Постанова № 27763854, 30.11.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2012 р. Справа № 5023/2597/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О. В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Слободін М.М.,

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1 (за довіреністю),

відповідача -не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2880Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2012 року у справі № 5023/2597/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан -Шина», м. Київ,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків,

про стягнення 5562626,93 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.08.2012 року (суддя Савченко А.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача -1935538,00 грн. основного боргу та 22475,35 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Позивач з даним рішенням не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати частково, в частині відмови у задоволенні позову щодо вимог про стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань, пені, 25% річних за користування товарним кредитом та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача: інфляційні нарахування за прострочення оплати товару з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 549309,51 грн.; проценти за порушення грошового зобов'язання в розмірі 3% річних в сумі 216398,08 грн.; проценти за користування товарним кредитом в розмірі 25% річних в сумі 2397373,85 грн.; пеню згідно з п.8.1 договору поставки в розмірі 445674,98 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ряд норм матеріального права та зробив ряд висновків, котрі не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості, яка складається із нарахувань на суму основного боргу (3% річних від суми основного боргу, індексу інфляції, пені, 25% річних за користування товарним кредитом), які були заявлені позивачем до стягнення з відповідача у встановленому порядку.

Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2012 року надав додаткові пояснення по суті справи (вх. №9077), в якій просить рішення господарського суду скасувати частково, в частині відмови в задоволенні позову щодо вимог про стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань, пені, 25% річних за користування товарним кредитом та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача: інфляційні нарахування за прострочення оплати товару з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 365550,90 грн.; проценти за порушення грошового зобов'язання в розмірі 3% річних в сумі 216398,08 грн.; проценти за користування товарним кредитом в розмірі 25% річних в сумі 2397373,85 грн.; пеню згідно з п.8.1 договору поставки в розмірі 445674,98 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги позивач не змінив, однак, у вказаних вище додаткових поясненнях перерахував та зменшив заявлені до стягнення суми інфляційних втрат на 183758,61 грн., пояснюючи це помилкою у розрахунках.

Відповідач у судові засідання апеляційного господарського суду не з'являвся, про причини неявки не повідомляв, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи. Як свідчать матеріали справи, ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження та про її відкладення направлялися на адресу відповідача, зазначену позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі, яка відповідає адресі, зазначеній самим відповідачем у поданих до суду клопотаннях та відзиві на позов та такі ухвали повернуті на адресу суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, в силу приписів ст. 64 ГПК України відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце засідання суду.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судових засіданнях пояснення його представника, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

В червні 2012р. ТОВ «Нокіан-Шина»звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 5562626,93 грн. за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки зимових шин №ДПЗ/09-009 від 03.08.2009р.

05.07.2012р. позивачем до суду першої інстанції надана заява про зміну розміру позовних вимог (вх. №8965), в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 5448388,88 грн. заборгованості за поставлений товар.

16.08.2012р. позивачем до суду першої інстанції надана заява про зміну розміру позовних вимог (вх. №13645), в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 5544294,42 грн. заборгованості за поставлений товар.

Таким чином, станом на час прийняття рішення у суді першої інстанції позивачем фактично були зменшені позовні вимоги, що узгоджується з приписами чинного законодавства (зокрема, ст. 22 ГПК України), а тому відповідні заяви обґрунтовано були прийняті судом першої інстанції до розгляду та такі заяви були враховані при прийнятті оскаржуваного рішення.

Звертаючись до суду з позовом та в подальшому уточнюючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що ним, в межах укладеного між сторонами договору, була здійснена поставка зимових шин та відповідач відповідний товар прийняв, однак, повністю розрахунки не здійснив, внаслідок чого у відповідача виник борг перед позивачем за поставлену продукцію у розмірі 1935538,00 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем строків розрахунків, позивачем також до ціни позову включено передбачені договором та законом додаткові нарахування, які, за даними позивача (з урахуванням поданих уточнень позовних вимог) складають: інфляційні нарахування за прострочення оплати товару 549309,51 грн.; 3% річних в сумі 216398,08 грн.; проценти за користування товарним кредитом в розмірі 25% річних в сумі 2397373,85 грн.; пеня згідно з п.8.1 договору поставки в розмірі 445674,98 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 1935538,00 грн. основного боргу суд першої інстанції посилався на їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами (копіями видаткових накладних, рахунків-фактур і специфікацій, в яких міститься посилання саме на спірний договір).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корить позивача іншої частини заборгованості суд першої інстанції посилався на те, що матеріалами справи підтверджена заборгованість за поставлений товар лише в сумі 1935538,00 грн. При цьому, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що дійсно позивачем у мотивувальних частинах позову та заяв про зміну предмета позову було наведено розрахунки інфляційних, річних та відсотків за товарний кредит, але ці суми не було позивачем заявлені до стягнення у встановленому законом порядку і за своєю правовою природою вони не є заборгованістю за поставлений товар, яка є предметом судового розгляду.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 03.08.2009р. між ТОВ «Нокіан-Шина», постачальником, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, покупцем, укладено договір поставки зимових шин № ДПЗ/09-009, відповідно до умов якого постачальник на умовах, передбачених цим договором, зобов'язався передавати (поставляти) у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити в порядку, встановленому цим договором, шини для легкових автомобілів (товар).

Відповідно до п.4.1 договору оплата покупцем партії здійснюється на підставі відповідної Специфікації за рахунком, який постачальник виписує на кожну партію товару та передає покупцю у день підписання сторонами Специфікації на відповідну партію.

Відповідно до п.4.2 партії підлягають оплаті у наступному порядку (розраховується у відсотках від вартості партій, поставлених станом на нижче вказаний термін): 25% повинні бути сплачені до 15.10.2009р.; 50% повинні бути сплачені до 15.11.2009р; 75% повинні бути сплачені до 15.12.2009р; 100% повинні бути сплачені до 15.01.2010р.

Отже, як вірно зазначає суд першої інстанції, остаточний розрахунок за отриманий в межах даного договору товар повинен бути здійснений до 15.01.2010р.

Строк дії договору сторонами встановлений до 15.01.2010р. включно, але не раніше моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Позивач стверджує, що в період дії договору, з серпня 2009р. по грудень 2009р. включно ним на адресу відповідача було поставлено товару на загальну суму 4393321,74 грн., з яких відповідачем сплачено 2457783,74 грн. На підтвердження відповідного позивачем до матеріалів справи надано специфікації на партії товару (додаток № 1 до договору), довіреності на отримання товару, вісім видаткових накладних на поставку товару, рахунки-фактури на оплату, накладні на часткове повернення товару, акт звірки взаєморозрахунків.

Наявні у справі докази (зокрема, відзив на позовну заяву -т. 2 а.с.114-118) свідчать про те, що відповідач не заперечує факту отримання товару за видатковими накладними, що додані позивачем в обґрунтування своїх вимог а також факту часткової оплати отриманого товару. Однак, відповідач вважає, що відповідна поставка є позадоговірною, оскільки в спірних накладних міститься посилання на інший договір, який між сторонами не укладався. Таким чином, на думку відповідача, строк оплати за спірними накладними ще не настав, оскільки позивачем у встановлено законом порядку на адресу відповідача не була направлена вимога про оплату (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, накладні та специфікації до договору, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги та копії яких додані до матеріалів справи, дійсно містять посилання на інший номер договору, а саме: ДП3/09-008 від 03.08.2009р. (тоді як у позові позивач посилається на договір № ДПЗ/09-009). Тобто, дійсно є різниця в останній цифрі договору.

При цьому, представник позивача як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, визнаючи факт помилки, стверджував, що інших договірних відносин між сторонами не існує, як не укладалось і іншого договору щодо поставки товару від цієї дати, тому накладні та специфікації складені саме у межах спірного договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, товар, переданий за накладними, збігається з переліком товару, визначеним договором та специфікаціями, а тому колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що постачання спірного товару здійснювалось саме за договором № ДПЗ/09-009.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин справи та положень ст. ст. 526, 530, 610 ЦК України колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблені вірні висновки щодо того, що позовні вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1935538,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог в сумі 3608756,42 грн., колегія суддів вважає, що в цій частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального та процесуального права та дана невірна оцінка фактичним обставинам справи.

Так, як вже зазначено вище, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції посилався на те, що матеріалами справи підтверджена заборгованість за поставлений товар лише в сумі 1935538,00 грн. На думку суду першої інстанції, інфляційні, річні, пеня та відсотки за товарний кредит не були позивачем заявлені до стягнення у встановленому законом порядку і за своєю правовою природою вони не є заборгованістю за поставлений товар, яка є предметом судового розгляду.

Колегія суддів категорично не погоджується з такими твердженнями місцевого господарського суду, оскільки предметом стягнення у даній справі є заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 5544294,42 грн., яка (після уточнення позивачем позовних вимог) складається із: суми основного боргу у розмірі 1935538,00 грн., інфляційних нарахувань за прострочення оплати товару в розмірі 549309,51 грн.; 3% річних в сумі 216398,08 грн.; процентів за користування товарним кредитом в розмірі 25% річних в сумі 2397373,85 грн.; пені згідно з п.8.1 договору поставки в розмірі 445674,98 грн.

При цьому судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно зазначено, що позивачем у мотивувальних частинах позову та заяв про зміну предмета позову, а також в розрахунках ціни позову було наведено розрахунки відповідних сум.

Колегія суддів зазначає, що дійсно у позовній заяві та поясненнях до неї позивач не лише навів розрахунки відповідних сум, а й посилався на норми чинного законодавства та умови договору, якими передбачено право на стягнення відповідних сум, а в прохальній частині позову відповідну суму позивач вказав сумарно (що не заборонено нормами чинного законодавства).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спірні суми (в системному тлумаченні норм чинного законодавства) є заборгованістю відповідача перед позивачем та така заборгованість складається із: суми основного боргу, інфляційних нарахувань, 3% річних, відсотків за товарним кредитом та пені на таку суму основного боргу. Твердження ж суду першої інстанції щодо того, що вказані вище донарахування на суму основного боргу за своєю правовою природою не є заборгованістю, не ґрунтуються на нормах права, а тому не приймаються колегією суддів.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що вказані спірні суми донарахувань позивачем заявлені до стягнення не як сума основного боргу, а як відповідні донарахування на суму основного боргу, які, разом із сумою основного боргу, визначені як загальна сума заборгованості.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 ЦК України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.8.1 договору за прострочення строку оплати партії відносно строків, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що буде діяти в період прострочення, від суми, несплаченої вчасно, за кожний день прострочення оплати.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Позивачем як до суду першої інстанції, так і до апеляційного господарського суду наданий розрахунок суми пені за період з 16.01.2010р. по 16.07.2010р. (згідно з положеннями ст. 232 ГК України - за шість місяців починаючи з дати порушення зобов'язання) на суму 445674,98 грн., яка підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з п. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Ч. 2 ст. 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.4.4 договору у разі перевищення заборгованості, що вказана у п.4.3, або порушення строків, що вказані у п.4.3 строків, що вказані у п.4.2 цього договору, на ціну поставленого товару підлягають нарахуванню проценти у розмірі 25% річних, починаючи з дня передачі товару до моменту його фактичної оплати. Нарахування процентів в цьому випадку відбувається на день виставлення рахунку постачальником щодо оплати процентів за товарний кредит.

Позивачем як до суду першої інстанції, так і до апеляційного господарського суду наданий розрахунок 25% річних за товарним кредитом (оскільки виходячи зі змісту договору поставка здійснювалася на умовах товарного кредиту) за період з 27.08.2009р. по 16.08.2012р. у сумі 2397373,85 грн., яка підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідна правова позиція колегії суддів також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України (т. 2 а.с. 13-16, 148-152).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем до апеляційного господарського суду наданий розрахунок інфляційних втрат за період з січня 2010р. по липень 2012р включно у сумі 365550,90 грн. та 3% річних за період з 16.01.2010р. по 16.08.2012р. у сумі 216398,08 грн., які підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 3424997,81 грн., яка складається із: 3% річних у розмірі 216398,08 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 365550,90 грн., пені у розмірі 445674,98 грн. та 25% річних за користування товарним кредитом у розмірі 2397373,85 грн. підлягають задоволенню, а рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині підлягає скасуванню.

Що ж стосується 183758,61 грн. інфляційних втрат (різниця між 549309,51 грн., що заявлено до стягнення та 365550,90 грн., що підлягає стягненню), колегія суддів зазначає, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач допустив помилки у підрахунках, виключаючи із розрахунку місяці, в яких була відсутня інфляція. В суді апеляційної інстанції позивач визнав зазначені помилки та надав вірний розрахунок.

З урахуванням вищенаведеного та керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п.2 статті 103, п. 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан -Шина»задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2012 року у справі № 5023/2597/12 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості в розмірі 3424997,81 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (Ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків НОМЕР_1; місце проживання: Україна, 61153, АДРЕСА_1; п/рахунок НОМЕР_2 в ПАТ «ОТП Банк»в м. Київ, МФО 300528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан- Шина»(01032 м. Київ, вул. Жилянська, 75 А, код ЄДРПОУ 34453885; п/рахунок 26001001311498 у АТ «ОТП Банк»м. Київ, МФО 300528) 3424997,81 грн. заборгованості, 39770,86 грн. судового збору за подання позовної заяви та 30550,09 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині (в частині стягнення 1935538,00 грн. основного боргу та 22475,35 грн. судового збору за подання позову, а також в частині відмови у стягненні 183758,61 грн. інфляційних втрат) рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2012 року у справі № 5023/2597/12 залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 26.11.2012р.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Слободін М.М.