Ухвала суду № 27815460, 28.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/23061/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області (далі -ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012

у справі № 2а-5434/11/1370

за позовом приватного підприємства «Оліяр»(далі -Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Діткуна І.З.,

відповідача -Шевченка Т.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.05.2011 № 0000013540, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 8 437 744,06 грн. (у тому числі 6 750 195,25 грн. за основним платежем та 1 687 548,81 грн. за штрафними санкціями) та податкове повідомлення-рішення від 06.05.2011 № 000023540, за яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 750 195,25 грн. (у тому числі 5 400 156,20 грн. за основним платежем та 1 350 039,05 грн. за штрафними санкціями). У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з реального характеру спірних операцій з поставки товару позивачеві, що обумовлює право Підприємства на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат за цими операціями.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що відсутність у позивача виробничих потужностей для зберігання відповідного обсягу олії соняшникової, який було придбано Підприємством за спірними операціями, неподання Підприємством товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування придбаної продукції, лімітно-забірних карток за формою № 20, а також участь постачальника позивача -товариства з обмеженою відповідальністю «Тітан-С-2»(далі -ТОВ «Тітан-С-2») -у схемі штучного формування податкового кредиту у податковій звітності є достатніми свідченнями фіктивності спірних операцій з поставки товару позивачеві та, відповідно, незаконності відображення результатів цих операцій у податковому обліку позивача.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті з підстав невизнання податковим органом права позивача на податкову вигоду (а саме -на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат) за операціями з поставки Підприємству олії соняшникової та інших товарно-матеріальних цінностей в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Тітан-С-2», як це було зафіксовано в акті від 18.04.2011 № 313/23-1/32461721. Свою правову позицію податковий орган мотивує тим, що ТОВ «Тітан-С-2»було залучено до схеми формування податкової вигоди за участю низки фіктивних підприємств (товариства з обмеженою відповідальністю «Е-Восток-Україна»та товариства з обмеженою відповідальністю «Елфра Дісплей»); спірні операції з поставки мали фіктивний характер, позаяк у Підприємства відсутні резервуари для зберігання відповідного обсягу олії соняшникової, що виступала предметом поставки, позивачем не подано товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару, а також типових форм обліку сировини та матеріалів, складенням яких опосередковується переміщення товарно-матеріальних цінностей, їх оприбуткування, здійснення їх складського обліку (акт про приймання матеріалів М-7, лімітно-забірна картка, картка складського обліку матеріалів).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право платника - покупця товарів (робіт, послуг) на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, а також на податковий кредит виникає за наявності документів, що достовірно підтверджують реальність конкретних господарських операцій (фактів господарської діяльності).

Податкова вигода може бути визнаною необґрунтованою у разі її одержання не за наслідками реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Однак у розглядуваному випадку доводам податкового органу щодо фіктивності спірних операцій з поставки не було надано належної правової оцінки.

Так, суди встановили, що на підтвердження виконання спірних операцій з поставки олії соняшникової та інших товарно-матеріальних цінностей Підприємством подано договори поставки, акти на вибірку партії товару, податкові та видаткові накладні, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості.

При цьому суди відхилили посилання відповідача на відсутність у Підприємства товарно-транспортних накладних як на підставу для невизнання права позивача на валові витрати та податковий кредит.

І хоча серед документів, з якими чинне податкове законодавство пов'язує право платника на податковий кредит та на формування валових витрат, документи про перевезення вантажу не перелічені як обов'язкові, однак для достеменного з'ясування реального хараткеру господарської операції з поставки товару необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції (як-от при поставці товарів -документи на підтвердження їх транспортування, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, прийняття за кількістю та якістю, зберігання тощо), наявність у організації-контрагента основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

В аспекті цього питання слід зазначити, що за умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. А відтак додатковій перевірці підлягають і фактори, якими керувався платник при виборі постачальника на відповідному ринку товарів.

Однак відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі № 2а-5434/11/1370 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько