Ухвала суду № 27775195, 21.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12349/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ферко»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферко»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС про скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012 року №№ 0006752230, 0006742230, 0006762230.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 01.10.2012 року позовні вимоги задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2012 року.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з рядом підприємств (контрагентів), а саме: з TOB «Вторресурси»та TOB «Вернон Шиппінг», що підтверджується договорами.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, контрагентами були виписані позивачу первинні документи, зокрема, податкові накладні.

В ході перевірки позивача та складання акту, відповідачем була використана інформація, викладена в акті позапланової виїзної документальної перевірки TOB «Вторресурси»від 30.07.2012 року № 4186/22-3/30817353, актів про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Вернон Шиппінг»від 19.01.2012 року № 79/23-6/35179042, від 20.01.2012 року № 89/23-6/35179042, від 27.03.2012 року № 71/22-3/35179042, від 17.04.2012 року № 92/23-3/35179042.

Згідно акту позапланової виїзної документальної перевірки TOB «Вторресурси»встановлено, що в провадженні СУ ДПС в м. Києві знаходиться кримінальна справа № 50-6270 порушена 25.03.2012 року за фактом підроблення документів за ч. 2, ч. 4 ст. 358 КК України та за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими слідством особами ряду фіктивних підприємств, з якими TOB «Вторресурси»мало взаємовідносини. Крім того, в провадженні СУ ДПС в Одеській області знаходиться кримінальна справа № 201201100058 порушена за фактом організації невстановленими особами фіктивного підприємництва і навмисного ухилення від сплати податків з використанням ряду підприємств з якими TOB «Вторресурси»мало взаємовідносини.

На підставі даних матеріалів, відповідачем зроблено висновок про те, що фінансово-господарські операції позивача з контрагентами - TOB «Вернон Шиппінг»та TOB «Вторресурси»мають безтоварний характер, укладені між ними правочини суперечать інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а виписані зазначеними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.08.2012 року № 1154/22-30/31681342, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п. 5.1., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2., п. 138.4., п. 138.6., п. 138.8. ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток (підприємств на загальну суму 25 681 932 гри., пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.3. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 16 895 226 грн., завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації з ПДВ) на загальну суму 2 908 783 грн.

На підставі акта перевірки від 16.08.2012 року № 1154/22-30/31681342, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р»: від 27.08.2012 року № 0006742230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 25 681 932,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 293 606,25 грн.; від 27.08.2012 року № 0006752230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 16 895 226,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 704 352,25 грн.; від 27.08.2012 року № 0006762230, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 908 783,00 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог позивача виходячи з наступного.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

У відповідності до ст. 207 Господарського кодексу України необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача про те, що такі правочини суперечить інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, судом до уваги не приймаються, оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Як встановлено з матеріалів справи, кримінальні справи №№ 50-6270, 201201100058, інформація по яким була використана відповідачем під час складання акту перевірки позивача, порушена не по відношенню до позивача та навіть не по відношенню до його контрагентів.

Більше того, надані відповідачем для приєднання до матеріалів справи світлокопії пояснень гр. ОСОБА_2 та висновок спеціаліста СТКЗР Білоцерківського МВ при ГУМВС України в Київській області від 17.02.2012 року № 91 за результатами почеркознавчої експертизи підписів гр. ОСОБА_3 не підтверджують наявність протиправного умислу позивача чи його контрагентів. Дані пояснення, не відповідають вимогам, що ставляться до доказів ст.ст. 70, 79 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 83 Податкового Кодексу України.

Інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, визначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п. 1.7. ст. 1. Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3. ст. 198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2. ст. 198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 зазначеного закону, п. 200.1. ст. 200 Кодексу, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону, Кодексу), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»(далі-Закон).

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскільки взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими накладними, то позивачем були виконані, передбачені чинним законодавством, вимоги для підтвердження права на податковий кредит, бюджетне відшкодування та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Колегія суддів вважає вірним те, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача, сформовані на підставі акту позапланової виїзної документальної перевірки TOB «Вторресурси»від 30.07.2012 року № 4186/22-3/30817353 та актів про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Вернон Шиппінг»від 19.01.2012 року № 79/23-6/35179042, від 20.01.2012 року № 89/23-6/35179042, від 27.03.2012 року № 71/22-3/35179042, від 17.04.2012 року № 92/23-3/35179042, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача від 16.08.2012 року № 1154/22-30/31681342, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 визначено, що особа, яка відповідальна за сплату податку на додану вартість, саме вона формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Суд першої інстанції, також, вірно врахував рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи.

Таким чином, перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.