Ухвала суду № 27821285, 14.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2012 р. справа № 2а-0870/69/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Хімушкіної О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2012 року у справі №2а-0870/69/12 за позовом Запорізького міського центру зайнятості до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант»про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

04.01.2012 року Запорізький районний центр зайнятості звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант»суму коштів допомоги по безробіттю, виплачену ОСОБА_1 у розмірі 11032,51грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на вимоги п.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яким визначено, що із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант»(код ЄДРПОУ 31154435) суму коштів допомоги по безробіттю у розмірі 11032 грн. 51 коп. (одинадцять тисяч тридцять дві гривні 51 копійка). Постанова суду мотивована обов'язком роботодавця сплатити на користь центру зайнятості суми виплаченої допомоги по безробіттю, у разі поновлення працівника на посаді за рішенням суду.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати постанову суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що ОСОБА_1 отримав компенсацію заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі задоволення позову Центру зайнятості про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю, з Товариства дана сума двічі буде виплачена працівнику, а саме Запорізьким центром зайнятості, за період знаходження на обліку, та Товариством в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з рішенням суду. Більш того, на думку заявника апеляційної інстанції, вимога позивача про стягнення з Товариства сплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття є правомірною лише в частині періоду з 18.11.2009р. по 24.12.2009 року, коли Апеляційний суд Запорізької області підтримав рішення місцевого суду про поновлення на роботі та виплату заробітку.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант» від 05.06.2009р. ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з правових питань.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 25.11.2009р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2009р., скасовано наказ Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант» про звільнення, та поновлено ОСОБА_1 на роботі.

З 18.11.2009 р. по 07.05.2010р. ОСОБА_1 перебував на обліку в центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. За вказаний період ОСОБА_1 виплачено допомогу по безробіттю у сумі 11032,51грн.

29.09.2011 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію за №629/46 щодо повернення виплаченої допомоги, але в добровільному порядку відповідачем суми допомоги не відшкодовано.

Відповідно до ч.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що виконавчий документ про поновлення незаконно звільненого працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що остаточний документ, який підтверджує факт поновлення на роботі ОСОБА_1 є наказ Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант»№ 44 від 14.05.2010 року, а не ухвала апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2009 року, якою залишено без змін рішення від 25.11.2009р. про поновлення на роботі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині.

На обґрунтованість висновків суду першої інстанції не можуть вплинути й доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 отримав подвійну оплату за один і той самий період, а саме отримав допомогу по безробіттю, виплачену Запорізьким міським центром зайнятості за період знаходження на обліку, та середній заробіток за час вимушеного прогулу, виплачений Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант»згідно з рішенням суду. Так, предметом спору у даній справі є стягнення коштів не на користь ОСОБА_1, а на користь Центра зайнятості, яким виплачувалась допомога по безробіттю незаконно звільненого працівника Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант».

Разом з тим, суд першої інстанції посилаючись на ч.4 ст.38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якої строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом передбачених цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення»не застосовується, не прийняв до уваги те, що така редакція статті діє з 18.05.2011 року, а тому посилання позивача на зазначену норму є безпідставним.

Відповідно до ст.99 КАС України (в редакції чинній з 30.07.2010р.), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що до вимог, які пов'язані з порушенням прав позивача необхідно застосовувати строк звернення до суду в один рік, встановлений законом, чинним на час виникнення відповідних правовідносин.

Зазначений висновок базується на тому, що норма права, яка встановлює строк звернення до суду є нормою матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України (в редакції, що діяла до 30 липня 2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зміни, внесені до наведеної статті КАС України, та які набрали чинності з 30 липня 2010 року, встановили піврічний строк звернення до суду.

Проте, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин, застосуванню до спірних відносин підлягає той строк звернення до суду, який був встановлений на час виникнення таких відносин (вчинення оскаржуваних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень).

Враховуючи, що про поновлення на роботі ОСОБА_1 повідомив Орджонікідзевський районний центр зайнятості 25.05.2010р., права позивача підлягають судовому захисту протягом річного строку, оскільки позивач звернувся до суду протягом цього строку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує..

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2012 року у справі №2а-0870/69/12 -без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов