОСОБА_4, свого зобов'язання по поверненню в строк до 12.03.2009 року відповідачу-2 кредиту в розмірі 15000 гривень, за кредитним договором № 55186-1 сгеd, від 16.03.2007 року. В цей час в провадженні Вільногірського міського суду (суддя Шаповал Г.І.), знаходиться цивільна справа, за позовом ПАБ КБ «ПриватБанк», до її чоловіка, ОСОБА_3, та до ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за вище зазначеними договором поруки та кредитним договором, оскільки позичальник, ОСОБА_4, свого зобов'язання за кредитним договором не виконав. В свою чергу вона вважає, що відповідачі уклали договір поруки № 55186-1 сгеd від 16.03.2007 року, в порушення її майнових прав, з порушеннями норм цивільного та сімейного законодавства України, а тому вище зазначений договір повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку, виходячи з наступного.

Згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 1.2. спірного договору поруки передбачено, що відповідач-1, зобов'язується відповідати перед відповідачем-2 всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Згідно до ч.2 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. В свою чергу за станом здоров'я, вже декілька років вона не працює, і єдиним джерелом існування для неї є заробітна плата її чоловіка, відповідача-1, яка є її спільною сумісною власністю з відповідачем-1.

За змістом ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

В силу ст. 31 ЦК України, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

В свою чергу, спірний договір поруки, не являється дрібним правочином, виходячи з зобов'язання відповідача-1, яке на час укладення спірного договору, вже дорівнювало 15000 гривень, а вона ніякої згоди, тим більше письмової на укладення відповідачем -1, договору поруки, згідно до якого відповідач - 1 взяв на себе обов'язок розпоряджатися в тому числі майном, грошовими коштами, які належать їй і відповідачу-1 на праві спільної сумісної власності подружжя, не надавала під час укладення спірного договору, та не погоджувала його після укладення цього договору, про що свідчить відсутність у відповідачів її письмової згоди на укладення спірного договору поруки. Про наявність спірного договору поруки, вона взагалі дізналася тільки коли побачила в серпні 2010 року у відповідача-1 матеріали з Вільногірського міського суду, в яких знаходилася копія зазначеного договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно до ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, може бути: визнання правочину недійсним.

Згідно до ч.1 ст.113 ЦПК України, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

В судове засідання позивачка не з'явилася, але надала заяву про розгляд справи за її відсутності, з участю її представника, ОСОБА_1 (а.с.70)

Третя особа у справі, ОСОБА_4, в судове засідання не з'явився, але також надав заяву про розгляд справи за його відсутності. (а.с.53)

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги та їх обґрунтування, що викладені в позовній заяві, підтримав в повному обсязі. Із його додаткових пояснень витікає, що не зазначено конкретне майно, про яке йде мова в п.1.2 договору поруки, що кошти, які згідно п. 2.1.4 договору поруки, находяться на картковому рахунку поручителя ОСОБА_3, є спільною власністю подружжя, таким чином, ОСОБА_3 укладаючи договір поруки, розпорядився спільним майном без згоди на це другого із подружжя.

Відповідач, ОСОБА_3, в судове засідання не з'явився, але надав заяву про розгляд справи за його відсутності, при цьому зазначив, що він позовні вимоги визнає. (а.с.76,83,87,114)

Представник відповідача, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», який не обмежений в його повноваженнях, в судове засідання не з'явився, але надав заяву про розгляд справи з його відсутності, де зазначив, що позов не визнає. (а.с.139) Разом з тим, раніше в судовому засіданні, представник позивача пояснив, що договір поруки має в виду тільки майно, яке належить на праві особистої власності поручителю ОСОБА_3 Додатку № 1 не існує, але є кошти поручителя, які можуть бути на рахунку в банку. Якщо заінтересована особа вважає, що порушуються її права при утриманні коштів з карткового рахунку поручителя, то має право звернутися в суд, якщо утримання будуть перевищувати половину заробітної плати, і, таким чином, із спільної сумісної власності подружжя буде виділено частки.

Згідно квитанцій від 10.08.2010 року позивачем сплачено 37 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 8.50 грн. судового збору. (а.с. 1)

Згідно копії договору поруки № 55186 сгеd від 16.03.2007 року, зазначено:

п.1.1 - Предметом цього договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ОСОБА_4, адреса реєстрації АДРЕСА_1. паспорт серія НОМЕР_3. виданий 08.09.1998 р. Вільногірським МВ УМВС в Дніпропетровській області, ІПН НОМЕР_1. (далі - Боржник) ним своїх обов'язків за кредитним договором від 16.03.2007 року № 55186 сгеd (далі - Кредитний договір), згідно якому Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень, а Боржник зобов'язаний: повернути кредит в строк до 12.03.2009 року, сплачувати за його користування 30 (тридцять) % річних, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 60 (шістдесят) % річних в дату сплати процентів, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі;

п.1.2 - Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності, і яке вказано у Додатку №1 до даного Договору, далі -Майно;

п.1.3 - Поручитель цим заявляє та гарантує Кредитору, що кожне з викладених нижче тверджень є точним, повним та не містить будь-якої неправдивої інформації, що може ввести в оману. (а.с. 4)

Згідно копії свідоцтва про одруження, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрували шлюб 11.08.2000 року, актовий запис № 84 (а.с.5)

Згідно копії свідоцтва про народження, ОСОБА_5, народилася ІНФОРМАЦІЯ_5, актовий запис № 197, її батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 6)

Згідно копії паспорту громадянина України, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована за місцем проживання по АДРЕСА_2 (а.с. 39)

Згідно довідки від 10.08.2010 року № 666, ОСОБА_2 отримує допомогу по інвалідності, її середній дохід за період з січня 2010 по липень 2010 року складає 131,72 грн. (922.05:7). (а.с. 40)

Згідно копії паспорту громадянина України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований за місцем проживання по АДРЕСА_2 (а.с. 41)

Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_3, йому перераховувалася зарплата в період з 05.01.07 р. по 02.08.2010 р., він знімав кошти готівкою та здійснював безготівкові розрахунки в магазинах, дані про утримання коштів з його рахунку для відшкодування заборгованості за будь-яким кредитом відсутні. (а.с. 95-97, 120-122)

Суд вважає, що між сторонами виник спір стосовно, начебто, розпорядження відповідачем -1 без згоди позивача, спільними з позивачем сумісними коштами, в тому числі, заробітною платою та грошовими збереженнями, та іншим майном, для забезпечення виконання зобов'язань іншої особи з повернення кредитних коштів банку, тобто відповідачу -2 у справі.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За загальними правилами цивільного законодавства правочин є дійсним, якщо він відповідає умовам дійсності правочину, до яких відносяться: законність змісту правочину; наявність у особи, яка вчиняє правочин необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми правочину вимогам закону; реальність правочину, тобто його спрямованість на настання правових наслідків.

Згідно статті 203 ЦІК України: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 204 ЦКА України, передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьої цієї статті установлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 236 ЦК України: 1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. 2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно ст. 14 ЦК України: 1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. 2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. 3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. 4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно ч.2 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом ст. 65 СК України, 1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою; 2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя; Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена; 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ст. 368 ЦК України, 1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю; 2. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом; 3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; 4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно ст. 369 ЦК України: 1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. 2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. 3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. 4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно ст. 553 ЦК України: 1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. 2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно ст. 554 ЦК України: 1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст. 559 ЦК України: 1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. 2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. 3. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. 4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Суд вважає, що позивач не довів свої вимоги як за обставинами справи так і відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вимоги вищезазначених правових норм та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позивач, всупереч умов договору поруки, безпідставно стверджує, що поручитель, ОСОБА_3, уклавши спірний договір поруки, тим самим розпорядився спільним сумісним майном, належним їй та йому, як подружжю.

Згідно умов спірного договору поруки, витікає, що він одночасно містить в собі, начебто, елементи договору застави, оскільки є посилання на те, що поручитель відповідає перед кредитором всіма належними йому особисто коштами та майном, проте, представник позивача спростував в судовому засіданні наявність Додатку 1 до договору поруки, де мало бути перераховане майно поручителя ОСОБА_3, з чого випливає, що конкретне майно, в тому числі, в складі спільної сумісної власності подружжя, яким би поручитель відповідав перед кредитором, в договорі не зазначено;

доказів того, що банком, фактично, утримувалися кошти з рахунку ОСОБА_3 на виконання його зобов'язань за договором поруки та відповідно до умов кредитного договору, позивач не надав;

згідно п.п.1.1 та 1.2 договору поруки, ОСОБА_3 взяв на себе обов'язок відповідати перед кредитором в межах належних йому особисто коштів та майна, а не в межах спільної сумісної власності подружжя, тобто, якщо у поручителя є кошти чи майно в складі спільної сумісної власності подружжя, то відповідальність перед кредитором може наступити тільки в межах частки цих коштів та майна, яка належить особисто поручителю, тобто згоди другого із подружжя на укладення цього договору поруки непотрібно, оскільки мова не йде про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя; з чого слід зробити висновок, що згідно закону, у випадку настання обставин, зазначених в договорі поруки, для стягнення кредитного боргу заінтересована особа, згідно закону -ст.ст. 366,370-372 ЦК України, має право подати позов про виділення із спільної сумісної власності частки цієї власності, що належить, саме, ОСОБА_3, тобто, тільки на цій стадії виконання договірних зобов'язань мова може йти про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя;

інших будь-яких порушень законодавства та інших вимог щодо чинності спірного правочину позивач не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позову немає, оскільки позивач не довів наявність обставин та фактів, які можуть, згідно закону, свідчити про недійсність договору поруки.

Розподіляючи судові витрати, суд , керуючись ст. 88 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», доходить висновку про покладення судових витрат, в виді судового збору -107.30 грн., на позивача, ОСОБА_2, для чого з неї слід стягнути в дохід держави України, додатково, судовий збір - 98.80 грн., враховуючи що нею сплачено при подачі позову судовий збір -08.50 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 37.00 грн. повернути позивачу, ОСОБА_2, оскільки з 01.11.2011 р. такий вид судових витрат законом не передбачено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 209 ч.3, 212-215,218, 222,223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відмовити у визнанні недійсним договору поруки від 16.03.2007 р. № 55186-1 cred, що укладений між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».

Судові витрати у справі в виді: судового збору -107.30 грн. покласти на позивача, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3., уродженку м. Вільногірська, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_2, зареєстровану за місцем проживання по АДРЕСА_2, стягнувши з неї в дохід держави України, додатково, судовий збір - 98.80 грн., враховуючи що нею сплачено при подачі позову судовий збір - 08.50 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 37.00 грн. повернути позивачу, ОСОБА_2, через Управління Державної казначейської служби України у м. Вільногірську, Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37996805, надавши їй за її заявою оригінал квитанції від 10.08.2010 року, після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів, з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення сторонам та третій особі.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.