Ухвала суду № 27821289, 26.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2012 р.

справа № 2а/0470/9373/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Хімушкіної О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року у справі №2а/0470/9373/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

28.07.2011р. Публічне акціонерне товариство «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську від 17.11.2009 року №0005051503/0 в частині застосування штрафу у сумі 16512,37грн. Адміністративний позов обґрунтований, зокрема, на вимогах Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого податковий орган не наділений повноваженнями самостійно змінювати призначення платежів. Відповідач, при складанні акту перевірки, не приймав до уваги банківські документи, у яких позивачем визначено призначення платежу, та зараховував грошові кошти в порядку календарної черговості погашення податкового боргу, тим самим збільшував період пропуску граничного строку з метою нарахування штрафних санкцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську №0005051503/0 від 17.11.2009 р. Постанова суду мотивована тим, що Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не передбачено право органу державної податкової служби змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у м. Дніпродзержинську подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга, зокрема, обґрунтована посиланням на пп. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який визначає порядок погашення податкового боргу. Також заявник апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що адміністративний позов подано до суду з порушенням місячного строку, визначеного ч.5 ст.99 КАС України.

Сторони в судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового процесу не здійснювалось.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03.11.2009 року посадовими особами ДПІ у м.Дніпродзержинську була проведена камеральна перевірка своєчасності сплати орендної плати за землю державної та комунальної власності, за результатами якої складено акт №5209/455/15-3/00130820 від 03.11.2009 року, в якому, зокрема, зроблено висновок про порушення підприємством сплати узгоджених податкових зобов’язань (орендна плата за землю): у розмірі 7102,48грн. з затримкою на 331 календарний день та у розмірі 25922,25грн. з затримкою 364 календарних днів (а.с.17-18).

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську прийняте податкове повідомлення-рішення від 17.11.2009 року №0005051503/0, яким застосовані штрафні санкції у розмірі 16512,37 грн., що складає 50% за затримку понад 90 календарних днів сплати грошового зобов’язання у сумі 33024,73грн. (а.с.22)

Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжних доручень №3584 від 29.09.2009 р. на суму 38045грн. та №487 від 27.09.2009р. на суму 38045грн., ПАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»перерахувала узгоджену суму орендної плати за землю за серпень 2009 року та липень 2009 року відповідно. Проте, податковий орган, у зв’язку з наявністю у позивача заборгованості за серпень 2008 року у сумі 33024,73грн., керуючись ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зарахував перераховані кошти у порядку календарної черговості погашення боргу за попередній період.

Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, з огляду на те, що податковий орган не наділений повноваженнями самостійно змінювати призначення платежу, а тому висновки ДПІ про порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань є необґрунтованими, оскільки зроблені податковим органом незважаючи на здійснені позивачем платежі, цільове призначення яких не стосуються погашення податкового боргу попередніх періодів.

На думку податкового органу, незважаючи на бажання платника податків спрямовувати кошти на сплату поточних зобов’язань, ДПІ має правові підстави здійснювати зарахування таких платежів у рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів. При цьому, податковий орган керувався п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якої податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

Отже, фактично спірні правовідносини між сторонами полягають у тому, чи наділений податковий орган повноваженнями щодо погашення податкового боргу платника, шляхом зміни цільового призначення платежів, самостійно визначених таким платником податків.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не передбачено право органу державної податкової служби змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.2 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III, який був чинним на час здійснення позивачем платежів та зміну відповідачем цільового призначення таких платежів (2009 рік), податкове зобов'язання платника податків - зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 7.7 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

В той же час, згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що право визначати призначення платежу, відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику.

Функцію контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, покладено на органи державної податкової служби.

В той же час, суд зауважує, що, на період виникнення спірних правовідносин між сторонами, податкові органи не були наділені повноваженнями щодо зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Вичерпний перелік заходів, які вживаються податковим органом з метою виконання зазначених функцій, визначено Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був спеціальним законом з питань оподаткування і установлював порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності дій відповідача стосовно зарахування сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу, які не вказані у призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, у зв'язку з чим правомірно задовольнив позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в цій частині.

Щодо посилання заявника апеляційної інстанції на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Посилання відповідача на необхідність застосування до даних правовідносин ч.5 ст.99 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду, є безпідставними, оскільки така редакція статті набула чинності лише 30.07.2010 року, а відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Зміст суб’єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попереднім нормативно-правовим актом. Отже, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, були врегульовані Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21.12.00 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків вправі оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. В свою чергу, строки давності визначені статтею 15 зазначеного Закону і становлять 1095 днів.

Виходячи зі змісту ч.3 ст.99 КАС України, строки звернення з адміністративним позовом та порядок їх обчислення можуть встановлюватися також іншими законами, в тому числі Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Таким чином, строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання визначається на підставі норм статей 5 та 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і становить 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, –

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року у справі №2а/0470/9373/11 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов