Рішення № 27805366, 02.11.2012, Залізничний районний суд м. Сімферополя

4

Справа № -0107/1032/2012

№ 0107/2417/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2012 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Масалигіної Н.С.

за участю секретаря - Пацера А.О.,Курського І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сімферополі АР Крим цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

06.03.2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № DNH4KS 11570035 від 07.05.2005 року. Згідно умов договору відповідачем отримано кредит на отримання побутової техніки в розмірі 6191,31 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 07.05.2008 року. На виконання умов договору відповідач повинен був сплачувати щомісячно з 21 по 28 число кожного місяця грошові кошти в сумі 247 грн. 57 коп. За п.3.2. договору була встановлена відповідальність при порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань, останній повинен сплачувати проценти у розмірі 72 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Між тим, прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконала, через що станом на 26.01.2012 року загальна сума простроченої заборгованості склала 63 901,91 гривень, у тому числі: 6191, 32 грн. - заборгованість за кредитом; 34 917,37 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та 22 793,22 грн. - проценти по ньому. У зв'язку із тим, що позичальник відмовляється погасити заборгованість добровільно, позивач змушений звернутися до суду із цим позовом.

14.05.2012 року не погоджуючись з основним позовом ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про поновлення строку звернення із позовом до суду та визнання кредитного договору № DNH4KS 11570035 від 07.05.2005 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, недійсним, який прийнятий судом і об'єднаний в одне провадження (а.с.23-24, 32).

Зустрічний позов вмотивований тим, що ОСОБА_1 ніякого кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку не отримувала і договір № DNH4KS 11570035 від 07.05.2005 року не підписувала, а тому на підставі статей 203, 215 ЦК України просила визнати цей договір недійсним, і поновити їй строк звернення до суду із зустрічним позовом.

В судовому засіданні представник позивача свій позов підтримав у повному обсязі у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 просив відмовити у зв'язку з його недоведеністю.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена судом належним чином, але будь-яких клопотань про відкладення судового розгляду або проведення судового засідання в її відсутність суду не надала і причини своєї неявки до суду не повідомила (а.с.72-74, 78-82).

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши та оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що заявлений позов підлягає задоволенню, а зустрічні вимоги ОСОБА_1 не доведені належними та допустимими доказами, а тому зустрічний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судовим розглядом встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений Договір № DNH4KS 11570035 від 07.05.2005, оригінал якого приєднаний до матеріалів справи, за умовами якого ОСОБА_1 наданий строковий кредит на придбання товарів побутової техніки в розмірі 6191,32 гривень (шість тисяч сто дев'яносто одна грн.) на термін 36 місяців. За умовами договору строк повернення Кредиту в повному обсязі настає 07.05.2008 року, включно зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,09% у місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 1.2 Договору позичальник повинен був сплачувати грошові кошти для погашення у період з 21 по 28 числа кожного місяця заборгованості за даним договором в сумі 247,57 грн. Кредит був наданий відповідачу для придбання товарів згідно з переліком, підтвердженим як безпосередньо договором так і актом прийому - передачі товару від 07.05.2005 року. Пунктом 3.2, 3.10 Кредитного договору передбачена відповідальність за порушення позичальником строків погашення заборгованості, за якими останній повинен сплачувати проценти у розмірі 72 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. У зв'язку із невиконанням умов договору виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 26.01.2012 року склала 63901,91 грн.: зокрема 6191, 32 грн. - заборгованість за кредитом; 34 917,37 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та 22 793,22 грн. - проценти за користування кредитом (а.с.3-7).

На підтвердження виконання умов договору з боку банку представником позивача надані оригінали видаткової накладної № ФМ -2128 і № ФМ -2129 ДП «Фоксторт» ТОВ «Фокстрот», магазин «Фокстрот» від 07.05.2005 року; рахунок-фактура ДП «Фоксторт» ТОВ «Фокстрот» № ФМ -1020 і рахунок-фактура №1019 від 07.05.2005, також акт прийому - передачі товару покупцю ОСОБА_1 (а.с.52-56).

Натомість не погоджуючись з цими вимогами Банку, відповідач у зустрічному позові просила визнати договір недійсним посилаючись на те що ніякого договору між нею та банком укладено не було і відповідно, товари за цим договором нею не придбалися (а.с.23-28).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 3, 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Тому, на виконання ч. 4 ст. 10 ЦПК України судом була призначена по справі за клопотанням ОСОБА_1 почеркознавча експертиза для з'ясування обставин зустрічного позову (а.с.46,61).

Між тим, під час виконання клопотання експерта щодо відібрання експериментальних та вільних зразків підпису ОСОБА_1 судом двічі відкладалося вирішення цього питання у зв'язку із неявкою ОСОБА_1 до суду і не представленням вільних зразків свого підпису. Після чого експертне провадження № 1892 знято з виконання і призначена судом експертиза скасована ухвалою суду від 11.10.2012 року (а.с.64, 72-79).

Стаття 203 Цивільного Кодексу України, з підстав якої заявлений зустрічний позов, передбачає вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У сенсі вказаної статті, правочином є дія, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Тому правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно з ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, договір, спір щодо якого виник у сторін, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору і форма його складання відповідає ч.1 ст.1055 ЦК України

На підставі ч.2 ст.640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Згідно до роз'яснень, які містяться у п. 24 постанови Пленуму Верхового Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» само по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як свідчать надані позивачем оригінали видаткової накладної № ФМ -2128 і № ФМ -2129 ДП «Фоксторт» ТОВ «Фокстрот», магазин «Фокстрот» від 07.05.2005 року; рахунок-фактура ДП «Фоксторт» ТОВ «Фокстрот» № ФМ -1020 і рахунок-фактура №1019 від 07.05.2005, а також акт прийому - передачі від 07.05.2005 року, придбані товари за переліком, про які зазначено у п.1.3.1. договору, передані і отримані покупцем ОСОБА_1 (а.с.52-56).

Тому утвердження відповідача про те, що нею не придбались будь-які товари не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо придбання товарів стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.

Таким чином, суд вважає, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 не доведені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Що стосується позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», то вони підтверджуються матеріалами справи і не спростовані відповідачем, а тому заборгованість за договором № DNH4KS 11570035 від 07.05.2005, яка утворилась через неналежне виконання ОСОБА_1 прийнятих на себе грошових зобов'язань, підлягає стягненню з останньої на підставі ст.ст.526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України.

Відповідно до положень статті 214 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування судових витрат, які сплачені ним і підтверджені документально це сума судового збору - 639,02 гривень (а.с.1).

На підставі ст. ст.203, 215, 525-527, 638, 640, 1050, 1054-1055 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 74, 88, 212, 213, 214, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (податковий код юридичної особи 14360570, місцезнаходження юридичної особи зареєстровано за адресою: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; банківські реквізити: розрахунковий рахунок 74191940900016 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОКПО 14360570) заборгованість у розмірі 63 901 (шістдесят три тисячі дев'ятсот одну) грн. 91 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (податковий код юридичної особи 14360570, місцезнаходження юридичної особи зареєстровано за адресою: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; банківські реквізити: розрахунковий рахунок 74191940900016 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОКПО 14360570), судові витрати у розмірі 639 (шістсот тридцять дев'ять) грн. 02 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: