Постанова № 27786979, 28.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2012 року 16:00 № 2а-13971/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РБЖ» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РБЖ»(далі -ТОВ «РБЖ») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби від 25.07.2012 року № 0001932210 винесеного на підставі акту про результати проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки від 20.07.2012 року №3476/2210/36273061.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-13971/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 15 листопада 2012 року представники сторін заявили клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин, суд протокольною ухвалою ухвалив про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що податкове повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0001932210 підлягає скасуванню, оскільки висновки Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби, викладені в акті перевірки від 20.07.2012 року № 3476/2210/36273061 щодо недійсності та нікчемності правочинів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «РБЖ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер», є надуманими і не відповідають дійсності.

Позивач вказав на те, що суми віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам Товариства з обмеженою відповідальністю «РБЖ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер»(далі - ТОВ «Компанія Валкер») віднесені позивачем на підставі первинних документів, згідно із якими дані були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог, посилаючись на правомірність винесення оскаржуваного податкового - повідомлення рішення, акт про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Валкер»за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року проведеної ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 01.06.2011 року №708/22-00/37868142 та наявності у провадженні СВ Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області кримінальної справи від 23.05.2012 року №28-3834, порушеної за фактом підроблення іншого документа та використання завідомо підробленого документами, за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, в результаті чого договори, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «РБЖ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер» в період з 04.10.2011 року по 30.04.2012 року згідно частин 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Посадовими особами ДПІ у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби проведено невиїзну позапланову документальну перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «РБЖ»вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер»за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року, за наслідками якої складено акт від 20.07.2012 року № 3476/2210/36273061 та встановлено порушення, а саме:

- ч.5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинам, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю «РБЖ»в період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер»та відображені в податковій звітності за квітень 2012 року;

- пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю «РБЖ»завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 34 156,34 грн., в тому числі по періодам: квітень 2012 року - 34 156,34 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0001932210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах), код платежу 3014010100 на загальну суму 42 695,42 грн., з якої за основним платежем - 34 156,34 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) -8 539,08 гривень.

Відповідно до Податкового кодексу України органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, при проведенні перевірки відповідачем зроблений висновок, що угоди між Товариством з обмеженою відповідальністю «РБЖ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер»укладені без мети настання реальних наслідків, а тому відповідно до частин першої, п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності.

Як вбачається з матеріалів справи, в жовтні 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РБЖ»(Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер»(Виконавець) було укладено ряд договорів підряду, а саме:

- договір № 116-сп від 03.10.2011 року, на здійснення капітального ремонту по вул. Драгомирова, 8.

- договір №117-сп від 03.10.2011 року, на здійснення ремонтних робіт по вул. Тверський тупик, 9.

- договір №119-сп від 03.10.2011 року на здійснення ремонтних робіт бульвару Дружби Народів, 6-б.

На виконання зазначених договорів ТОВ «РБЖ»перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Компанія Валкер»грошові кошти в сумі 204 938, 04 гривень, в т.ч. ПДВ в сумі 34 156, 34 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

№21 від 17.04.12 на загальну суму 45250, 00 гривень в т.ч. ПДВ в сумі 7541,67 гривень;

№22 від 17.04.2012 року на загальну суму 99908,36 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 16651, 39 гривень;

№23 від 17.04.2012 року на загальну суму 59779,68 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 9963,28 гривень.

В свою чергу ТОВ «Компанія Валкер»направлено на адресу ТОВ «РБЖ»податкові накладні на загальну суму ПДВ 34 156, 34 гривень.

У квітні 2012 року ТОВ «РБЖ»по контрагенту ТОВ «Компанія Валкер»до податкового кредиту з податку на додану вартість було включено суму 34 156, 34 гривень за наступними податковими накладними:

№20 від 09.04.2012 року на загальну суму 51506,36 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 8584, 39 грн.;

№14 від 04.04.2012 року на загальну суму 48402,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 8067,00 грн.;

№24 від 09.04.2012 на загальну суму 45250, 00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 7541,67 грн.;

№26 від 09.04.2012 на загальну суму 59779,68 грн. в т. ч. ПДВ в сумі 9963,28 гривень.

Перерахування коштів ТОВ «РБЖ»на розрахунковий рахунок ТОВ «Компанія Валкер»підтверджується випискою по рахунку №26001110964, відкритому у Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль»від 17.04.2012 року.

Щодо нікчемності правочинів, вчинених між ТОВ «РБЖ»та його контрагентом та неправомірності формування податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Компанія Валкер»правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Слід зазначити, що повноваження податкових інспекцій та порядок їх діяльності регламентується Податковим Кодексом України.

Стаття 19№ Податкового кодексу України чітко регламентує перелік функцій, які виконують органи державної податкової служби.

Проте, до переліку їх функцій відповідно Податкового кодексу України не входить право робити висновки про нікчемність правочинів.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Позивачем до суду надано: податкові накладні, акти виконаних робіт які підтверджують факт здійснення господарської діяльності між ТОВ «РБЖ»та ТОВ «Компанія Валкер», а також банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем наданих послуг.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2011 року у справі № К-12509/08.

Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Зазначена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року.

Як встановлено судом, зобов'язання за договорами між ТОВ «РБЖ»та ТОВ «Компанія Валкер»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними банківськими виписками, актами та податковими накладними.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов до висновку, що позивачем надано необхідні первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо виконання робіт за участю ТОВ «РБЖ»та ТОВ «Компанія Валкер». Достовірність відомостей у цих документах не спростована податковим органом.

Разом з тим, суд зазначає, що податковий орган ані в акті перевірки, ані в ході судового розгляду не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

При цьому важливо відмітити, що ТОВ «Компанія Валкер»на момент виконання договорів по капітальному ремонту сходових клітин мало ліцензію Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на ведення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності ТОВ «Компанія Валкер»є: будівництво будівель, оптова торгівля будівельними матеріалами, інші спеціалізовані роботи, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням, інші види оптової торгівлі.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Разом з тим, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно наявних в матеріалах справи витягу та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, ТОВ «Компанія Валкер»станом на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців та продовжують перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду даної справи.

При цьому, суд зазначає, що державним реєстратором внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відсутності ТОВ «Компанія Валкер»за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 03 травня 2012 року, тобто вже після здійснення господарських операцій та складання ТОВ «Компанія Валкер»на користь позивача податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент підписання відповідних договорів, податкових накладних, юридична особа - ТОВ «Компанія Валкер»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивності вказаного підприємства, відповідачем суду не надано.

Не приймаються судом до уваги доводи відповідача про порушення кримінальної справи за фактом підроблення іншого документа та використання завідомо підробленого документа, за ознаками злочину, передбаченого статтею частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

Суд звертає увагу, що порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не може бути доказом вини певної особи у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідачем не надано суду обвинувального вироку суду, яким встановлено, що ТОВ «Компанія Валкер»зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з ТОВ «РБЖ»(з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо), підроблялись первинні документи або що товари, роботи (послуги) від вказаного контрагенту позивачу фактично не передавались.

Крім того, суд звертає увагу, що при проведенні спеціалістом Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області почеркознавчого дослідження, за результатами якого складений висновок від 31 травня 2012 року № 252, не досліджувались первинні документи, які є предметом дослідження при розгляді даної адміністративної справи, а тому відповідачем не надано суду належних доказів того, що надані позивачем первинні документи підписані не керівником ТОВ «Компанія Валкер»Павлюком К.Ю., а іншою особою.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що договори між ТОВ «РБЖ»та ТОВ «Компанія Валкер»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «РБЖ»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Так, відповідно до підпункту абзацу 1 пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Досліджені судом податкові накладні виписані контрагентами позивача та скріплені печаткою і відповідають іншим вимогам, встановленим правовими нормами.

Судом також встановлено, що на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних контрагент позивача -ТОВ «Компанія Ваплкер»були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством.

За даними реєстру платників ПДВ, розміщеної на офіційному сайті Державної податкової служби України свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Компанія Валкер»було анульоване 25 червня 2012 року, в той час як податкові накладні на користь позивача зазначеним платником податку були видані у квітні 2012 року.

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Компанія Валкер»було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг).

На переконання суду, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані вказаним підприємством до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

При цьому, суд зазначає, що несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2012 року у справі № К/9991/1617/11.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Компанія Валкер»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в акті перевірки висновки Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби щодо порушення ТОВ «РБЖ»пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визнаються судом необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, доказів правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого відповідачем рішення до суду не надано, а тому податкове повідомлення-рішення № 0001932210 від 25 липня 2012 року підлягає скасуванню.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачем, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РБЖ»задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби № 0001932210 від 25 липня 2012 року.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський