Постанова № 27786401, 08.11.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2012 р. 14 год.40 хв.Справа № 2-а-3539/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Кургузовій Т.М.,

за участю представників:

позивача - Деркача В.А.,

відповідача - Гученко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фермерського господарства "Урожай - II" до Іванівського відділення Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

Фермерське господарство "Урожай - II" (далі - позивач, ФГ "Урожай - ІІ") звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Іванівського відділення Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 14.08.2012 року № 0000112301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 39 249,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 26 166,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 13 083,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає щодо неправомірності дій МДПІ про донарахування зобов'язань з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, оскільки висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених ФГ "Урожай - ІІ" з ПП « А-Ліра», зроблений на підставі акту перевірки контрагента позивача, який не є первинним документом податкового та бухгалтерського обліку. При цьому, вказує, що надані позивачем до перевірки первинні документи з невідомих підстав не були прийняті відповідачем в якості підтвердження реального здійснення господарської операції. Посилання податкового органу на відсутність належним чином заповнених подорожніх листів вантажного автомобіля за формою № 2, як відсутність доказу поставки та транспортування аміачної селітри також є неправомірним, оскільки складання подорожніх листів не є обов'язковим при транспортуванні товару. Враховуючи викладене, позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких зазначив, що в ході перевірки ФГ "Урожай - ІІ" були встановлені взаєморозрахунки з ПП "А-Ліра", при цьому позивачем до перевірки не були надані договори купівлі-продажу товару (селітри), сертифікати якості товару, а також подорожні листи за формою № 2, надані товарно-транспортні накладні складені з порушеннями їх заповнення. Крім цього перевіркою ПП "А-Ліра" встановлено неможливість здійснення вказаним підприємством господарської діяльності, відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Враховуючи викладене, податковим органом правомірно було зроблено висновок про заниження у листопаді 2011 року податку на додану вартість, що підлягає сплаті, на 26166,00 грн. внаслідок штучно сформованого податкового кредиту по контрагенту ПП "А-Ліра", а тому прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши думку представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Фермерське господарство « Урожай-ІІ » є юридичною особою відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 24.12.2001 р. за № 1 490 120 0000 000009, видане Іванівською районною державною адміністрацією Херсонської області, та перебуває на обліку в Нижньосірогозькій МДПІ ( Іванівське відділення) з 08.01.2002 р. за № 343.

Основним видом діяльності ФГ "Урожай-ІІ" згідно Довідки про включення до ЄДРПОУ та коду КВЕД є - 01.11.0 - вирощування зернових, технічних та решти культу, не віднесених до інших класів рослинництва, відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України у перевіреному періоді ФГ "Урожай - ІІ" перебував на спеціальному режимі оподаткування та відповідно був платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 03.08.2012 року по 08.08.2012 року на підставі наказу №264 від 03.08.2012 року та службового посвідчення від 17.05.2012 року №069158 головним державним податковим ревізором-інспектором, інспектором податкової служби 1 рангу, податкового контролю юридичних осіб Гученко А.А., згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання ФГ "Урожай-ІІ" правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "А-Ліра" за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року, за результатами якої було складено акт від 09.08.2012 року №12/22/31332719 (далі - акт перевірки).

Висновками акту перевірки є:

- відсутність факту реального придбання товарів ФГ "Урожай-ІІ" від ПП "А-Ліра" у листопаді 2011 року на суму ПДВ 32 007,00 грн., що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків та відповідно до ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 655, ст. 656, ст. 658, ст. 662, ст. 664, ст. 902 Цивільного кодексу України така угода є безтоварною та має ознаки недійсності, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;

- порушення ст. 209, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 199.1, п. 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення суми податку на додану вартість - 5 841,00 грн., заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті (підлягав) сплаті ( р.14 декларації ) всього на загальну суму 26 166,00 грн., у тому числі по податкових періодах - листопад 2011 року заниження на 26 166,00 грн. за рахунок штучно сформованого податкового кредиту по контрагенту ПП "А-Ліра" та в результаті чого встановлено нецільове використання спецкоштів у сумі 26 166,00 грн.

На підставі вищевказаних висновків акту перевірки від 09.08.2012 року №12/22/31332719 було прийнято податкове повідомлення рішення від 14.08.2012 року №0000112301 про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 39249,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 26166,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 13083,00 грн., яке є предметом оскарження в даній справі.

Як вбачається з акту перевірки на встановлення порушення Податкового кодексу України та збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням вплинули наступні обставини:

1) за даними системи обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, за даними додатку 2 до Декларації з податку на додану вартість за листопад 2011 року ФГ "Урожай - ІІ" до складу податкового кредиту віднесена сума податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ПП "А-Ліра" у розмірі ПДВ 32007,00 грн.;

2) на перевірку ФГ "Урожай" не надано договір купівлі - продажу товару (селітри);

3) на перевірку ФГ "Урожай" надано товарно-транспортні накладні з порушенням їх заповнення, а саме в графах № ТТН - записи відсутні, № до подорожного листа - запис відсутній, запис про відомості про вантаж - відсутній, відпуск дозволів - запис відсутній, відомості про вантаж - відсутні записи про ціну, суму, вид пакування, кількість, у видаткових накладних від ПП "А-Ліра" не зазначено прізвище та посаду особи, яка прийняла селітру;

4) на перевірку не надано сертифікати якості на товар, а також належним чином заповнені подорожні листи вантажного автомобіля за формою №2;

5) Державною податковою інспекцією у Скадовському районі Херсонської області Державної податкової служби на адресу Іванівського відділення Генічеської МДПІ було направлено для подальшого відпрацювання матеріали документальної планової виїзної перевірки ПП "А-Ліра" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, оформлені актом від 15.06.2012 року №82/22/34323178, згідно якому встановлено, що до перевірки ПП "А-Ліра" не надано сертифікати якості на товар, товарно-транспортні накладні оформлені з порушеннями, подорожні листи вантажного автомобіля за формою №2 заповнені належним чином, проте вказані документи не можуть бути доказом прийняття фактичної участі у здійсненні вантажних перевезень ПП "А-Ліра" через відсутність транспортних засобів. У ПП "А-Ліра" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, що підтверджує відображення ПП "А-Ліра" в податковому обліку "безтоварної" операції та, як наслідок, надання послуг по формуванню "незаконного" податкового кредиту іншим суб'єктам підприємницької діяльності. Відповідно довідки ГВПМ ДПІ у м. Херсоні від 21.05.2012 року №1873/7 ПП "А-Ліра" за юридичною адресою не встановлений.

Судом встановлено, що перебуваючи на спеціальному режимі оподаткування ФГ "Урожай - ІІ" у листопаді 2011 року надало до МДПІ дві податкові декларації з ПДВ:

- загальна Декларація з податку на додану вартість, де суб'єктом господарювання декларуються операції, що не пов'язані з виробництвом (продажем) сільськогосподарської продукції (позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальних умовах), надалі Декларація з ПДВ (загальна);

- скорочена Декларація з податку на додану вартість сільськогосподарського товаровиробника, сума якого нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), надалі Декларація з ПДВ (скорочена).

Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства у перевіреному періоді визначав Податковий кодекс України від 02.12.2010 р., № 2755-VI ( далі - Податковий кодекс України).

Відповідно до п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), та може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 209.2 ст. 209 цього Кодексу згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пп. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно з п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними податковими накладними та первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що відповідач порушення позивачем податкового законодавства щодо заниження податку на додану вартість пов'язує з порушенням ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст.228, ст. 626, ст. 629, ст. 655, ст. 656, ст. 658, ст. 662, ст. 664, ст. 902 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме, усну угоду між ФГ "Урожай - ІІ" та ПП "А-Ліра" щодо поставки селітри аміачної.

Щодо реального виконання умов усного договору поставки, укладеного між ФГ "Урожай - ІІ" та ПП "А-Ліра", суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2011 року ФГ "Урожай - ІІ" уклав усний договір поставки селітри аміачної у кількості 68,100 т. на загальну суму 192042,00 грн., в тому числі ПДВ 32007,00 грн.

Факт поставки ПП "А-Ліра" на адресу ФГ "Урожай - ІІ" селітри аміачної підтверджується видатковою накладною ПП "А-Ліра" № РН-0000192 від 23.11.2011 року та податковою накладною ПП "А-Ліра" № 34 від 23.11.2011 року на суму ПДВ 32007,00 грн. Оплата товару підтверджена банківськими виписками від 02.11.2011 р. та від 23.11.2011 р., транспортування товару товарно - транспортними накладними від 23.11.2011 року, про що зазначено на стор. 7 акту перевірки та не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні.

Доказом використання селітри аміачної в господарській діяльності ФГ "Урожай-ІІ" є надані позивачем до матеріалів справи акти про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, ядохімікатів і гербіцидів, внесених на землях під урожай 2012 року, а також державне статистичне спостереження щодо підсумків збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 01.12.2011 року, яке містить інформацію про посів озимих культур на зерно та зелений корм під урожай наступного року, вказаний факт не заперечувався відповідачем ні в акті перевірки, ні в запереченнях, ні в судовому засіданні.

Суд звертає увагу на те, що відповідач в акті перевірки не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит, не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій.

В акті перевірки відповідач, як на додатковий довід щодо відсутності доказів виконання поставки, вказує на порушення порядку заповнення товарно - транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля за формою № 2 та відсутність у ФГ "Урожай-ІІ" сертифікатів якості товару.

Суд не погоджується з вказаною позицією відповідача, оскільки метою складання перевізних документів є підтвердження правомірності відображення замовником транспортних послуг в податковому обліку витрат, пов'язаних з реальністю їх надання , як це передбачено пунктом 1.3 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 7 серпня 1996 року N 228/253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 року за N 483/1508, зокрема, для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту необхідними є: подорожній лист вантажного автомобіля та товарно-транспортна накладна.

Крім того, на думку суду наявність у платника податків - покупця транспортної документації та сертифікатів якості товару або їх відсутність відповідно до вимог податкового законодавства не впливає на правомірність податкового кредиту по даній господарській операції.

Вказаний довід податкового органу мав би доказове значення якщо сторони умовами договору передбачили надання продавцем у підтвердження виконання обов'язків по передачі у власність покупця товару, крім видаткової та податкової накладних, також товарно-транспортної накладної та сертифікату якості на товар.

При цьому, суд також встановив, що відповідно до акту перевірки ПП «А-Ліра» від 15.06.2012 р. за № 82/22/34323178 підприємство зареєстровано юридичною особою Скадовською районною державною адміністрацією 28.04.2006 р., дані реєстрації ПП «А-Ліра» платником ПДВ свідчать про те, що свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 12.05.2006 р. за № 30954843, видане ДПІ у Скадовському районі, анульовано 29.05.2012 року у зв'язку з не знаходженням за юридичною адресою, однак вказана обставина не спростовує наявність у ПП «А-Ліра » права щодо оформлення податкової накладної № 34 від 23.11.2011 р.

Крім того, суд вважає помилковими висновки відповідача, покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, щодо нікчемності поставки аміачної селітри ПП «А-Ліра» на адресу позивача з посиланням на частини 1, 5 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, виходячи із наступного.

За змістом статей 203, 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Однак, МДПІ не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Даною нормою визначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена виключно законом, а не актами перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, як це передбачено ст. 20 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що МДПІ належними доказами не доведено, в чому полягає неспрямованість укладених позивачем з ПП «А-Ліра» правочину на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що усний договір поставки у встановленому законом порядку недійсним не визнаний, а відтак є дійсним та направленим на настання реальних наслідків.

Суд вважає, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою і тому не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, якщо контрагент позивача - ПП «А-Ліра » згідно Витягу з ЄДР станом на 01.11.2012 року має статус «відсутність за місцезнаходженням», то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього підприємства. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у листопаді 2011 року відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про правомірність формування суми податкового кредиту з урахуванням господарської операції по придбанню селітри у ПП "А-Ліра" у листопаді 2011 року.

Представником відповідача в судовому засіданні також було звернуто увагу суду на те, що оскільки позивач в скороченій декларації з податку на додану вартість за листопад 2011 року (№ 9012348678 від 16.12.2011 року) в розділі 2 Податковий кредит зазначив суму податку на додану вартість у розмірі 36 174,00 грн., яка включає податковий кредит у сумі ПДВ 32 007,00 грн. по операції, яка є нікчемною, то відповідно заниження суми ПДВ на загальну суму 26 166,00 грн., яка підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства, є результатом нецільового використання суми 26 166,00 грн., як податкової пільги наданої сільськогосподарським підприємствам з особливим режимом оподаткування, встановленим ст. 209 Податкового Кодексу України.

Суд не погоджується з вказаною позицією МДПІ.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податковою пільгою вважається передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, а саме підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків зобов'язаний подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв'язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг), та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг - пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб'єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку) (підпункт 16.1.6 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).

Порядок обліку сум податків та зборів, не сплачених суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1233, є обов'язковим для виконання суб'єктами господарювання, які відповідно до Кодексу не сплачують податки та збори до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг. Суб'єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв'язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та складає звіт про суми податкових пільг (далі - Звіт) за формою згідно з додатком до цієї Постанови №1233.

Як зазначалось вище, ФГ "Урожай - ІІ" у перевіреному періоді перебував на спеціальному режимі оподаткування та відповідно був платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Підпунктом 14.1.256. пункту 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що фіксований сільськогосподарський податок для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках її нормативної грошової оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів.

Згідно статті 307 Податкового кодексу України особливістю обкладення платників фіксованого сільськогосподарського податку окремими податками і зборами є звільнення їх від сплати таких податків і зборів, як податку на прибуток підприємств; земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва); збору за спеціальне використання води; збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності). Податки і збори, не зазначені у пункті 307.1 цієї статті, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених цим Кодексом, а єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11 затверджено Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках ( далі Порядок № 11). Пунктом 4 Порядку № 11 передбачено, що сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України. Контроль за дотриманням вимог цього Порядку здійснюють органи державної податкової служби (п. 5 Порядку № 11).

Зокрема, відповідно до п. 30.8 ст. 30 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази порушення позивачем Порядку № 11 щодо нецільового використання коштів податку на додану вартість та підстави для встановлення такого порушення позивачем згідно поданого до МДПІ Звіту про суми податкових пільг.

Також суд зазначає, що позивач в скороченій декларації з податку на додану вартість за листопад 2011 року (№ 9012348678) в розділі 2 Податковий кредит в рядку 8.1 "придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які, зокрема, підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою" (колонка Б) зазначив суму податку на додану вартість у розмірі 36174,00 грн., яка включає податковий кредит у сумі ПДВ 32007,00 по операції з придбання у ПП "А-Ліра" селітри, яка визнана податковим органом нікчемною. Однак, форма та порядок заповнення вказаної декларації не передбачає розрахунки з бюджетом, внаслідок чого податкове зобов'язання, які виникають за цією декларацією не можуть визначатись як податкові (або грошові) зобов'язання до бюджету.

Пунктом 14.1.39 ст. 14 ПК України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.156 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Визначена МДПІ в оскаржуваному податковому повідомлені-рішенні сума грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 26 166,00 грн. має спеціальний режим, оскільки повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств та спрямовується на підтримку власного виробництва і тому зазначена сума не підлягає перерахуванню до бюджету і відповідно не є податковим зобов'язанням позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у податкового органу не було законних підстав для визначення в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 26166,00 грн., а тому не має підстав і для застосування відповідно до ст. 123 Податкового кодексу України штрафних санкції у розмірі 50% від суми нарахованого податкового зобов'язання.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 14.08.2012 року № 0000112301 на підставі висновків акту перевірки №12/22/31332719 від 09.08.2012 року, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Фермерського господарства "Урожай - ІІ".

Керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позовні вимоги Фермерського господарства "Урожай - ІІ" до Іванівського відділення Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 14.08.2012 року № 0000112301 щодо збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 39 249,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 26166,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 13083,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16 листопада 2012 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 8.2.1