КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.08.2012 № 5011-18/4714-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Пашкіної С.А.
Смірнової Л.Г.
при секретарі Помаз І.А.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Гомон О.О. - представник за дов. №220/797/д від 26.12.2011р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Міністерства оборони України
на рішення господарського суду м. Києва
від 24.05.2012 р.
у справі № 5011-18/4714-2012 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо»
до Міністерства оборони України
про стягнення 97 988,98 грн.
встановив:
У квітні 2012р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення інфляційних у розмірі 44 936,98 грн. та 3% річних у розмірі 53 052,00 грн. за прострочення виконання грошових зобов'язань в частині оплати переданого йому позивачем у власність товару за укладеним між сторонами Договором №286/3/10/49 від 28.12.2010р. та додатковими угодами до нього.
Крім того, позивач просив покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 960,00 грн. та 3 500,00 грн. витрат на правову допомогу, понесену позивачем у зв'язку із розглядом даного спору у суді.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011р. у справі №56/189 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О., судді - Синиця О.Ф., Іоннікова І.А.) скасовано рішення господарського суду м. Києва від 27.09.2011р. про відмову у задоволенні позову ТОВ «Тусмо» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості за вказаним договором, позов задоволено повністю, визначено до стягнення із Міністерства оборони України на користь ТОВ «Тусмо» 2 794 212,00 грн. боргу за поставлений товар.
Цією ж постановою, вказував позивач, апеляційним господарським судом була встановлена вина відповідача щодо неналежного виконання своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого йому позивачем товару.
Враховуючи наведене, позивач на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нарахував та просив стягнути із відповідача 44 936,98 грн. інфляційних та 53 052,00 грн. 3% річних за період прострочення з 12.05.2011р. по 28.12.2011р.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.04.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №5011-18/4714-2012.
Відповідач позов не визнав. Умотивовуючи свої заперечення, відповідач зазначив, що згідно п.7.3.7 Договору сторони домовились, що погоджений розмір збитків, а також неустойки який підлягає відшкодуванню Міністерством оборони України за несвоєчасність грошових розрахунків не може бути більшим за суму заборгованості, скоригованої на офіційний індекс інфляції за відповідний період (час прострочення). При цьому, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України та ч.6 ст.231 ГК України сторони встановили інший розмір процентів - нуль процентів.
З огляду на зазначене, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.05.2012р. у справі №5011-18/4714-2012 (суддя - Мандриченко О.В.) позов задоволено частково, визначено до стягнення із Міністерства оборони України на користь ТОВ «Тусмо» 16 574,60 грн. інфляційних.
В іншій частині вимог у задоволенні позову відмовлено.
Місцевим господарським судом було встановлено, що строк оплати поставленого товару сторони визначили протягом 30 банківських днів від дати надання постачальником (позивачем) замовнику (відповідачу) належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар. Підтвердження такої передачі був акт звіряння, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств 17.05.2011р., а не 12.05.2011р., як зазначав позивач.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що прострочення відповідачем, як замовником за Договором, оплати вартості поставленого йому позивачем товару починалося з 17.06.2011р.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат з урахуванням визначеного судом першої інстанції періоду прострочення, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову у цій частині вимог та стягнув із відповідача 16 547,60 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення із відповідача 3% річних, місцевий господарський суд послався на п.7.3.7 Договору, згідно якого сторони встановили інший, ніж визначено частиною другою ст.625 ЦК України, розмір процентів - нуль процентів.
Висновок господарського суду в частині відмови у задоволенні вимог позивача про покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн. умотивований відсутністю у матеріалах справи доказів укладення між позивачем та ФОП Репіковим А.В. договору про надання правової допомоги, доказів того, що ФОП Репіков А.В. має право на заняття адвокатською діяльністю, а також доказів того, що перераховані позивачем 3 500,00 грн. на користь ФОП Репікова А.В. були сплачені в рахунок оплати наданої останнім правової допомоги.
Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого судового рішення в частині задоволених позовних вимог, відповідач у червні 2012р. звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2012р. у справі №5011-18/4714-2012 в частині стягнення із Міністерства оборони України 16 574,60 грн. інфляційних нарахувань скасувати та прийняти у цій частині новий судовий акт, яким у задоволенні позову відмовити.
Утім, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2012р. №5011-18/4714-2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Поляк О.І., судді: Кропивна Л.В., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу повернуто без розгляду на підставі п.3 ст.97 ГПК України.
