Ухвала суду № 27767384, 02.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2012 р. справа № 2а/0470/16203/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря -Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року у справі №2а/0470/16203/11 за позовом приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Технократ»до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В :

Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Технократ»звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000092320 та №0001042320 від 23.06.2011 року, якими визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки встановлені обставини справи свідчать про фактичне виконання сторонами умов договорів, який не визнається ОДПІ, що підтверджено належним чином оформленими первинним документами. Висновки податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем угод не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з'ясування судом обставин справи, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки встановленим перевіркою обставинам, які свідчать про неможливість виконання контрагентом своїх зобов'язань, з огляду на відсутність у нього трудових та матеріально-технічних можливостей для здійснення господарської діяльності. Суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що позивачем до перевірки не надано товарно-транспортних накладних, які б свідчили про факт транспортування придбаних товарів.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами Нікопольської об'єднаної ДПІ в період з 23 по 31 травня 2011року проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Виробничо-комерційна фірма «Технократ»з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Колідо»з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт 497/233/36723863 від 03.06.2011 року.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ПП «ВКФ «Технократ»:

- п.5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2. пп. 5.3.9 п. 5.3 п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 22.05.1997 р., в результаті чого занижено податок на прибуток за період 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. на суму 15 239,0 грн.;

- пп.7.2.1. пп.7.2.6 п. .2, п.п.7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р., в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 14 166,56 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді, 13.08.2010 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Колідо»укладено договір № 13/08-17 купівлі-продажу, предметом якого є поставка товару, найменування якого узгоджується сторонами у вигляді заявки (письмової чи усної).

Вказана угода, на думку податкового органу, укладена без мети настання реальних наслідків, які передбачені цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що угода купівлі-продажу є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемність укладеного правочину ДПІ пов'язує з тим, що ТОВ «Колідо»не має трудових та матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарської діяльності, відсутня інформація щодо наявності виробничих складських чи офісних приміщень, як на праві власності, так і орендованих. ТОВ «Колідо»мало взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання відносно посадових осіб яких порушено кримінальні справи. Невиїзною документальною перевіркою ТОВ «Колідо»зроблено висновок про те, що ТОВ «Колідо»укладено договори, зміст яких суперечить моральним засадам суспільства, не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

З цих підстав, в Акті перевірки, з посиланням на ст..203, 215, 228 ЦК України, ДПІ зроблено висновок, що угода між ПП «Виробничо-комерційна фірма «Технократ»та ТОВ «Колідо»укладена без мети реального настання передбачених договором наслідків та є нікчемною, що свідчить про порушення ПП «Виробничо-комерційна фірма «Технократ»вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість»в частині віднесення за такою угодою витрат до складу валових витрат виробництва та сум ПДВ до складу податкового кредиту.

На підставі акту перевірки Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією винесено податкові повідомлення-рішення № 0000092320 від 23.06.2011 р., яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 14 166,56 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3 541,64 грн., № 0001042320 від 23.06.2011 р., яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 15 239, 0 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3 809,75 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 13.08.2010 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Колідо»укладено договір № 13/08-17 купівлі-продажу, предметом якого є поставка товару, найменування якого узгоджується сторонами у вигляді заявки (письмової чи усної).

В акті перевірки зазначено, що відповідно до наданих ПП «ВКФ «Технократ»для проведення документальної перевірки первинних документів встановлено придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Колідо»відповідно до договору від 13.08.10 №13/8-17. Перелік товарно-матеріальних цінностей (автозапчастин), які поставлено на адресу ПП «ВКФ «Технократ»наведено в Акті перевірки. Вказані операції відображено у бухгалтерському та податковому обліку ПП «ВКФ «Технократ», оплата за товар здійснювалась у безготівковій формі через розрахунковий рахунок. До перевірки надано видаткові накладні, податкові накладні, відносно складення яких перевіряючими особами зауважень висловлено не було.

Таким чином, актом перевірки підтверджується наявність первинних документів по спірним господарським операціям, факт оприбуткування товару позивачем, факт оплати позивачем його вартості.

Крім цього, судом першої інстанції у судовому засіданні дослідженні товарно-транспортні накладні, копії яких долучено до матеріалів справи та які свідчать про транспортування товару від ТОВ «Колідо»до ПП «ВКФ «Технократ». Досліджено судом і обставини, які свідчать про використання товару у власній господарській діяльності позивача. Так, встановлені судом обставини, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що придбаний від ТОВ «Колідо»товар (автозапчастини), позивачем використовувались у власній господарській діяльності під час здійснення ремонту техніки, про що свідчать пояснювальна записка по списанню товарно-матеріальних цінностей придбаних у постачальника ТОВ «Колідо»та Акти списання (а.с.218-227).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських між ПП «ВКФ «Технократ»та ТОВ «Колідо», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості та використання товару у власній господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів, до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

В Акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки про нікчемність укладеної угоди, згідно з Актом перевірки, зроблені ДПІ лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагента позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність відсутність, на думку ДПІ, у контрагента технічних можливостей здійснення господарської діяльності, взаємовідносини постачальника з іншими суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено позивачем з ТОВ «Колідо», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Колідо»укладено договір купівлі-продажу (а.с.111). При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, відповідачем вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ДПІ в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 у справі №2а/0470/16203/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України, в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк