Постанова № 27761089, 28.11.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2012 р. Справа № 5004/2332/11

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експоцентр"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 р. у справі № 5004/2332/11 господарського суду Волинської області

за позовомПриватного підприємства "Фасад"

до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Експоцентр" стягнення 448 413,77 грн.за участю представників:

ПП "Фасад" -Богачук Я.О., Літушко А.О.;

ТОВ "Експоцентр" -не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Приватне підприємство "Фасад" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Експоцентр" 448 413,77 грн., у т.ч. 286 710,53 грн. основної заборгованості, 68 276,11 грн. збитків від інфляції, 22 966,11 грн. процентів річних та 70 461,02 грн. процентів за користування чужими коштами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору підряду № 2712/07 від 27.12.2007 р. в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (т.1 а.с.3-7).

Відповідач у справі - ТОВ "Експоцентр" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем частково не усунуті недоліки, вказані в акті обстеження від 26.01.2009 р., про що зазначено в акті усунення зауважень від 18.02.2009 р. Відтак, в силу п. 3 додаткової угоди від 27.01.2009 р. до договору, строк оплати заборгованості не настав (т.1 а.с.88).

Рішенням господарського суду Волинської області від 25.06.2012 р. у задоволенні позову відмовлено (т.3 а.с.57-60).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуті допущені у роботі недоліки, у зв'язку з чим, у відповідності до умов додаткової угоди до договору, строк оплати відповідачем заборгованості не настав.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 р. рішення господарського суду Волинської області від 25.06.2012 р. скасовано. Позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 286 710,53 грн. основної заборгованості, 68 276,11 грн. збитків від інфляції та 22 966,11 грн. процентів річних. У задоволенні вимоги про стягнення 70 461,02 грн. процентів за користування чужими коштами відмовлено (т.3 а.с.100-102).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 286 710,53 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані в акті від 26.01.2009 р. недоліки, допущені з вини відповідача (замовника), не усунуті;

- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, у зв'язку з чим, вимоги позивача у цій частині мотивовані;

- у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими коштами відмовлено, у зв'язку з тим, що укладеним між сторонами договором стягнення таких процентів не передбачено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.107).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

27.12.2007 р. між сторонами у справі укладений договір № 2712/07, згідно умов якого відповідач доручив, а позивач зобов'язався розробити технічну документацію проекту фасаду та виконати роботи з монтажу навісного вентильованого фасаду з використанням алюмінієвого композитного матеріалу згідно розробленої технічної документації на об'єкті, що знаходиться по вул. Конякіна, 30 в м. Луцьку, а відповідач -прийняти та оплатити роботи.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договору сторонами підписані акти на загальну суму 1 729 498,17 грн.

Проте, виявлено ряд недоліків та зауважень, про що складено акт обстеження від 26.01.2009 р.

27.01.2009 р. між сторонами у справі укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно якої узгоджено порядок усунення позивачем недоліків, зафіксованих в акті від 26.01.2009 р.

Згідно п. п. 2, 3 додаткової угоди, заборгованість в сумі 287 711,90 грн. буде сплачена протягом 10 днів з моменту усунення позивачем всіх недоліків. Про усунення недоліків сторонами складається відповідний акт довільної форми.

18.02.2009 р. сторонами підписано акт усунення зауважень за договором підряду, відповідно до якого позивачем виконано ряд робіт по усуненню недоліків, проте, звіт по пунктах 3, 5, 7, 8, 9, 10 буде додано додатково.

Судом першої інстанції було призначено судову будівельно-технічну експертизу, згідно висновку № 8080-8081 якої:

- фактична площа навісного вентильованого фасаду об'єкта, облаштованого композитними панелями, становить 3052,18 кв.м.;

- на даний час наявні недоліки по п. п. 3, 5, 7, 8, 9 (8), 10 (9) акта обстеження від 26.01.2009 р.;

- зауваження, вказані в пунктах 3, 7, 8, 10 (9) акта обстеження, виявлені представниками замовника по роботах, які не передбачені затвердженою технічною документацією, і згідно договору підряду №2712/07 від 27.12.2007 р., не мали виконуватись підрядною організацією ПП "Фасад", тому вони не можуть бути наслідком неналежного виконання робіт;

- визначити, що дані зауваження є наслідком неналежного виконання робіт підрядником ПП "Фасад" неможливо, тому, що на час проведення дослідження не надається можливим визначити чи відповідно до робочого проекту виконувались роботи по будівництву торгового центру;

- визначити, що зауваження по п. п. 5, 9 (8) є наслідком неналежного виконання робіт підрядником ПП "Фасад" неможливо, тому, що на час проведення дослідження не надається можливим визначити чи відповідно до робочого проекту виконувались роботи по будівництву торгового центру.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторони у додатковій угоді № 1 від 27.01.2009 р. визначили настання терміну оплати через 10 днів після усунення позивачем недоліків, вказаних в акті усунення зауважень від 18.02.2009 р., а недоліки не було усунуто, то строк оплати відповідачем суми боргу не настав.

Між тим, такий висновок суду правильно визнаний помилковим судом апеляційної інстанції.

Так, згідно висновку експертизи від 30.03.2012 р., недоліки, зазначені в п. п. 3, 7, 8, 10 (9) акта від 26.01.2009 р. не є наслідком порушення позивачем укладеного між сторонами договору підряду, а відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку усувати ці недоліки.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що недоліки, зазначені в п. п. 5, 9 (8) акта від 26.01.2009 р., виникли не з вини позивача, а внаслідок передачі позивачу для роботи об'єкта, який не відповідав технічній документації, про що позивач двічі повідомляв відповідача листами від 15.02.2008 р. № 12 та від 20.02.2008 р. № 15.

Отже, в матеріалах справи немає жодних відомостей про існування неусунутих недоліків, які б виникли з вини позивача, внаслідок неналежного виконання ним договору підряду № 2712/07 від 27.12.2007 року. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що визначений додатковою угодою № 1 від 27.01.2009 р. строк оплати заборгованості настав.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 286 710,53 грн., ним зроблено правильний висновок щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у вказаному розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом апеляційної інстанції факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ним зроблено правильний висновок щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 22 966,11 грн. та збитків від інфляції у розмірі 68 276,11 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України правомірно відмовлено судами.

Так, в силу ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору підряду положень про позику, договори підряду і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому, застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 р. відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 р. у справі № 5004/2332/11 господарського суду Волинської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експоцентр" -без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Палій В.М.