Сплативши судовий збір у встановлених законом порядку і розмірі, відповідач у липні 2012р. вдруге звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині стягнення із відповідача 16 574,60 грн. інфляційних втрат скасувати та прийняти новий судовий акт, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити.
У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на невірне застосування судом першої інстанції положень ч.2 ст.625 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України. Скаржник вважав, що оскільки у п.7.3.7 Договору сторони погодили інший розмір процентів - нуль процентів, до яких, за оцінкою апелянта, відносяться і інфляційні втрати, оскільки їх нарахування відбувається у процентах, то вимоги позивача про стягнення інфляційних та 3% річних не підлягали задоволенню.
Водночас, відповідач просив поновити йому пропущений з поважних причин строк на подання апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2012р. №5011-18/4714-2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Тищенко О.В., Пашкіна С.А.) відновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 20.08.2012р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2012р. у зв'язку із перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Смірнова Л.Г., Пашкіна С.А.
Розгляд апеляційної скарги, призначений на 20.08.2012р., у зв'язку з неявкою представника позивача відкладався у порядку ст.77 ГПК України на 29.08.2012р.
У призначене судове засідання з'явився представник відповідача.
Представник позивача процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки свого представника позивач суду не повідомив, у зв'язку з чим судова колегія вирішила, що неявка у дане судове засідання представника позивача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.
Представник відповідача у судовому засідання підтримав доводи апеляційного оскарження, просив рішення місцевого господарського суду в частині стягнення із Міністерства оборони України 16 574,60 грн. інфляційних нарахувань скасувати та прийняти у цій частині новий судовий акт, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2010р. між Міністерством оборони України (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тусмо» (далі - постачальник, позивач) був укладений Договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/10/49 (далі - Договір, а с.42-55), за умовами якого постачальник зобов'язувався поставляти замовнику товар - одяг верхній з тканини чоловічий та хлопчачий, а замовник, в свою чергу зобов'язувався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень Договору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011р. у справі №56/189 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Іоннікова І.А.) повністю задоволено позов ТОВ «Тусмо» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості за поставлений на виконання умов вказаного Договору протягом лютого - березня 2011р. товар на загальну суму 2 794 212,00 грн.
В силу ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відтак, факт неналежного виконання відповідачем, як замовником за Договором, своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого йому позивачем товару є встановленим та не підлягає доказуванню при розгляді даного спору.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, визначальним у даному випадку є встановлення моменту, з якого наступило прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.
Згідно п.4.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 28.12.2010р.) розрахунки за фактично поставлений товар повинні були проводитися протягом 30 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).
Водночас, з метою повного та своєчасного використання бюджетних призначень та коштів загального фонду, переданих Міністерству оборони України згідно постанови КМУ від 18.10.2010р. №969 «Питання використання у 2010р. коштів державного бюджету, передбачених Міністерством оборони за деякими програмами зі змінами, внесеними постановою КМУ від 13.12.2010р. №1145» передбачається попередня оплата поставки товару за Договором за специфікацією №1.
В силу ч.2 ст.662 ЦК України, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
У пункті 4.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 28.12.2010р.) встановлений обов'язок постачальника у термін до 15.03.2011р. надати замовнику документи, що підтверджують постачання товару, про що сторонами складається акт звіряння.
Як випливає із матеріалів справи №5011-18/4714-2012, 17.05.2011р. уповноваженими представниками сторін був підписаний та скріплений печатками підприємств Акт звіряння розрахунків між ТОВ «Тусмо» та розпорядником коштів Державного бюджету Міністерством оборони України (а.с.62), яким згідно умов Договору підтверджується виконання постачальником (позивачем) свого обов'язку передати товар покупцю разом з усіма необхідними документами.
В силу ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір купівлі продажу є консенсуальним, відплатним, двостороннім та синалагматичним (зустрічним), оскільки за визначенням ст.655 ЦК України, покупець не повинен виконувати свої зобов'язання по оплаті товару до виконання продавцем своїх зобов'язань по передачі товару.
У разі укладення договору купівлі-продажу на умовах передоплати, суб'єктом зустрічного виконання стає продавець, який може не виконувати обов'язок з передачі товару до отримання від покупця обумовленої суми передоплати.
Так в силу ч.1 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
За правилами ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У Договорі сторони передбачили інший строк оплати вже поставленого та прийнятого покупцем товару, а саме: протягом 30 банківських днів з дня передачі з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар.
Утім, при визначенні строку оплати товару, місцевий господарський суд помилково виходив з того, що строк оплати товару настав 17.06.2011р., тобто на 30 календарний день від дати підписання сторонами акту звіряння, адже відповідно до п. 14.1.133 ст.14 Податкового кодексу України операційний (банківський) день - частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ та на їх відкликання і, за наявності технічної можливості, здійснюється їх обробка, передача та виконання. Відтак, господарський суд неправомірно зарахував вихідні та святкові дні до визначеного п.4.1 Договору строку оплати вартості вже поставленого товару.
Отже, строк оплати поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару настав 29.06.2011р.
У доводах апеляційного оскарження відповідач заперечував наявність у нього обов'язку сплатити на користь позивача інфляційні та 3% річних, оскільки вважав, що встановлений пунктом 7.3.7 Договору інший розмір процентів - нуль процентів стосується також інфляційних нарахувань, адже вони також нараховуються у процентах.
Утім, така позиція скаржника суперечить приписам діючого законодавства України та умовам укладеного між сторонами Договору з огляду на наступне.
В силу ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами
Виходячи із положень ч.2 ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом цієї статті сторони у договорі можуть відступити від положень закону про розмір річних, встановивши його меншим або більшим, ніж 3%. Однак не вправі змінювати договором і відступати від закону у частині зобов'язання боржника компенсувати інфляційні витрати.
Відтак, положення ст.231 ГК України не застосовуються до вимог про стягнення інфляційних.
Річний розмір процентів за користування чужими грошовими коштами визначено сторонами у пункті 7.3.7 Договору у розмірі нуль процентів.
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується із вірним висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення із відповідача 44 936,98 грн. 3% річних.
Відповідно до п.7.3.7 Договору сторони домовились, що погоджений розмір збитків, а також неустойки, який підлягає відшкодуванню Міністерством оборони України за несвоєчасність грошових розрахунків не може бути більшим за суму заборгованості скоригованої на офіційний індекс інфляції за відповідний період (час прострочення).
Відтак, умовами Договору встановлений обов'язок замовника сплатити на користь постачальника заборгованість з урахуванням індексу інфляції у разі прострочення оплати вартості товару, тому доводи апеляційного оскарження підлягають відхиленню.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що прострочення боржника наступило 30.06.2011р., тобто на наступний день від кінцевого строку оплати поставленого товару.
Водночас, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за період з 30.06.2011р. по 28.12.2011р., колегією суддів встановлено, що протягом липня-серпня 2011р. відбувались процеси дефляції. У липні 2011р. індекс інфляції становив 98,7; у серпні 2011р. - 99,6; у вересні 2011р. - 100,1; у жовтні 2011р. - 100,0; у листопаді 2011р. - 100,1 і у грудні 2011р. - 100,2.
Як зазначив Вищий господарський суд України у п.2 Інформаційного листа від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Таким чином, апеляційним господарським судом встановлено, що протягом періоду прострочення - з 30.06.2011р. по 28.12.2011р. сукупний індекс інфляції мав від'ємне значення і становив менше одиниці (100) - 98,7, у зв'язку з чим інфляційні протягом вказаного періоду не нараховуються.
Утім, місцевим господарським судом наведеного не було взято до уваги, у зв'язку з чим судова колегія приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги Міністерства оборони України та скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі в частині стягнення із відповідача 16 574,60 грн. інфляційних втрат з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.
Водночас, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимог позивача про покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн. у зв'язку з їх недоведеністю.
З огляду на часткове скасування судового рішення, судова колегія вважає за необхідне здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції з покладенням їх на позивача.
В іншій частині судове рішення слід залишити без змін, як законне та обгрунтоване.
Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанцій покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2012р. у справі №5011-18/4714-2012 задовольнити.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2012р. у справі №5011-18/4714-2012 в частині стягнення із Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо» 16 574,60 грн. інфляційних нарахувань скасувати.
3. Прийняти у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо» до Міністерства оборони України про стягнення 16 574,60 грн. інфляційних нарахувань відмовити.
4. Здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції з покладенням їх на позивача.
5. В іншій частині судове рішення залишити без змін.
6. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Тусмо» (10006, м. Житомир, вул. Денишівська, 4, код ЄДРПОУ - 13548679) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ - 00034022) 804,75 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
7. Доручити місцевому господарському суду видачу відповідного наказу.
8. Матеріали справи №5011-18/4714-2012 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.
Головуючий суддя Кропивна Л.В.
Судді Пашкіна С.А.
Смірнова Л.Г.
Судове рішення № 27784545, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 29.08.2012. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 5011-18/4714-2012. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: